Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Минулого тижня до мене зателефонувала донька. Але не для того, аби привітати зі святами. Одразу наголосила, що тема для розмови серйозна…

Минулого тижня до мене зателефонувала донька. Але не для того, аби привітати зі святами. Одразу наголосила, що тема для розмови серйозна…

Viktor
16 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Минулого тижня до мене зателефонувала донька. Але не для того, аби привітати зі святами. Одразу наголосила, що тема для розмови серйозна…

Минулого тижня до мене зателефонувала донька. Але не для того, аби привітати зі святами. Одразу наголосила, що тема для розмови серйозна

– Мамо, треба вже щось про спадок думати. Володі скоро 23. Ти коли збираєшся на нього будинок переписати?

Я попросила дати мені ще декілька днів на роздуми. Бо то ж треба зібрати папери, знайти толкового нотаріуса, аби все оформити.

Володі 23, він зараз працює у гарній комп’ютерній компанії та орендує собі окреме житло. Але донька Ксенія дорікає, що у такому віці він вже має думати про свою родину, дружину, дітей та житло. Володик мій єдиний онук і я прекрасно розуміла, що рано чи пізно донька заговорить про спадок.

Хоча коли я не зателефоную до Володі – то він зайнятий, то у нього роботи багато, то зв’язок поганий та не може говорити. Навіть на Різдво я бачила його від сили годину, бо він потім поїхав з друзями колядувати.

Я живу у Винниках, це невеличке село за Львовом. Свого часу я колись поїхала на заробітки, бо грошей катастрофічно не вистачало. Донька залишилася в Україні, бо ще ходила до школи. Помалу я назбирала гроші їй на гідну освіту, весілля, віддала молодятам квартиру свою на три кімнати.

Сама колись дуже сильно хотіла мати будиночок за містом. Аби собі квіти посадити, робити якісь букетики. І ще аби був великий сад з яблунями та грушами. Правда, все ту мрію я відкладала на потім. Бо то треба доньці гроші вислати, то онукові якісь подарунки зробити, собі на спокійно старість мати про запас. Тільки у 2020 році я повернулася до Львова та почали будувати дім.

Тут тільки один поверх, три кімнати та велика тераса. Зять допоміг збудувати альтанку, донька час від часу приїжджає. Вона купила мені гарні деревця, різні кущики квітів та туї декоративні. Навіть у березні минулого року переїхали до мене у будинок, бо в тій квартирі жили якісь родичі зятя з Харкова.

І зараз донька хоче, аби я переписала цей будиночок на Володю:

– Мамо, ну це ж твій онук. Хіба ти не переживаєш за його майбутнє?

– Так, Ксеню, розумію, але…

– Мамо, ну ти бачила, які зараз ціни на квартири? Ми точно не потягнемо такі космічні суми!

– А куди я переїду?

– Так до нас! Місця точно всім вистачить. Тим паче, ти тут маєш старих подруг, сусідки про тебе часто питають.

З одного боку, я дуже сильно люблю свого Володю та хочу дати йому все найкраще. І будинок – то дуже гарний подарунок. Бо він сам може по вуха у кредити чи борги залізти. І хто зна, чи віддасть все? А відсотки то шалені зараз, про курс долара взагалі мовчу. Ще й Ксені та зятю зарплати урізали, їм самим ледь вистачає.

Але я не раз чула історії про те, як рідні діти старих батьків з квартири витурили. Бо то ж вони не звикли, що у квартирі буде дити ще одна людина. Ще борони Боже мене у пансіонат для пенсіонерів здадуть, як якесь цуценя у притулок.

Я не хочу псувати з рідними стосунки точно. І планувала тут спокійно відпочити на пенсії. Хіба Володя буде за моїми квітами та садком доглядати? Та все через тиждень просто загниє.

Ксеня день за днем нагадує, що я, як гарна бабуся, повинна переписати на Володю будинок. Звісно, я туди можу приїжджати у гості. Але не господарювати, як раніше. Мені дуже важко далися ці гроші на будівництво, я дуже довго обирала меблі та робила ремонт. Навіть толком не встигла ще там пожити!

От що мені робити? Якщо не перепишу будинок на онука, то буду ворогом для рідних. Але не хочу нікуди переїздити. Зайвих грошей на ще одну квартиру у мене, на жаль, нема.

Навігація записів

Анна йшла додому в гарному настрої — мимоволі подивилася на свої руки.! У всіх жінок у сорок манікюр на пальцях, а у мене … Що поробиш? Дочку треба піднімати. Вона перший курс інституту вже закінчила. Але це були ще квіточки…прийшовши додому я навіть не піодозрзювала, який «сюрприз» на мене там чекатиме..

Related Articles

Анна йшла додому в гарному настрої — мимоволі подивилася на свої руки.! У всіх жінок у сорок манікюр на пальцях, а у мене … Що поробиш? Дочку треба піднімати. Вона перший курс інституту вже закінчила. Але це були ще квіточки…прийшовши додому я навіть не піодозрзювала, який «сюрприз» на мене там чекатиме..

Viktor
16 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Анна йшла додому в гарному настрої — мимоволі подивилася на свої руки.! У всіх жінок у сорок манікюр на пальцях, а у мене … Що поробиш? Дочку треба піднімати. Вона перший курс інституту вже закінчила. Але це були ще квіточки…прийшовши додому я навіть не піодозрзювала, який «сюрприз» на мене там чекатиме..

– Мені бабуся залишила квартиру. Однокімнатну, але нам поки що вистачить. Ми з батьками вже й ремонт зробили, – з готовністю і певною часткою гордості сказав наречений. – Добре, дуже добре. Ми з Наталею починали з орендованої квартири. Сучасні молоді люди спочатку подають заяву в РАЦС, а потім тільки повідомляють батьків. А у вас все по-людськи, як належить. Ну що ж, кохання вам та розуміння. – Володимир подивився на дочку. Та щасливо посміхалася.

Viktor
16 Березня, 202616 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Мені бабуся залишила квартиру. Однокімнатну, але нам поки що вистачить. Ми з батьками вже й ремонт зробили, – з готовністю і певною часткою гордості сказав наречений. – Добре, дуже добре. Ми з Наталею починали з орендованої квартири. Сучасні молоді люди спочатку подають заяву в РАЦС, а потім тільки повідомляють батьків. А у вас все по-людськи, як належить. Ну що ж, кохання вам та розуміння. – Володимир подивився на дочку. Та щасливо посміхалася.

Мамо, — почала Марина, — я не хотіла вас образити. Я просто бачу, як вам важко, як Денис переживає. Я хотіла звільнити вас від цього тягаря. Світлана Петрівна раптом закрила обличчя руками і тихо заплакала. Це були не злі сльози, а якась нескінченна втома. — Мариночко, ти думаєш, я не бачу цього бруду? Я бачу кожну павутинку. Але кожна річ тут — це мій якір. Ось ці засмальцьовані журнали ми читали разом з покійним батьком Дениса, коли він уже не міг вставати. А ці пакунки зі старим одягом… я все збиралася перешити, вірила, що ще будуть сили, що життя ще попереду. Викинути це для мене — це як викинути частину себе, визнати, що все минуло. Марина завмерла. Вона зрозуміла, що захаращеність квартири була не лінощами, а своєрідним коконом, у який жінка сховалася від самотності та страху перед майбутнім. Чистота означала порожнечу, а порожнеча лякала більше за бруд. — Вибачте мені

Viktor
16 Березня, 202616 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Мамо, — почала Марина, — я не хотіла вас образити. Я просто бачу, як вам важко, як Денис переживає. Я хотіла звільнити вас від цього тягаря. Світлана Петрівна раптом закрила обличчя руками і тихо заплакала. Це були не злі сльози, а якась нескінченна втома. — Мариночко, ти думаєш, я не бачу цього бруду? Я бачу кожну павутинку. Але кожна річ тут — це мій якір. Ось ці засмальцьовані журнали ми читали разом з покійним батьком Дениса, коли він уже не міг вставати. А ці пакунки зі старим одягом… я все збиралася перешити, вірила, що ще будуть сили, що життя ще попереду. Викинути це для мене — це як викинути частину себе, визнати, що все минуло. Марина завмерла. Вона зрозуміла, що захаращеність квартири була не лінощами, а своєрідним коконом, у який жінка сховалася від самотності та страху перед майбутнім. Чистота означала порожнечу, а порожнеча лякала більше за бруд. — Вибачте мені

Цікаве за сьогодні

  • Минулого тижня до мене зателефонувала донька. Але не для того, аби привітати зі святами. Одразу наголосила, що тема для розмови серйозна…
  • Анна йшла додому в гарному настрої — мимоволі подивилася на свої руки.! У всіх жінок у сорок манікюр на пальцях, а у мене … Що поробиш? Дочку треба піднімати. Вона перший курс інституту вже закінчила. Але це були ще квіточки…прийшовши додому я навіть не піодозрзювала, який «сюрприз» на мене там чекатиме..
  • – Мені бабуся залишила квартиру. Однокімнатну, але нам поки що вистачить. Ми з батьками вже й ремонт зробили, – з готовністю і певною часткою гордості сказав наречений. – Добре, дуже добре. Ми з Наталею починали з орендованої квартири. Сучасні молоді люди спочатку подають заяву в РАЦС, а потім тільки повідомляють батьків. А у вас все по-людськи, як належить. Ну що ж, кохання вам та розуміння. – Володимир подивився на дочку. Та щасливо посміхалася.
  • Мамо, — почала Марина, — я не хотіла вас образити. Я просто бачу, як вам важко, як Денис переживає. Я хотіла звільнити вас від цього тягаря. Світлана Петрівна раптом закрила обличчя руками і тихо заплакала. Це були не злі сльози, а якась нескінченна втома. — Мариночко, ти думаєш, я не бачу цього бруду? Я бачу кожну павутинку. Але кожна річ тут — це мій якір. Ось ці засмальцьовані журнали ми читали разом з покійним батьком Дениса, коли він уже не міг вставати. А ці пакунки зі старим одягом… я все збиралася перешити, вірила, що ще будуть сили, що життя ще попереду. Викинути це для мене — це як викинути частину себе, визнати, що все минуло. Марина завмерла. Вона зрозуміла, що захаращеність квартири була не лінощами, а своєрідним коконом, у який жінка сховалася від самотності та страху перед майбутнім. Чистота означала порожнечу, а порожнеча лякала більше за бруд. — Вибачте мені
  • Коля залицявся як у кіно: сніданки в ліжко, гаряча кава зранку, вечірні прогулянки під спільним пледом на балконі. Я розтанула, як морозиво на сонці. А потім, за пів року стосунків, він запропонував познайомитися з його мамою. Я з радістю погодилася. А чому б і ні
  • Потім свекруха заявила, що Марина «контролює кожен її крок» і не довіряє їй рідного онука — постійно виходить із кімнати, перевіряє, визирає. Марина ж просто виходила на кухню по воду чи в коридор по іграшки. Над душею не стояла, нічого не коментувала. Далі — що Марина при Сашкові спеціально говорить англійською, «щоб Тамара Павлівна нічого не розуміла і почувалася дурною». 
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes