– Олю, ну що це за вечеря така? – Ігор тримав у руках тарілку з макаронами, на яких сиротливо лежав шматочок масла.

– Третій день поспіль одне й те саме! Ти що, готувати розучилася? Мама має рацію, молоді дружини зовсім лінуються!

Я повільно повернулася від плити, де саме доварювала чергову порцію макаронів. У грудях все стиснулося від образи, але я змусила себе посміхнутися.

– А що ти хочеш на наш бюджет на тиждень? Курку по-французьки? Чи, може, стейк із мармурової яловичини?

– Не перебільшуй, – він скривився і все-таки сів за стіл. – Мама ж якось примудряється на ці гроші й себе годувати, і готувати батькові.

Ось тут і крилася вся перепона. Свекруха, Тамара Петрівна, забирала всю зарплату Ігоря і видавала мені на господарство жалюгідний дріб’язок на тиждень.

– Молодим гроші довіряти не можна, все розтринькаєте, – говорила вона з таким виглядом, ніби робила нам ласку.

А ми жили в нашій двокімнатній квартирі, що дісталася Ігорю від бабусі, зі шпалерами, що відвалюються, і кранами, що текли. Про ремонт я могла лише мріяти.

Кожен ранок починався однаково. Будильник о пів на сьому, швидкий душ у ванній кімнаті з відколотим кахлем, сніданок з вівсянки на воді.

Ігор вставав рівно о сьомій п’ятнадцять, приймав душ, одягав прасовану мною сорочку і сідав за стіл з виглядом людини, якій всі винні.

– Каву міцніше зроби, – кидав він, не підводячи очей від телефону.

А я робила. І кава, і бутерброди з найдешевшою ковбасою, яку лише можна було знайти. Потім він йшов на роботу до свого офісу, де був «провідним менеджером», – звучало солідно, платили пристойно. А я залишалася наодинці з порожнім холодильником та калькулятором у телефоні.

У крамниці я сама перетворювалася на ходячий калькулятор. Молоко, хліб, макарони. Курка – лише по акції. Овочі, фрукти – розкіш неприпустима.

Я навчилася готувати суп з однієї картоплі та моркви так, щоб він хоч трохи нагадував першу страву. Котлети робила з фаршу, розведеного хлібом майже навпіл. Перечитала у бібліотеці всі книжки про те, як економити, але нам все одно не вистачало.

Та найгірше було щонеділі, коли Тамара Петрівна приходила на обід. Вона велично сідала за стіл, окидала поглядом наше скромне частування і починала:

– Знову макарони? Олю, мила, ну не можна ж чоловіка однією борошняною їжею годувати! Ось я Ігорку у дитинстві щодня м’ясо готувала. І рибку, і курочку. А що ти? Заощаджуєш на чоловікові?

Ігор при цьому мовчав, колупаючи виделкою в тарілці. Ні разу, жодного разу він не заступився за мене. Не сказав матері, що це вона виділяє нам гроші, на які неможливо прогодувати двох дорослих людей.

– Мамо, ну годі, – максимум, що він міг видавити з себе.

А Тамара Петрівна діставала із сумочки черговий журнал про гарне життя та починала розповідати, як вона вчора була в салоні краси, зробила нову стрижку та манікюр. При цьому на ній красувалися золоті сережки, які вона давно хотіла, і нове пальто з останньої колекції.

Я намагалася поговорити з Ігорем. Вечорами, коли він повертався з роботи втомлений, але задоволений собою, я обережно починала:

– Ігорю, може, поговориш з мамою? Нам, правда, не вистачає грошей. Ціни ж зростають, потрібно переглянути бюджет на тиждень…

– Олю, ну скільки можна! – Він дратувався миттєво. – Мама краще знає, як розпоряджатися грошима. Вона все життя сім’ю утримувала. А що ти? Навіть не працюєш!

То справді був його коронний удар. Я не працювала, тому що він сам наполіг – «дружина має бути вдома, створювати затишок». А тепер це перетворилося на закид.

Подруга Олена, вислухавши мої скарги за кухлем чаю (на каву в кафе грошей не було), тільки головою хитала:

– Олько, ти недолуга. Сама винна. Треба було одразу брати все у свої руки.

– Як? Він же мамі довіряє більше, ніж мені! Ще й дорікає!

– От і покажи, що матуся робить насправді.

І тут мене осяяло, а якщо справді показати? Не скандалити, не плакати, не принижуватися, випрошуючи гроші. Просто показати дійсність.

Наступного дня я не стала готувати вечерю. Зовсім. Зварила собі трохи макаронів, з’їла половину і пішла до спальні з книжкою. Вирішила, хай чоловік уже почне думати, чому ми так живемо.

Ігор прийшов о пів на восьму, як і зазвичай.

– Оль, що на вечерю? – крикнув він із передпокою.

– Макарони в каструлі, – відповіла я, не відриваючись від книги.

Хвилин за десять він з’явився у дверях спальні з обуреним обличчям.

– Це що за знущання? Холодні макарони без нічого?

Я спокійно підвела на нього очі.

– На гроші, які в мене є, можна купити лише макарони, хліб та молоко. Якщо хочеш нормальну їжу, то ось тобі список продуктів із цінами, – я простягла йому аркуш, який склала заздалегідь, обійшовши три найближчі крамниці. – Давай, дій, а я приготую все, що попросиш.

Він вихопив папірець, пробіг очима і пирхнув:

– Що це за суми? Ти з глузду з’їхала?

– Це мінімум! На двох! На тиждень! Можеш сам перевірити ціни.

Тиждень перетворився на випробування, Ігор їв макарони на сніданок та вечерю. На обід в офісі купував бізнес-ланчі, витрачаючи із заначки.До четверга він був злий, як чорт, у п’ятницю не витримав і поїхав до матері.

Я не чула їхньої розмови, але Ігор повернувся пізно, мовчазний та злий. Наступного дня, у суботу, з’явилася Тамара Петрівна власною персоною. Влетіла, як фурія і з порогу почала:

– Що ти тут зробила? Морити голодом мого сина надумала?

– Я купляю те що можу за ті гроші, що ви даєте, – відповіла я абсолютно спокійно. – Ось чеки за останній місяць. Ось список цін із магазинів, можете перевірити.

Вона схопила папери, пробігла очима і раптом здулася. Ігор мовчки взяв у неї чеки та довго вивчав, потім подивився на матір.

– Мамо, а куди йдуть інші гроші?

– Як це куди? На господарство! На їжу!

– Мамо, я отримую вчетверо більше. Олі ти даєш мінімум. Де решта грошей?

Тамара Петрівна відкрила рота і почервоніла:

– Та як ти смієш звинувачувати матір! Я тебе виховала!

Але Ігор уже все зрозумів. Зрозумів, дивлячись на її нову сумочку від відомого бренду, на свіжий манікюр зі стразами, дорогі чоботи.

У понеділок він відкрив рахунок у банку та оформив на нього зарплатну картку. Мені зробив додатковий рахунок, щоб я могла знімати і платити.

– Вибач, – сказав він тихо. – Я був ідіотом. Думав, мама, правда, дає стільки, скільки нам потрібно, а ти просто не вмієш розпоряджатися бюджетом.

– Буває, – відповіла я, – просто інколи треба все наочно продемонструвати. Інакше б до тебе не дійшло.

Добре все, що добре закінчується! Але так і хочеться запитати, – а сама заробляти не пробувала? І чому син гроші мамі віддає – маячня! Хочя, – чужа сім’я – свої правила…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?