– Виходь за мене? Я поки що з матір’ю живу, але мене на роботу в райцентр кличуть, обіцяли дати житло. Ну як? – Микола прибрав сніжинки з шапочки й куртки Тетяни, пригорнув до себе, і шепотів їй гаряче:

– Не можу чекати, ти така… Тягне мене до тебе, давай швидше одружимося, га?

І цілував, цілував так, що в Тетяні перехоплювало подих!

Вона Миколу змалку любила, вони були сусідами.

Мати Тетяни Галина Петрівна з мамою Миколи – Мариною Денисівною дружили. Вони давно все за них вирішили.

І Тетяна прошепотіла у відповідь:

– Звісно вийду, Микольцю! Ну перестань, ну що ти робиш, побачать!

…Одружилися вони через місяць, Микола весь звівся, так його любов здолала.

Марина Денисівна навіть на Тетянку почала скоса поглядати – що ти з сином зробила, що зовсім хлопець знемагає?

Але відгуляли весілля, і перший, і другий день, і зажили вже тепер по-сімейному.

У батьків Миколи будинок був великий, старша сестра давно вже вийшла заміж і поїхала.

– Живіть, місця всім вистачить! – раділа Марина Денисівна, й до чоловіка казала: – А ти, Грицю, що все мовчиш? Невістка у нас хороша, спритна, ми ж Тетянку з пелюшок знаємо, на очах росла! От тепер буде підмога нам, оце радість!

– А я що, Маринко, я тільки за! – Григорій Васильович тихий був мужик, дружина у них верховодить, а він їй не суперечить.

– Ох ти і мовчун ти, Грицю, до свахи краще піду, з тобою хіба поговориш?

З Галиною тепер Марина щодня шепотілися. Про те, як заживуть великою родиною, краще, аніж раніше. А там дивишся й онуки спільні підуть, от радість!

Тільки у Миколи плани були інші, набридло йому курей годувати, грядки перекопувати й кролям траву возити.

Та й життя це замурзане сільське не для нього. У нього дружина красуня, з такою ніде не соромно, у райцентр їхати жити він задумав, а далі видно буде.

Марина Денисівна як почула, що син з молодою дружиною їхати зібрався, то аж присіла!

Як так у райцентр? Та це ж, мабуть, Тетянка Миколку підбурила, нічна зозуля завжди денну перекує!

Переїхали від батьків Тетяна з Миколою потихеньку, не чекаючи сварок.

У райцентрі їм квартирку дали. Тетяна в дитячий садок хотіла піти працювати, і в училище вчитися на вечірнє, але Микола заперечив – нічого чужих дітей бавити! Своїх народять – тоді й няньчити буде.

Але Тетяна влаштувалася менеджеркою у торговий центр, у відділ верхнього одягу.

Сама Тетяна вбралася – красива, як модель!

Микола з роботи за нею заїде, помилується, як вона на людях красується, і вони додому йдуть. А вдома… вдома Микола голодний.

У нього на вечерю котлети, чи гуляш, а на десерт, для того й від матусі з татом він переїхав – дружина молода.

Але так тривало недовго, Тетяни вагітність для Миколи стала несподіваною.

– Ти ж сам казав, що сина хочеш? – дивувалася Тетяна

– Ну не так одразу, не встиг ще з тобою я налюбитись, а ти вже й дитя задумала, – Микола так дивно сказав це, ніби це було без його згоди.

А через пів року, коли животик у Тетяни став добре помітний, Микола став її ніби навіть цуратися.

Не цілував, як раніше, і часто їздив до матері допомагати, та ще й із ночівлею, залишаючи дружину одну.

– Та чого тобі трястись у цьому автобусі зі мною? А мати твоя днями приїжджала, он яблука тобі привезла. Тож ти з нею вже побачилася! Тепер уже згодом у село разом поїдемо, вдома краще сиди, – ніби відмовлявся від неї Микола.

Тетяна відчувала це і не нав’язувалась, думала добре, кажуть так буває, що чоловік вагітну дружину як жінку не сприймає.

Але коли дочка народилася і Тетяна щаслива, тримаючи рожевий згорток, вийшла до чоловіка, він не кинувся до неї, як колись.

Тільки ледь помітно кривувато посміхнувся:

– Вітаю тебе з донькою!

Наче це тільки її свято, а в очах його читалося – навіть сина не змогла народити!

Але Тетяна і тоді вірила, що не може її Микола раптом так охолонути до неї. Це він просто до доньки ревнує, але Тетяна доведе, що все не так, що вона любить його, як і раніше.

І Тетяна, намагаючись не розбудити чоловіка – адже йому на роботу вставати, тихо, навшпиньки, несла галасливу Даринку. Годувала на кухні, сповивала, заколисувала.

Вранці з чоловіком вставала, готувала йому сніданок, давала з собою обід.

А Микола бурмотів:

– Третій день котлети з макаронами! Ти ж вдома сидиш, а я один на трьох роботах…

Микола все частіше посилався на те, що матері з батьком допомогти треба, а потім залишався у них ночувати. Мовляв, мати з утоми біленької дала, от і заснув на дивані…

І Тетяна, втомившись від такого життя, вирішила одразу поїхати до своїх батьків. Ну вони ж по сусідству. Сюрприз чоловіку зробити.

Вона взяла Даринку, зібрала речі.

– Може Микола зрадіє, що я приїхала, – думала вона. – Сусідка його з дитинства кохана, дружина ненаглядна з донечкою!

Мама зустріла її вигуком:

– Тетянко, що у вас коїться?! Маринка каже, ти Миколі і вдома працювати кажеш, і чи не на трьох роботах, а тобі все мало? Ти мовляв там звикла гарно вдягатися і гуляти казна з ким! Та це ж як так, Тетянко?

Микола ж втомлений до матері приїжджає відіспатися. А тут мені Ігорівна розповідала, що бачили Миколу твого, як він під ранок від Наталки виходив.

Натякає, що не його в тебе дитина, ось він в загул і пішов!

Ти що робиш, доню? Втратиш мужика, наш Миколка такий хлопець гарний, та ми ж його з народження знаємо, ох, Тетяно!

Та й я подругу втрачу, сваха скоса дивиться на мене останнім часом!

Тетяна так і сіла з Даринкою на руках на диван.

Ось і мама її вважає винною, всі проти неї, та що це таке?!

З мамою й татом Тетяна потім сяк-так помирилася, хоча мама так і продовжувала журитися, що Тетяна такого хлопця не втримала.

Рідного батька в дочки забрала, Наталі задарма віддала.

Але думка поїхати засіла в Тетяни – важко так жити, коли всі проти тебе. Просто неможливо…

І через деякий час Тетяна поїхала у місто з маленькою Даринкою.

Влаштувалася на роботу в дитсадок, туди ж і Даринку прилаштувала.

Орнедувала кімнату і почалося її нове життя.

Ольга Михайлівна – власниця квартири, виявилася дуже душевною жінкою.

А трохи пізніше Тетяна познайомилася і з її сином Андрієм.

Андрій у всьому допомагав Тетяні, а Дарина прямо не злазила з рук, коли він до них заходив. Тетяна повірити не могла, що бувають такі добрі й дуже надійні чоловіки.

І коли Андрій запропонував вийти за нього заміж, Тетяна погодилася. Вона вже не уявляла їх із Даринкою життя без Андрія.

На день народження Андрія вони з Тетянкою вирішили зібрати тільки рідню. Син Іванко ще маленький, ні до чого влаштовувати галасливі застілля.

Приїде мама Андрія Ольга Михайлівна й сестра Світлана.

Тетяна довго думала, чи кликати своїх батьків? Адже у них за ці роки стосунки так і не налагодилося. Чи поїдуть вони?

Батько останнім часом запитливо дивився на Тетянку і мовчав.

Мовчав, коли вона з Миколою розлучилася.

Мовчав, коли Тетяна не витримала сусідства Миколи і розмов про те, з ким він гуляє, і що дочка не від нього, і у місто з Даринкою поїхала.

І коли Тетяна привезла до них Андрія знайомитися, і сказала:

– Мамо, тату, познайомтеся, це Андрій, я вам про нього розповідала. Ми вирішили одружитися!

Батько глянув несхвально, і головою так похитав, наче хотів щось не дуже добре про Тетянку сказати. Хоча руку Андрію він потис, але неохоче.

Мати потім Тетяні пояснила, що батько вважає, раз заміж вийшла – терпи, вмій життя налагодити, нема чого скакати – один, другий.

Той зраджує, кого не тримають, а чим цей Андрій кращий? Переживає батько за тебе, дочко!

Але Андрій сам наполіг:

– Тетянко, не ображайся на своїх, вони люди старого виховання!

І сам зателефонував, запросив і попросив їх у гості приїхати.

Квартиру подивитися, адже не були у них жодного разу, Тетяна ж із Андрієм самі до них у село часто їздили.

А з автовокзалу вони батьків зустрінуть, хай не переймаються!

І батьки Тетяні таки збиралися.

Галина Петрівна найкращу кофту одягла, хвилювалася, чоловіка розпитувала:

– Ну що ж, якщо ми до них приїдемо, то це означає, що ми їх визнали, що ми згодні?

А може й пора, скільки часу минуло, та й що ти, Василю, все мовчиш?

Василь Іванович тільки крекнув, одягаючи нові черевики – в місто ж їдуть!

– Та не знаю я, Галю! Дивитися треба, ніби вже рік живуть, та й нас не забувають. Набрехала тобі Денисівна твоя, Миколку свого вигороджувала, а ти й піддалася. Та й я, старий бовдур, туди ж! – Василь Іванович спересердя кинув черевик, – Не можу я в цих черевиках ходити!

Приїхали Галина Петрівна й Василь Іванович заздалегідь.

Добре Тетяна з Андрієм теж раніше їх зустрічати приїхали.

Галина Петрівна застидалася стоїть озирається. А Василь Іванович вигляду не подає, дивиться впевнено.

Тетяна збоку подивилася на батьків – маленькі вони стали, постаріли. І шкода стало, всі минулі образи відступили.

Іванка вони з мамою Андрія вдома залишили, а Дарина з ними, тут же з машини вискочила:

– Бабусю, дідусю, ми тут!

Обійнялися, Галина Петрівна й Василь Іванович руку Андрію потисли.

В машину сіли, розгубилися, Галина Петрівна раптом згадала про подарунок, конвертик для Андрія, ніби потім не встигнуть.

– Василю, конверт давай, бо ж забули!

І неголосно Даринці сказала:

– Внучечко, я не дістану, ти передай конвертик… Вітчиму своєму!

А Дарина голосно, на всю машину:

– Бабусю, а хто це – ВІТЧИМ?

Тут Василь Іванович раптом перестав відмовчуватися:

– Ти що говориш? І внучці Даринці так ласкаво:

– Та це бабуся щось наплутала, ти, внучечко, ручку простягни, й тату своєму передай конвертик, адже там там тато сидить?

– Звісно, тато, а ти що діду, не знаєш? – весело засміялася Дарина!

Ох які дивні ці дорослі?

Хіба не видно, що у Даринки найкращі мама, тато й братик Іванко! І бабусі й дідусі найкращі, Дарина всіх любить.

І бабусю Олю, і дідуся Василя і бабусю Галю! А ще й тітку Світлану, вона Даринці каблучку маленьку подарувала, якраз на її пальчик.

Наскільки рідними можуть бути чужі, настільки чужими часом бувають рідні…

Якщо не схаменуться…

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!