Не роби зла, а то бумерангом повернеться. Цю просту істину моя сестра свого часу не врахувала. Спочатку залишила мене без законної спадщини, а тепер, через роки мовчання, з’явилася і почала вмовляти забути колишні образи. А все тому, що їй потрібна моя допомога.
Двадцять років тому не стало нашої мами. Я змогла приїхати тільки на дев’ятий день. Ми з чоловіком жили та працювали у Європі й не змогли в один день все кинути та поїхати. Сама дорога теж неблизька, тож приїхала я із запізненням.
Мама раніше хворіла, я про це знала. Надсилала їй гроші, щоб вона могла оплачувати ліки та операцію, але все виявилося марно, її не стало. Похороном та іншим займалася сестра, яка живе у тому самому місті.
Спочатку я довго не могла в це повірити. Тому цього мого приїзду розмова про спадщину не велася. У спадок мала залишитись трикімнатна квартира та дача. Але про це ми розмовляли з сестрою вже згодом і телефоном.
Виявилося, що я можу не переживати – мені нічого не належить.Сестра вчасно поквапилась і вмовила маму ще на початку хвороби все переписати на неї.Не знаю точно, до яких доводів вона вдалася, але мама погодилася.І квартира, і дача дісталися сестрі.
– Ти там у себе в Європі сидиш, навіть на похорон не приїхала.А я за мамою доглядала до останнього дня, тому все по-чесному.Я заслужила і на дачу, і на квартиру.
Те, що гроші на лікування мами надсилала я, вже не враховувалося.Я проковтнула цю пігулку, хоч вона була гірка.Ми з чоловіком не збиралися вічно жити та працювати в Європі, треба було якось облаштовуватись в Україні.Спадщина була б гарною допомогою, а тепер доведеться все робити з нуля.
У цій неприємній ситуації мене дуже підтримав чоловік.Його реакції я боялася найбільше, все-таки саме його гроші йшли на лікування мами, яке виявилося марним.А насамкінець мама ще й без копійки мене залишила.Але він не сказав мені жодного поганого слова і жодного разу мені цим не дорікнув.Сказав взагалі не переживати, мовляв, життя все розставить на свої місця.
Через майже двадцять років я зрозуміла, наскільки він мав рацію.Життя все розставило.Ми вже давно повернулися до України. Ми маємо двох дорослих дітей, свою квартиру, на яку ми самі заробили.Ми міцно стоїмо на ногах, я та чоловік відкрили свій невеликий бізнес, коли перебралися на батьківщину. З сестрою я досі не спілкувалася.
Вона знайшла мене сама, хоча це було легко, адже з іншими родичами я підтримувала зв’язок.Знайшла мій номер та зателефонувала, попросивши про зустріч. Я не дуже зраділа цьому дзвінку, відразу в голові почали спливати всі спогади.Але зустрітись погодилася.
У кафе перед мною сиділа сестра, що сильно постаріла і подурнішала.Видно було, що життя її не балувало.Вона почала просити вибачення, розповідати про свою долю.Квартири маминою давно вже немає, продали, щоб виділити квартиру старшому синові.Чоловік п’є, під час запоїв, які трапляються рази по чотири на рік, виносить із дому все, що під руку підвернеться.
Дочка із зятем та дитиною живе з ними, працює постійно лише одна сестра – дочка в декреті, зять лише на підробітках, а чоловік через запої довго ніде не затримується.Жити у двокімнатній квартирі таким натовпом важко.
Сестра вирішила, що хоче розлучитися з чоловіком, останнім часом він почав буянити в п’яному стані.Але навіть без нього у квартирі буде тісно.Іти доньці нікуди, зять навіть на оренду не заробляє.Та й дочка йти не хоче.Каже, що це несправедливо – братові окрему квартиру купили, а вона з сім’єю має по чужих квартирах поневірятися.
Тому сестра хоче купити собі окрему кімнату, щоби жити там спокійно, а квартиру віддати дочці.Тільки з грошима в неї негусто, а від родичів вона знає, що ми з чоловіком живемо добре.Тому вона просить мене позичити їй грошей на покупку кімнати.Я сказала, що подумаю.
І я насправді не розумію, як вчинити.У нас із чоловіком є можливість допомогти, це так.Але згадавши, як свого часу вчинила сестра, через що нам довелося пройти… Бажання допомогти відбиває відразу.
Чоловік сказав, що не лізтиме, це має бути тільки моє рішення, він підтримає у будь-якому випадку.Тітка радить все забути й допомогти, адже рідна кров.А я не знаю, ось не знаю, та й годі.Не хочеться підставляти другу щоку після такого приголомшливого удару.Але може я не права.
