— Лідо, я щось не зрозумів, а що це в тебе за вираз обличчя? — гості вже розійшлися по домівках, і втомлена, але щаслива іменинниця саме завантажувала в посудомийку останні тарілки, коли чоловік раптом вирішив з’ясувати стосунки.

Уже вкотре за останній місяць! І незрозуміло, яка муха його вкусила і за яке місце.

Тема для сварки щоразу знаходилася нова, і все якось так хитро викручувалося, що саме Ліда завжди опинялася винною і мусила просити вибачення.

Але зараз вона терпіти ці вибрики точно не збиралася.

— А що тобі не подобається в моєму обличчі, Сергію? Я просто втомилася після свята. Якщо ти думаєш, що я цілодобово ходжу з приклеєною усмішкою, то, мабуть, попередні два роки шлюбу ти дивився куди завгодно, тільки не на моє обличчя.

— Ой, та було б там на що взагалі дивитися! — цю шпильку Ліда проігнорувала, а от наступне запитання почула чітко:

— Я ж бачив, як ти раділа іншим подарункам. А мій тобі явно не зайшов. От я й вирішив поцікавитися, що тобі цього разу не так. Я ж обирав, старався, хотів як краще, а ти так скривилася, ніби я тобі гною на лопаті підсунув.

— Я не знаю, що ти там старався і як довго вибирав, але за два роки спільного життя міг би вже й запам’ятати: я терпіти не можу запаху цитрусових! Це єдиний аромат, якого я не переношу фізично.

І все, що мені дарують із такими запахами, одразу ж перекочовує або до мами, або до молодшої сестри. Їй, до речі, той набір для фарбованого волосся куди більше знадобиться: вона у свої п’ятнадцять уже втретє за півроку колір міняє.

А я, між іншим, своє волосся ніякою фарбою зроду не палила. Це ти теж міг би помітити.

— Тобто ти мені зараз прямим текстом натякаєш, що мої подарунки — це дурня якась?

— Та я не натякаю, я тобі прямо кажу: так! Треба було просто відкрити мій список бажань і вибрати щось звідти. Він у мене на сторінці в закріплених уже два місяці висить. А ти на мене, між іншим, підписаний.

— Буду я ще ті твої списки вичитувати, ніби мені більше робити нічого! І взагалі, дорогий не подарунок, а увага. Палицю з вулиці принесу — маєш радіти, бо це ж коханий чоловік подарував! А якщо ти мене не любиш — то що тобі не даруй, усе буде не так.

Ліда важко зітхнула і запам’ятала ці мудрі слова свого люблячого чоловіка. Запам’ятала — і вже наступного дня здала назад до магазину дорогу приставку, яку збиралася подарувати йому на День народження.

Забув Сергійко, що в цю гру можна грати удвох. Тож нехай тепер отримує на свято гель для душу! Ну і що з того, що запах не дуже? Головне ж — увага!

Чоловік такого широкого жесту не оцінив і закотив Ліді після свята грандіозний скандал.

— Тобі що, важко було щось нормальне вибрати?!

Почувши власну ж «відповідь», Сергій склав два і два і почав істерити ще дужче:

— Вирішила мене провчити?! Свято мені зіпсувати?! Я, значить, просто замотався на роботі, трохи помилився… Та з ким не буває! А ти мені за це… ось так?!

— Припини на мене кричати, — поморщилася Ліда.

— Та після такого подаруночка ще радій, що я взагалі з тобою не розлучився! — припечатав Сергій.

— А ти хочеш розлучитися? — миттю запитала дружина.

— Так, хочу! Бо дістало мене вже все це! Ти дістала зі своїми вічними причіпками: то тобі не так, це не сяк…

— Чудово. Давай завтра підемо і подамо заяву.

— Що, ось так просто? — аж остовпів Сергій.

— А що там складного? Два папірці підписати. За обопільною згодою, без дітей і спільного майна нас за місяць розлучать без проблем.

— Тобто ось так ти наш шлюб цінуєш, так?! Розказувала, як сильно любиш, що на все заради мене готова… А тільки-но якісь тертя з’явилися — одразу розлучення?! Ясно все з тобою. Правду мені мама казала: не пройдеш ти перевірку.

— Яку ще перевірку? — Ліда миттєво вичепила з цієї тиради ключове слово. — І до чого тут твоя мама?!

— А до того! Вона ж казала, що не любиш ти мене по-справжньому. Якби любила — запропонувала б до сімейного психолога піти, почала б випитувати, що не так, раз ми сваритися стали. Над собою почала б працювати, намагалася б догодити… Та хоч би щось робила, аби тільки я поруч залишився! А ти раз — і зразу розлучення пропонуєш.

— Знаєш що… Я тепер його не тільки пропоную. Я завтра ж на нього подам! З тобою чи без тебе — вже не має жодного значення.

Вилаявшись, Ліда жбурнула ганчірку в раковину і пішла збирати речі.

Сьогодні ж виїде з його дошлюбної квартири. Повернеться до мами. І скаже їй, що та мала рацію на всі сто відсотків! Що її законний чоловік ще банально не доріс до створення власної сім’ї.

Бо рот у нього зайнятий маминою спідницею, а у вільний час він працює радіоприймачем: транслює мамині думки в навколишній світ.

А ще Ліда обов’язково подякує мамі за інше. За те, що та, одразу помітивши хворобливу залежність зятя від маминої думки, не стала накручувати доньку, не пиляла її щодня, а дала час самій у всьому розібратися і зробити правильні висновки.

І окреме «дякую» вона скаже за ті важливі слова, які почула перед весіллям:

«Доню, я все розумію… Ти тепер доросла, самостійна жінка, заміж виходиш, свою власну сім’ю будуватимеш. Але ти головне пам’ятай: якщо раптом щось піде не так — у тебе завжди є дім, куди можна повернутися».

Ось вона і поверталася.

Пакувала свої речі у великі картаті сумки, паралельно викликаючи таксі в додатку.
І все це відбувалося під нескінченний монолог Сергія, з якого можна було виділити лише одну геніальну думку: «Мама мала рацію!»

Ліда покинула квартиру мовчки, лише кинувши на порозі, що заяву до РАЦСу занесе сама завтра вранці.

А вже за дві години, сидячи в батьківському домі за чашкою гарячого чаю і виливаючи мамі душу, вона отримала дзвінок від свекрухи.

— Ну і чого вам треба? — так, Ліда була дівчиною вихованою, але радісно щебетати з людиною, яка методично вбивала кілок у її шлюб, вона наміру не мала.

— Це тобі чого треба?! От чого ти добиваєшся, Лідко? Він же візьме і розлучиться з тобою!

— Не розлучиться. Бо це я з ним розлучуся. Завтра ж зранку.

— Тобто як це — розлучишся?! Це що, перша-ліпша сварка — і ми вже біжимо заяви писати?! От і пройшла любов, зів’яли помідори! Отже, правдою було те, що ти його ніколи й не любила!

— Думайте що завгодно, мені абсолютно байдуже, — Ліда просто скинула виклик.

Доводити цій жінці свої почуття до Сергія вона не збиралася. Як і пояснювати мільйон причин, чому себе, свій час і власне життя вона любить значно більше, ніж будь-якого чоловіка.

А тому витрачати свої ресурси на того, хто влаштовує їй дурнуваті «перевірки на міцність» за маминим сценарієм, вона точно не буде.

Минув тиждень.

Офіційне повідомлення про початок шлюборозлучного процесу, вочевидь, дійшло до майже колишнього чоловіка.

Дійшло — і того ж вечора вони з матір’ю намалювалися біля під’їзду Лідиної мами, чекаючи на обох жінок із роботи, явно маючи намір втягнути їх у чергову безглузду перепалку.

— Свахо, ну чого ти їй потураєш? Хіба ж можна отак спокійно дивитися, як діти по дурості власну сім’ю руйнують?! — з докором і трагізмом у голосі завела Любов Василівна, щойно Ірина Геннадіївна з Лідою підійшли до будинку.
Сергій, який сидів поруч із мамою на лавочці, лише слухняно закивав головою, мов китайський бовванчик.

— Так немає ж у них сім’ї. А тепер ще й офіційно не буде. А ти, свахо моя майже колишня, свою дитиночку спочатку від грудей відлучи, а вже потім йому жінку підшукуй, — гірко всміхнулася Ірина Геннадіївна.

І, пропустивши доньку вперед, демонстративно захряснула двері під’їзду просто перед носом майже колишніх родичів.

Вже потім, коли вони роздяглися і сіли на затишній кухні пити чай, мама поділилася з донькою своїми спостереженнями:

— Я ж іще тоді помітила, Лідо… Коли ви нас тільки знайомили. Сергій твій, поки матері поруч не було, поводився абсолютно нормально. Ну, принаймні здавався мужиком як мужиком. Але коли ми сиділи в кафе й обговорювали деталі весілля, присутність матері йому ніби рота зашила! Ти в нього щось питаєш — а відповідає вона.

Мама каже: «Отак не треба!» — і він з нею погоджується, навіть якщо хвилину тому був обома руками «за».

Звісно, воно й непогано, коли чоловік дослухається до матері. Але ж деякі матері цим користуються зовсім не так, як треба. От вирішила вона влаштувати тобі «перевірку» — і одним махом поламала синові життя.

А тепер сама стоїть і кліпає очима, не розуміючи, що ж пішло не так. Влада над сином є, а от клепки в голові бракує.

Мама надпила чаю і замріяно додала:

— А от якщо твою бабусю згадати, батькову матір… Так саме вона йому мізки на місце вправила, коли він по молодості з поганими компаніями випивати почав!

Дізналася від мене, що його вночі вдома немає, пішла туди, де його востаннє бачили — і так його через усе село з лозиною гнала, що в нього і хміль вивітрився, і бажання пити як рукою зняло!

Хоч твій покійний батько, царство йому небесне, і був у чомусь маминим синочком, але свекруха моя за нашу сім’ю горою стояла! І ніколи б не дозволила ні мені, ні йому якимись дурними «перевірками» все зруйнувати.

Може, ми з ним і прожили душу в душу майже двадцять років саме завдяки їй.

— А я от завдяки своїй свекрусі і трьох років у шлюбі не протягнула, — сумно всміхнулася Ліда.

— Та нічого, доню, не край собі серце. Усе, що робиться — все на краще. Зустрінеш ще своє справжнє щастя. А головне, завжди пам’ятай: у тебе є дім, куди ти можеш повернутися.

— Пам’ятаю, мамочко. Цього я вже точно ніколи не забуду, — Ліда щиро всміхнулася і взялася знову розливати по чашках гарячий, запашний чай.

Кажуть, що коли двоє створюють сім’ю, батьки мають зробити крок назад, щоб дати молодим простір для власних помилок і перемог. Але, на жаль, не всі матері здатні відпустити своїх синів у доросле життя. А як ви вважаєте, чи повинна жінка боротися за чоловіка, якщо його думкою повністю керує свекруха?

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!