Сьогодні — річниця їхнього весілля. Оксана любила тішити чоловіка приємними несподіванками у такі дні. Ось і цього разу, цього особливого для їхнього сім’ї дня, вирішила зробити сюрприз для свого улюбленого Юрчика. Вранці він дозволив улюбленій поспівати, чи не будивши раніше, щоб приготувала йому завтрак. Юрко швиденько прийнявши душ, заваривши собі міцної кави і, перекусивши бутербродом, вирушив на роботу.
Сонце вже добряче гріло крізь шибки, доки не розбудило Оксану. — Ого вже дев’ять. Ось я сьогодні поспала, — промовила до себе у порожній квартирі. — Це ж треба так. Ось я тюхтя. Хоч би кави для Юрчика зробила. Ну, нічого. Спробую надлужити згаяни. Думки, як і Оксана по квартирі, хаотично снували. Якось прибравши в кімнаті, жінка пішла на кухню, щоб приготувати улюблені чоловікові сірнички.
Advertisements
Коли відчинила дверцята морозилки, одразу зрозуміла, що ще приготує для коханого. Це будуть стейки з картоплею-фрі, до речі, також його улюблені. Радісно мугикаючи — трохи в унісон, іноді — невпопад — улюблені пісні, що звучали у навушниках, вона металася по кухні, щоб устигнути до обіду з приготуванням. Акуратно склавши все в лоточки, які перемотати фольгою, а зверху ще й рушничками, задоволена своєю роботою Оксана пішла до спальні.
Із шафи вона витягла одне зі своїх найулюбленіших суконь, червоне, навела яскравий і, разом з тим, витончений макияж, взула туфлі на підборах і на крилах удачі рушила на фірму чоловіка, щоб зробити йому сюрприз. У кабінеті Юрія нікого не було. Жінка вирішила почекати, поки у коханого закінчиться нарада.
Тишу в кабінеті перервавши вібросигнал на мобільному телефоні чоловіка, що лежав на столі. Оксана не мала звички «ритися» у його телефоні, бо завжди довіряла коханому. Однак вирішила глянути, може, там щось термінове. Побачене і прочитане її просто здивувало:» Я все підготувала. Думаю, вона не здогадається. Вечір має бути незабутнім».
І відправник – “Ланочка”. Пелена з ліз застеляла їй очі. Оксана вибігла з кабінету чоловіка. Вона не чула землі під собою. Відчувала собі розтоптаною. Це було жорстоко. Жінка викидала один за іншим вішалки з шафи з промовами до ханого. Вони пахнули їм, її сенсом життя, котрий за долю секунди став чужим.
Як він може? Він її зраджує, а вона навіть не запідозрила. Її Юрчику, завжди такий уважний і чуйний, як він міг так удало прикидатися і приховувати роман з іншою? З нагоди річниці весілля Юрій цього дня раніше повернувся з роботи. Він переступив поріг спальні і застиг на місці, від несподіванки зронивши на підлогу вазу з орхідеєю для коханої. Його Оксанка лежала на постелі впереміж з його розкиданими промовами — і світу не бачила за сльозами! — Сонечко, що трапилося? – підбіг до неї.
— Як ти можеш поводитись так, ніби не знаєш причини? Ти зра джуєш мені. Ненавиджу! Ніколи не пробачу! Я була в тобі на роботі і бачила ту кляту есемеску. Гарного вам вечора з Ланочкою. Іди! — Оксаночко, я ніколи і ні з ким тобі не зраджував. Я тобі люблю. – Не вірю… – Дай домовити! — уже крикнув Юрій, затуливши її рота рукою, бо, здається, Оксана не чула його, а тільки собі. — Ланочка це моя сестра Світлана.
Можеш перевірити, чи в тебе є її номер. Я попросивши сестру, щоб замовила для нас столик у ресторані з нагоди нашого десятиліття. Це ж і її ідеєю було взяти наших дітей на вихідні до себе, щоби ми побули вдвох. Як ти могла так про мене думати, дурненька? Оксана ковтала гарячі сльози і її переривчасте подих потроху вгамовується. Їй було так ніяково, і біль, і радісно одночасно. Справді, дивний мікс відчуттів накрив її.
Хотіла щось сказати, але не знаходила слів. Притулилася до коханого, спершись йому на груди, і міцно-міцно, мабуть, як ніколи раніше, стиснула його в обіймах. Юрій відповідав ще міцнішими объятками. Він перебирав у руках волоси коханої і нежно цілував у верхівку голови. — Їдемо до ресторану? Столик заброньовано на сім, а зараз — пів на шосту, — першим порушивши понад десятихвилинну мовчазну ідилію Юра. — Я швиденько одягнуся.
Але що робитимемо з безладом, який я влаштувала? — примруживши очі від сорому, запитала Оксана. – Залиш. Завтра ми матимемо день генерального прибирання. Я й відгул узяв на роботі. А сьогодні насолоджуємось нашим святом. Люблю тобі, моя рідненька. І завжди любитиму. Ніколи в цьому не сумнівайся, — очі Юрія іскрилися щирістю. … Спогади з головою накрили Оксану. Вона витерла непрохані сльози — сльози щастя.
Так, досить згадувати. Ось-ось чоловік із роботи прийде. У духовці допікається качка, а з кімнати віє родинним затишком та любов’ю. Двадцять років їх із Юрчиком сімейного життя. — Дай Боже кожному такому щасливому шлюбу, як у мене, — подумала Оксана, перегорнувши всі сторінки їхнього фотоальбому. На порозі вже стояла людина і їх дорослі діти. А його очі, як і п’ять, десять, двадцять років тому, горіли вогнем кохання. Як і її.
