Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Марина прийшла з роботи і побачила в будинку повний безлад. Свекруха сиділа біля телевізора і весело балакала по телефону. В мийці була гора брудного посуду. Чоловік Марини, Віктор, шукаючи чисту чашку, завалив цю гору і сказав Марині все швидко вимити… – І приготуй щось, у хаті немає їжі! – заявив він. – А мені щось ніколи не вистачає їжі, – зітхнула Марина. Вона увімкнула електрочайник і дістала щось зі своєї сумки. – Як смачно пахне! – підійшов до Марини Віктор. – Ти що вже так швидко приготувала поїсти? Чоловік глянув, що приготувала Марина й остовпів від побаченого

Марина прийшла з роботи і побачила в будинку повний безлад. Свекруха сиділа біля телевізора і весело балакала по телефону. В мийці була гора брудного посуду. Чоловік Марини, Віктор, шукаючи чисту чашку, завалив цю гору і сказав Марині все швидко вимити… – І приготуй щось, у хаті немає їжі! – заявив він. – А мені щось ніколи не вистачає їжі, – зітхнула Марина. Вона увімкнула електрочайник і дістала щось зі своєї сумки. – Як смачно пахне! – підійшов до Марини Віктор. – Ти що вже так швидко приготувала поїсти? Чоловік глянув, що приготувала Марина й остовпів від побаченого

Viktor
25 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Марина прийшла з роботи і побачила в будинку повний безлад. Свекруха сиділа біля телевізора і весело балакала по телефону. В мийці була гора брудного посуду. Чоловік Марини, Віктор, шукаючи чисту чашку, завалив цю гору і сказав Марині все швидко вимити… – І приготуй щось, у хаті немає їжі! – заявив він. – А мені щось ніколи не вистачає їжі, – зітхнула Марина. Вона увімкнула електрочайник і дістала щось зі своєї сумки. – Як смачно пахне! – підійшов до Марини Віктор. – Ти що вже так швидко приготувала поїсти? Чоловік глянув, що приготувала Марина й остовпів від побаченого

Марина прийшла з роботи і побачила в будинку повний безлад. Свекруха сиділа біля телевізора і весело балакала по телефону. В мийці була гора брудного посуду. Чоловік Марини, Віктор, шукаючи чисту чашку, завалив цю гору і сказав Марині все швидко вимити… – І приготуй щось, у хаті немає їжі! – заявив він. – А мені щось ніколи не вистачає їжі, – зітхнула Марина. Вона увімкнула електрочайник і дістала щось зі своєї сумки. – Як смачно пахне! – підійшов до Марини Віктор. – Ти що вже так швидко приготувала поїсти? Чоловік глянув, що приготувала Марина й остовпів від побаченого

Марина прийшла з роботи й побачила в будинку матері свого чоловіка Віктора повний безлад.

Все було набагато гірше, аніж зазвичай…

Діти сестер Віктора запросили в гості своїх друзів. Один з онуків Таїси Валентинівни мав день народження, відзначали який вони в будинку бабусі.

Діти бігали по садку, час від часу, забігаючи на кухню, ляскали дверцята холодильника, шафками, гримів посуд…

На підлозі лежали два букети польових квітів. Свекруха сиділа біля телевізора і весело собі балакала по телефону.

Чоловік Марини, Віктор, мабуть, тільки доїв свою вечерю, і його тарілка, наче корона, увінчувала гору брудного посуду.

В пошуках чистої чашки він завалив, цю саму гору посуду, щось пробурмотів, і сказав Марині все швидко вимити…

– І приготуй щось, у хаті немає їжі! – заявив він. – Діти все поїли. Ти ж і сама, напевно, їсти хочеш. Там у садку біля мангалу ще посуд є…

– А мені щось я бачу ніколи не вистачає їжі, – зітхнула Марина.

Вона увімкнула електрочайник і дістала щось зі своєї сумки.

– Як смачно пахне! – підійшов до Марини Віктор. – Ти що вже так швидко приготувала поїсти?

Віктор глянув, що приготувала Марина й остовпів від побаченого.

Вона запарила… Звичайну мівіну в стаканчику!

– Тільки для себе приготувала, – сказала жінка. – Готувати нема в чому.

– А посуд помити, що ніяк? – поцікавився Віктор.

– Нам потрібна посудомийна машина, – просто сказала Марина, і тут чоловік аж почервонів від почутого.

– Ти взагалі вже знахабніла, чи що?! – вигукнув він. – Яка посудомийна машина? Досить з тебе і пральної. Я одружився з тобою, не для того, щоб таку техніку купувати. Ти дружина, а дружина має все робити сама!

– Або посудомийка, або я їду на свою квартиру, – сказала Марина. – Це була твоя ідея жити з твоєю мамою у великому домі й допомагати їй. Але тут я дізналася багато нового…

Виявляється, ти допомагаєш сестрам. Мама їм також допомагає. А в нашу маленьку сім’ю ти взагалі не вкладаєшся. Гроші зі здачі в оренду моєї квартири йдуть у скарбничку на розширення, половина моєї зарплати теж туди йде.

А де твоя частина, га? Ми вже майже пів року тут живемо, але жодної копійки від тебе й близько нема.

– Так рахунок твій, – сказав Віктор. – А у мене всі гроші йдуть!

– Зауваж! На продукти мама бере із моєї зарплати. Сума хороша, нам вистачає на трьох, включаючи її.

А твої гроші йдуть невідомо куди. Сестрі чоботи нові, новий диван, нова стінка…

Наступного місяця знову щось. Мама грошима бере. А мені посудомийку купити не можеш?

Між іншим, твої сестри та їхні діти постійно у нас, вірніше у вас.

П’ють, їдять і нічого не прибирають.

Мама твоя теж навіть чашку за собою не помиє. Я ввечері приходжу з роботи і розгрібаю весь цей безлад і хаос.

Добре, що Таїса Валентинівна поки що сама готує. А ще й підлога брудна постійно. Діти навіть не привчені взуття з вулиці знімати…

– Так літо ж! – обурився чоловік. – Та й вони ще малі!

– Малі? Ти мене в дружини взяв чи в хатні робітниці найняв? Хатній робітниці треба платити, а я щось не бачу ніякої оплати…

– Це що страйк якийсь, чи як?! – скипів Віктор.

– Думай, як хочеш. Твої сестри могли б матері й допомагати. Їхні діти тут постійно гуляють.

– Я не маю зайвих грошей. Все життя ми мили посуд руками.

– От і чудово. Бажаю успіхів. Можеш вже починати. Не забудь про посуд на вулиці в садку. Ну, а потім підлогу ще помиєш.

– Я прийшов із роботи, і я втомився!

– А я звідки прийшла? Все, я поїла. Піду приляжу, відпочину, подзвоню своїй мамі…

– Відпочинеш?! Ти ж моя дружина! Ти повинна тримати будинок у чистоті!

– Так. А ще я подумаю, що робити. Будинок не мій. Його хазяйка – інша жінка.

– Так! Але я її молодший син. Будинок дістанеться мені.

– Але це не точно! Твої сестри свого не проґавлять…


Вранці нічого не змінилося. Не було тільки дітей і сестер Віктора. Свекруха поїхала разом зі старшою дочкою.

Попереду були два вихідні. Марину очікувало генеральне прибирання. Ніхто ж не буде заважати.

– Я на риболовлю їду з сусідом до вечора. Не сумуй. Сьогодні вечеря з тебе! – гукнув чоловік виходять з дому.

– Добре. Мені тут сумувати ніколи…

…Але очікування Віктора й матері не справдилися.

Коли чоловік повернувся з риболовлі, а потім прийшла його мати з онуками, то вони застали ту саму картину, що й була до цього!

Марини ж ніде не було. Не було і її речей.

Зате все інше залишилося без змін – брудний посуд, брудна підлога, засохлі букети квітів.

Віктор одразу зателефонував дружині.

– Марино, а ти де? – обережно запитав він.

– Поки що у мами. Вона заслабла. Їй потрібна допомога.

– А чому в нас не прибрано?

– Я не знаю, чому у вас не прибрано. Я не маю часу на розмови…

Марина поклала слухавку. Вони з мамою доходили до кафе.

– І що робитимеш, дочко? – запитала мати.

– Віктора вже не виправити… Сестри з нього тягнуть все, що можуть і не можуть. Що скажуть, він і робить.

Та й його мати їх слухає.

Я їм одразу не сподобалася. Спочатку все було добре, але поступово мати всі обов’язки по господарству переклала на мене.

Сама ж вона сидить із телефоном цілий день. Добре, що ще готує вона, але це поки що.

А зараз усіх внуків на канікули до себе привезла. Доньки ж, бачте, мають відпочивати!

Ну і вона відпочиває.

Ось нехай і відпочинуть по повній програмі. Я туди не повернуся…

– Це правильно, доню, – сказала мати. – Поживеш поки у мене…


– Марино! Ми все ще одружені! – галасував Віктор. – Повертайся додому. Куплю я тобі ту нещасну посудомийку! Вважай, що ти досягла свого.

– Мені не важко вимити посуд. Тим більше після такої кількості, це справжні дрібниці.

– Марино, ми сім’я, так не можна! А ще ти пішла у день зарплати. Мамі потрібні гроші на продукти!

– Ох ти мене й насмішив! Я у вас не їм і грошей твоїй мамі більше не дам. І за комунальні оплату вносити не буду. І ще! Я подаю на розлучення!


Віктор знав, що Марина відкладала гроші. Він вирішив їх розділити під час розлучення.

Це сестри йому порадили.

Суд його прохання задовольнив. Рахунок Марини розділили.

Вона при цьому зобразила на обличчі переляк, а суддя посміхнувся. Віктору дісталася… Одна гривня!

Марина ж припускала що таке буде. А що ще можна очікувати від такої рідні?

Усі гроші було знято ще до подання заяви про розлучення.

Зарплату вона теж одразу знімала з картки і тримала в готівці…

– А я усі гроші витратили на сім’ю, – посміхаючись сказала жінка.

– Та не може такого бути! – галасував прямо в суді Віктор. – Не може!

– Але це так, Вікторе, – знову посміхнулась Марина. – Бажаю удачі тобі і твоїй великій родині.

Марина пішла, а Віктор все стояв і не міг зрозуміти, як взагалі таке з ним могло статися…

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Навігація записів

У передпокої нагромаджувалися валізи і якісь коробки. На вішалці, де зазвичай висіли лише їхні з Сергієм речі, тепер красувалося незнайоме пальто й капелюшок. Марина роззулась і пройшла у вітальню.
— Саме так! — реготала Марина. — Він розпланував мій наступний травень! Сказав, що стосунки будуються на спільній праці, і що його покійна дружина «тягнула город як свята», а він надихав її своєю присутністю.

Related Articles

— Після всього, що зробила твоя мати, я ще маю купувати їй дорогий подарунок? Ти моїх батьків навіть привітати забуваєш!

Viktor
25 Квітня, 202625 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Після всього, що зробила твоя мати, я ще маю купувати їй дорогий подарунок? Ти моїх батьків навіть привітати забуваєш!

Ти мій золотий, — шепотіла Ганна, і сльози самі котилися по щоках. — Ти не винен, що світ іноді такий жорстокий. Сергій приїжджав до лікарні двічі на день. Він привозив домашній бульйон, чисті речі й старався підтримати дружину кожним словом. Коли він вперше побачив Ганну з чужою дитиною на руках, він завмер у дверях. — Ганнусю, а це хто? — тихо запитав він, боячись сполохати тишу. — Це син тієї жінки, Сергію. Вона написала відмову. Сказала, що хоче свободи. Він здоровий, красивий, але він нікому не потрібен. Сергій підійшов ближче. Малюк розплющив очі й подивився на чоловіка. У Сергія защеміло в грудях. Він знав, як важко їм дається боротьба за власну доньку, і не міг збагнути, як хтось може просто викинути такий скарб. Мар’яна тим часом уже збирала свої шкіряні валізи. Вона була задоволена собою. Набряків майже не було, живіт швидко приходив у норму завдяки спеціальній білизні. Чоловік мав забрати її після обіду. Вона чекала на Павла з певним хвилюванням, але не через дитину. Вона думала про те, чи не забув він про подарунок за «муки». Коли за нею приїхав Павло, він був у гарному гуморі, тримаючи в руках величезний оберемок троянд

Viktor
25 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Ти мій золотий, — шепотіла Ганна, і сльози самі котилися по щоках. — Ти не винен, що світ іноді такий жорстокий. Сергій приїжджав до лікарні двічі на день. Він привозив домашній бульйон, чисті речі й старався підтримати дружину кожним словом. Коли він вперше побачив Ганну з чужою дитиною на руках, він завмер у дверях. — Ганнусю, а це хто? — тихо запитав він, боячись сполохати тишу. — Це син тієї жінки, Сергію. Вона написала відмову. Сказала, що хоче свободи. Він здоровий, красивий, але він нікому не потрібен. Сергій підійшов ближче. Малюк розплющив очі й подивився на чоловіка. У Сергія защеміло в грудях. Він знав, як важко їм дається боротьба за власну доньку, і не міг збагнути, як хтось може просто викинути такий скарб. Мар’яна тим часом уже збирала свої шкіряні валізи. Вона була задоволена собою. Набряків майже не було, живіт швидко приходив у норму завдяки спеціальній білизні. Чоловік мав забрати її після обіду. Вона чекала на Павла з певним хвилюванням, але не через дитину. Вона думала про те, чи не забув він про подарунок за «муки». Коли за нею приїхав Павло, він був у гарному гуморі, тримаючи в руках величезний оберемок троянд

Донечко! Слухай. Ми тут у халепу вскочили, — сумно почав батько. — Таку, що самі вже не вигребемо. Борги в нас, доню. Величезні. Дівчина завмерла. — Які ще борги, тату? Ви ж завжди казали, що на все вистачає, що все добре у вас. — Та розумієш, — він тяжко зітхнув, уникаючи її погляду. — Допустили ми помилку. Набрали кредитів. Спочатку один, потім інший, щоб перекрити перший. І пішло-поїхало, як снігова куля з гори. — На що ви витратили такі гроші? — Олена ошелешено переводила погляд з батька на матір, яка сиділа в кріслі, сховавши обличчя в долонях. — Ой, доню, — обізвалася нарешті Ганна Миколаївна. — Я ж так хотіла, щоб у нас було не гірше, ніж у людей. Кухню нову замовили, італійську, в ванній плитку поміняли на дорогу, джакузі захотілося. А потім ще в санаторій з’їздили, в Трускавець, підлікуватися. Гроші розійшлися швидше, ніж ми встигли помітити. А коли прийшов час платити відсотки — виявилося, що наших пенсій і татових підробітків не вистачає навіть на частину суми

Viktor
25 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Донечко! Слухай. Ми тут у халепу вскочили, — сумно почав батько. — Таку, що самі вже не вигребемо. Борги в нас, доню. Величезні. Дівчина завмерла. — Які ще борги, тату? Ви ж завжди казали, що на все вистачає, що все добре у вас. — Та розумієш, — він тяжко зітхнув, уникаючи її погляду. — Допустили ми помилку. Набрали кредитів. Спочатку один, потім інший, щоб перекрити перший. І пішло-поїхало, як снігова куля з гори. — На що ви витратили такі гроші? — Олена ошелешено переводила погляд з батька на матір, яка сиділа в кріслі, сховавши обличчя в долонях. — Ой, доню, — обізвалася нарешті Ганна Миколаївна. — Я ж так хотіла, щоб у нас було не гірше, ніж у людей. Кухню нову замовили, італійську, в ванній плитку поміняли на дорогу, джакузі захотілося. А потім ще в санаторій з’їздили, в Трускавець, підлікуватися. Гроші розійшлися швидше, ніж ми встигли помітити. А коли прийшов час платити відсотки — виявилося, що наших пенсій і татових підробітків не вистачає навіть на частину суми

Цікаве за сьогодні

  • — Після всього, що зробила твоя мати, я ще маю купувати їй дорогий подарунок? Ти моїх батьків навіть привітати забуваєш!
  • Ти мій золотий, — шепотіла Ганна, і сльози самі котилися по щоках. — Ти не винен, що світ іноді такий жорстокий. Сергій приїжджав до лікарні двічі на день. Він привозив домашній бульйон, чисті речі й старався підтримати дружину кожним словом. Коли він вперше побачив Ганну з чужою дитиною на руках, він завмер у дверях. — Ганнусю, а це хто? — тихо запитав він, боячись сполохати тишу. — Це син тієї жінки, Сергію. Вона написала відмову. Сказала, що хоче свободи. Він здоровий, красивий, але він нікому не потрібен. Сергій підійшов ближче. Малюк розплющив очі й подивився на чоловіка. У Сергія защеміло в грудях. Він знав, як важко їм дається боротьба за власну доньку, і не міг збагнути, як хтось може просто викинути такий скарб. Мар’яна тим часом уже збирала свої шкіряні валізи. Вона була задоволена собою. Набряків майже не було, живіт швидко приходив у норму завдяки спеціальній білизні. Чоловік мав забрати її після обіду. Вона чекала на Павла з певним хвилюванням, але не через дитину. Вона думала про те, чи не забув він про подарунок за «муки». Коли за нею приїхав Павло, він був у гарному гуморі, тримаючи в руках величезний оберемок троянд
  • Донечко! Слухай. Ми тут у халепу вскочили, — сумно почав батько. — Таку, що самі вже не вигребемо. Борги в нас, доню. Величезні. Дівчина завмерла. — Які ще борги, тату? Ви ж завжди казали, що на все вистачає, що все добре у вас. — Та розумієш, — він тяжко зітхнув, уникаючи її погляду. — Допустили ми помилку. Набрали кредитів. Спочатку один, потім інший, щоб перекрити перший. І пішло-поїхало, як снігова куля з гори. — На що ви витратили такі гроші? — Олена ошелешено переводила погляд з батька на матір, яка сиділа в кріслі, сховавши обличчя в долонях. — Ой, доню, — обізвалася нарешті Ганна Миколаївна. — Я ж так хотіла, щоб у нас було не гірше, ніж у людей. Кухню нову замовили, італійську, в ванній плитку поміняли на дорогу, джакузі захотілося. А потім ще в санаторій з’їздили, в Трускавець, підлікуватися. Гроші розійшлися швидше, ніж ми встигли помітити. А коли прийшов час платити відсотки — виявилося, що наших пенсій і татових підробітків не вистачає навіть на частину суми
  • — Саме так! — реготала Марина. — Він розпланував мій наступний травень! Сказав, що стосунки будуються на спільній праці, і що його покійна дружина «тягнула город як свята», а він надихав її своєю присутністю.
  • Марина прийшла з роботи і побачила в будинку повний безлад. Свекруха сиділа біля телевізора і весело балакала по телефону. В мийці була гора брудного посуду. Чоловік Марини, Віктор, шукаючи чисту чашку, завалив цю гору і сказав Марині все швидко вимити… – І приготуй щось, у хаті немає їжі! – заявив він. – А мені щось ніколи не вистачає їжі, – зітхнула Марина. Вона увімкнула електрочайник і дістала щось зі своєї сумки. – Як смачно пахне! – підійшов до Марини Віктор. – Ти що вже так швидко приготувала поїсти? Чоловік глянув, що приготувала Марина й остовпів від побаченого
  • У передпокої нагромаджувалися валізи і якісь коробки. На вішалці, де зазвичай висіли лише їхні з Сергієм речі, тепер красувалося незнайоме пальто й капелюшок. Марина роззулась і пройшла у вітальню.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes