Тиждень тому в моєї мами було свято, 65 років. Вона не хотіла якось гучно то святкувати. Просто запросила у гості, вдома посидіти. Я купив їй гарний букет троянд, теплий халатик та ще капчики в комплект. Ну і поставив у конверт 3 тисячі гривень, ще знадобляться. 

Але от жінка та діти не змогли приїхати. Син захворів, у доньки змагання, а Риту терміново відправили у відрядження до Києва. Але дітлахи намалювали для бабусі великий малюнок, де ми всі разом стоїмо біля будинку. 

І от до села приїхала ще моя молодша сестра Віра:

– Чуєш, я забула мамі купити. Скажи, що то від мене і від тебе халат.

– Добре. Але хіба ти забула, що в мами свято? Ще й така кругла дата.

– Ой, Дімка, знаєш, які в мене проблеми на роботі! 

Моя сестра трохи така несамостійна людина. У 19 років народила від якогось хлопця з гуртожитку. Але він її кинув, навіть аліменти не платить. Я тоді працював на будові та час від часу висилав сестрі гроші. Ну, аби вона там купила продукти, суміші дитячі, одяг племінниці. 

Навіть домовився за місце для Іринки в садку та знайшов Вірі роботу, мій знайомий шукав продавця в магазин. Однак, сестричка там попрацювала тільки 3 місяці та звільнилася. 

І от досі перебивається тимчасовими заробітками. То нігті робить у салоні чи вії нарощує. Того літа їхала на заробітки в Польщу, донечку залишила мамі на поруки. Однак, привезла за 3 місяці тільки 70 тисяч. Ще й витратила їх на якісь дурниці, купила собі новий телефон, а доньці ноутбук. Ну я зараз стільки заробляю за 1 місяць на фірмі, але багато працюю. 

Мама дуже зраділа, що ми приїхали, приготувала стільки смаколиків. У гості ще прийшла її сусідка та тітка Орися. 

Однак, наше свято закінчилося сваркою. Бо Вірі саме за столом припекло поговорити про спадок:

– Ма, ну а ти хату на кого перепишеш?

– Ой,  Віруню, ти щось таке питаєш. Ну та поділите її порівно.

– Як це порівно? В Дімки є вже своя квартира та бізнес. А я досі орендую. Нащо йому ця хата? 

Сестра говорила так, наче мама завтра вже мала вмерти, чесно. Не соромилася обговорювати це при гостях.

– Віро, зараз не час. Не псуй свято.

– Ну а коли ще поговорити? Мамо, тобі 65. То вже такий вік поважний. Ти краще не зволікай з цим, а піти до нотаріуса та напиши на мене дарчу. 

Тітка аж подавилася чаєм, коли це почула. Я не став терпіти таку нахабну поведінку сестри, взяв її за руку та вивів до кухні:

– Ти ненормальна? Що за дурниці верзеш за столом? Вже заочно поховала маму чи що? 

– Слухай, ти взагалі у наші справи не лізь. Я сам дитину підіймала на ноги, а ви..

– Сама? Забула, як я тобі гроші привозив, а мама з Христиною сиділа? Я тобі зараз як вмажу, що аж стіна зловить!

Віра на мене дуже образилася. Забрала дитину геть, навіть не попрощалася. Ще й почала мені погрожувати, типу піде до суду і напише на мене заяву. Та мені її погрози до одного місця. 

Однак, мама дуже переживає за Віру. Адже сестра заборонила Христині спілкуватися з бабусею, навіть слухавку не підіймає. І все через хату. Мама аж плаче та за серце хапається. 

Я вже не знаю, що робити з сестрою. Доросла жінка, а поводить так, наче дитина капризна. 

Що б Ви порадили нашому читачеві? Варто йому помиритися з родичкою чи ні?