Настя мила холодильник, як раптом на кухні зʼявився її чоловік. – Микольцю, а ти чого так рано сьогодні? – здивувалася жінка. – Привіт, кохана! Так я ж відпросився раніше. Ти що забула куди ми завтра їдемо? Настя задумалася і раптом спохмурніла. – Ох, це вже завтра? – запитала вона. – Може перенесемо, га? – Е, ні! Все, збирай речі! Їдемо в село. Зранку Настя стояла у дворі в свекрухи. Коли вона її побачила, то застигла від здивування
Майбутня свекруха Насті жила в селі за двісті кілометрів від їхнього міста.
Саме ця обставина оберігала дівчину від знайомства з нею.
Щоразу, як її коханий Микола збирався їхати до матері, у Насті образу з’являлися термінові справи – то курси в неї, то заслабла, то на роботі не відпускають…
Одним словом, все їй не виходило і було ніколи знайомитися зі свекрухою.
Але, відверто кажучи, не дуже вона й хотіла знайомитися з нею, тому що заміжні подруги розповідали Насті про життя зі свекрухами не найкращі подробиці…
Наприклад, свекруха Оленки приходила до неї щодня, і хоч і мовчала, але Оленка бачила, як та оглядає квартиру, чи є пил, чи прибрано і морщиться, якщо в раковині знаходить немитий посуд.
А свекруха Оксани втручається у виховання внука, і ніяк її не переконати, що своїх дітей вона виховала, а тепер вони своїх виховують так, як вважають за потрібне!
Одним словом нічого хорошого від цього знайомства Настя не очікувала.
Одна радість – свекруха жила далеко. І якщо вже вона за стільки часу ні разу не приїхала, то, може, так воно й буде…
Та все ж таки в гості зʼїздити треба було. І от цей день настав…
Настя мила холодильник, як раптом на порозі кухні зʼявився її чоловік Микола.
-Микольцю, а ти чого так рано сьогодні? – здивувалася жінка.
-Привіт, кохана! Так я ж відпросився раніше. Ти що забула куди ми завтра їдемо, чи що?
Настя на мить задумалася, а потім раптом спохмурніла.
-Ох, це вже завтра? – сумно запитала вона. – Може перенесемо цю поїздку, га? Твоя мама, думаю, не образиться…
-Е, ні! Ми вже три рази переносимо! Все, збирай речі завтра ми їдемо в село. Вже скільки часу одружені, а ти зі свекрухою не знайома!
Настя тільки зітхнула… Вона почала готуватися до найгіршого…
…Настя з Миколою приїхали в село. Микола відкрив багажник машини і дістав пакети з гостинцями.
Вони зайшли в двір і в ту ж мить їм назустріч вийшла, усміхнена жіночка, Ніна Іванівна.
Настя, як її побачила, то їй аж посміхнутися захотілося.
А Ніна Іванівна до неї інакше як «доню» і не звертається, найсмачніші шматочки їй підкладає, Миколу, сина свого, одно просить:
-Іди, для Насті подушку пом’якшу принеси… Город сам полий, Насті ще народжувати, нічого їй важке тягати… З Настунею, дивись, не сварися!
Микола тільки й сміявся – не зрозумієш, чия мати, говорить.
Вони повернулися в місто, і Настя з подругами почала ділиться враженнями від поїздки. А ті налаштовують її, мовляв, не вір їй, вона тільки для вигляду така добренька. Ось одружитеся й почнеться…
Одружилися. Чекала Настя, а воно не починається. Свекруха вся у справах, турботах – у селі сидіти ніколи. Після весілля день у них погостювала і додому. У рідкісні телефонні дзвінки кличе їх до себе, свіжим повітрям подихати.
А як приїдуть, Насті, нічого робити не дає, відпочивати каже – жінка ж первістка чекає.
Абияк Настя собі роботу на кухні знайшла – не сидіти ж весь день на лавці, хоч обід приготує і то допомога.
Як народився внук, то Ніна Іванівна вмовила його до себе привезти хоча б на місяць. Тут і повітря свіже, і продукти зі свого городу, та й взагалі Насті легше буде.
Живе Настя у свекрухи, як у Христа за пазухою. Коли весь час з малюком, то прополоти грядку за відпочинок рахується. А синочок на свіжому повітрі так солодко спить, що і вона півгодини подрімати встигає. А як вони з Ніною Іванівною сміються, як шепочуться! Немов подруги нерозлучні.
Через місяць Настя їхати не хотіла з села. Так і жила б з Ніною Іванівною, поки малюк росте. Щоправда, вона її зараз по імені не кличе, мамою називає.
Повернулася в міста, Оленка запитує:
-Ну, як ти? Що там свекруха?
-Оленко, у мене не свекруха, а золото!
-Та не може бути! Всі вони за своїх синочків переживають і вважають, що їм погані дружини дісталися.
-А моя не за сина, а за сім’ю переживає. Щоб злагода у ній була, щоб Микола зі мною не сварився, і час відпочивати мав. Каже, у жінок завжди багато справ, якщо не дати собі відпочити, то всій сімʼї недобре.
-Настю, не буває таких свекрух…
-Не віриш – твоя справа. Може й не на порожньому місці ходять такі думки. І трапляються різні мами. Але нам з нею нема чого ділити, кожна на своєму місці знаходиться, ось що важливо.
Мій син одружиться, і я для його дружини постараюся гарною свекрухою стати.
Так дивишся, ланцюжок хороших свекрух з’явиться. І ти зі своєю постарайся спільну мову знайти, не суперниці ви, а любите одну людину, щоправда, кожен по-своєму…
