– Та кому ти потрібна? – прокричав Павло. Потім плюнув і пішов.
А вона до віконця підбігла і дивилася, як йде людина, з якою вони прожили 15 років. Вона думала, душа в душу. Але він перед відходом просвітив її: бо зручно було.
У Клави квартира, готує чудово, господиня прекрасна, все готова була заради нього зробити.
Клава подумала, що треба було б відкрити вікно і крикнути йому, щоб він її не кидав.
Вона навіть готова була на таке приниження, щоб погодитись: нехай живе з нею, навіть не перебуваючи вдома по кілька днів, проводячи їх із тією, іншою…
Це краще, ніж бути у 45 років однією, покинутою. І вже відчинила вікно. Але погляд випадково впав на портрет батька. Той у військовій формі, скинувши підборіддя, гордо дивився на об’єктив.
І Клава раптом передумала. Соромно їй стало. За свою слабкість.
Вона ще раз глянула, як її симпатичний і елегантний чоловік у пальті сідає у гарну машину разом із речами.
Пішла на кухню. Шлях лежав повз коридор. Там стояло трюмо, на весь зріст. Від бабусі ще дісталося.
Воно відображало огрядну, втомлену жінку з сірим волоссям і згаслими очима.
Клава знала, що не красуня. А тут ще здоров’я стало не дуже. Зуби кришилися. Грошей на нові не вистачало. Тому що чоловікові потрібна була нова машина. І на роботі він має з’являтися у гарних та дорогих речах.
– Що ж ти за безглуздя! Твій Паша одягнений як актор. А в тебе тільки розтягнутий светр, доісторична спідниця, пара блузок. Стоптані туфлі та замість чобіт чуні. І пальто з коміром, яке навіть моя бабуся не вдягне. Меню з тебе вимагає, ніби у ресторані. То йому стейк, то котлетки на пару, то млинці з начинкою, то м’ясо. А чи не пішов би він? Не можна так за чоловіком ходити, подруго! – казала Клаві колега Люся.
Та слухала, але чинила по-своєму. А потім чоловік сказав, що йде. До 27-річної дівчини. З чотирма дітьми.
– Вона молода, – зітхала потім Клава.
Однак колега і за сумісництвом подруга дізналася дещо. У соцмережі залізла. Сусідів питала. І видала:
– Пробу ніде на ній ставити! Ще тебе безпородною обізвав! Та ти з гідної родини! А там дно! Жодного дня не працювала. Усі діти від різних мужиків. На восьмому місяці не просихала взагалі. Мати у неї теж аморальна. Тож про молодість краще взагалі мовчи. Але ж кажуть, чоловікам подобається. Своєю легкою поведінкою і ще чимось. Лише сім’я на цьому не будується. Не знаю. Здивував твій Пашка. Ти, головне, тримайся!
Клава трималася. Їй від батьків дісталася дуже хороша квартира, велика у центрі.
І батько, немов відчуваючи щось, оформив усе так, що Паша на її метри прав ніколи не мав. І Клава вирішила здати одну кімнату. Щоб із грошима було легше.
В неї в районі кілька об’єктів будували. І заїхав інженер. З борідкою такий, приємний, інтелігентний. На ім’я Володимир Всеволодович. Він уважно дивився на Клаву. А потім раптом видав:
– Давайте я вам наперед заплачу! Сходіть, зубки собі зробіть. Така пані гарна, а мучитеся!
Клава спалахнула. Нічого вона не вродлива. Але із зубами хотілося б розібратися.
Він їй більше грошей дав. Мовляв, віддасте потім, якщо що. А потім брат приїхав до нього. Клава таких не бачила. Ахнула.
У канарковому піджаку, фіолетових штанах і з неймовірною зачіскою.
Сказав, що звати його Кирило. Працює стилістом.
Вирішив брата відвідати. І Клаву “під опіку” узяв. Коли вона постояльців пригощала пирогами, запропонував Кирило їй імідж змінити.
І знаєте, змінив. Заблищало освітлене волосся, макіяж розкрив гарні риси обличчя. Зуби упорядкувала. На роботу вона тепер пішки ходила. Усі зайві кілограми пішли. Навіть бігати вранці у парку почала.
Мила жінка з ніжною посмішкою і ямочками на щоках. Немов метелик випурхнув із непримітної лялечки.
А одного разу дзвінок пролунав. Відчиняти мешканець пішов. І крикнув:
– Клавочка, там до тебе!
На порозі тулився ексчоловік. Тільки вона його насилу впізнала. Паша постарів за рік, виглядав блідим, змарнілим, розгубленим. Від колишнього лиску і сліду не лишилося. Поруч стояли сумки.
– Тобі чого? – Запитала Клава.
Вона пам’ятала, як спочатку намагалась чоловікові дзвонити. Але він не хотів з нею розмовляти. А далі взагалі в чорний список заніс.
А тепер прийшов.
– Яка ти стала…! – захопився Паша.
На Клаву компліменти враження не справили. Вона пам’ятала свої безсонні ночі, бажання звести рахунки із життям, нескінченні сльози, паніку.
– Ой, Клаво. Скільки я натерпівся. Гадина ця тільки гроші з мене доїла. Діти спочатку нормальними здавалися. Але потім …. Невиховані, кричать весь час. Розвивати вона їх не хоче. Сидить вічно у телефоні, не готує. Накупить цих пельменів. Якось локшину заварила. Уявляєш? Локшину! Мені!Сорочки випрала всі разом, вони полиняли. Я собі за цей час жодної речі не купив. Усе на них витрачав. Немов у божевільню потрапив. Клава… Я ж до тебе. З тобою так добре. Я тебе завжди згадую. Давай з початку почнемо, га? – благаюче попросив він.
Але в її вухах звучали його слова:
– Та кому ти потрібна? Беззуба, безплідна, безпородна Клава.
Клава ще раз подивилась на колишнього. І тут двері відчинилися. Визирнув стурбований Володимир Всеволодович зі словами:
– Клавочко! Допомога потрібна? Ви, чоловіче, з якого питання?
Паша здійнявся і прокричав:
– А ви взагалі хто?
– Це мій чоловік, Володимир. Не приходь сюди більше! – і Клава зачинила двері перед носом Паші, який від подиву навіть рота відкрив.
Перепросила перед мешканцем. Ну що чоловіком назвала. А той зітхнув і випалив:
– Мабуть, час пояснень настав! Я кохаю тебе, Клаво! Як можна було кинути таку приголомшливу жінку? Виходь за мене, га? По-справжньому.
Він удівцем був. І Клава вийшла. За два місяці. Чоловік її трояндами завалює. Дачу купили.
Жінка не бачить, як іноді з-за рогу за ними спостерігає колишній чоловік. Який зі злості лає себе останніми словами, що якось піддався спокусі та проміняв гарну людину на пустушку.
Залишившись у результаті ні з чим.
А Клава та Володимир вулицею ходять за ручки. Щасливі та закохані. І вона чекає на дитину.
Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!
