Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Кохана, нагадую, що Юрко – твій син. Не мій. І йому вже тридцять. Якщо хоче жити у просторій квартирі, хай сам за неї платить. Я на ваш кредит на квартиру більше витрачатися не буду…

– Кохана, нагадую, що Юрко – твій син. Не мій. І йому вже тридцять. Якщо хоче жити у просторій квартирі, хай сам за неї платить. Я на ваш кредит на квартиру більше витрачатися не буду…

Viktor
18 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до – Кохана, нагадую, що Юрко – твій син. Не мій. І йому вже тридцять. Якщо хоче жити у просторій квартирі, хай сам за неї платить. Я на ваш кредит на квартиру більше витрачатися не буду…

– Кохана, нагадую, що Юрко – твій син. Не мій. І йому вже тридцять. Якщо хоче жити у просторій квартирі, хай сам за неї платить. Я на ваш кредит на квартиру більше витрачатися не буду…

– Миколо, вибач, я спізнюся трохи. Затори на дорогах, – сумно сказала Оксана.

– Нічого страшного, – відповів чоловік. – Не хвилюйся, я почекаю. А ти акуратніше там будь.

Коли дзвінок завершився, Микола подивився у вікно кафе. Він дивився на молоді пари. І думав про своє життя. Тільки нещодавно йому виповнилося шістдесят років. Друзі влаштували для нього розкішне свято, піднявши настрій іменинникові.

Ось тільки того дня він дивився на них і бачив, що вони щасливі у шлюбі, хваляться дітьми й онуками. А Микола був зовсім один. Десять років тому не стало його дружини. Дітей у них не було, тому піклуватися чоловікові не було про кого.

Гріла одна думка, що йому вдалося назбирати непоганий капітал до своїх років. Микола мав великий будинок, машину і пристойний рахунок у банку. Лише відсотків було достатньо, щоб добре жити.

Але доживати свої дні йому хотілося у компанії з коханою жінкою. Тому він і почав приділяти увагу Оксані. Жінка була на десять років молодшою за нього, розлучена, але з тридцятирічним неробою-сином під боком.

Юрко був вітряним та непостійним хлопцем, який не зумів ні роботи знайти, ні освіти здобути.

Однак Оксана була приголомшливою. Вона чудово готувала, виглядала на десять балів і любила дбати про Миколу.

Та й вночі у них все було добре.

Жінка була забезпеченою – своя двокімнатна квартира у центрі міста, машина й дача.

Микола обрав її й тому, що вони не претендували на майно один одного. Це було важливим чинником, адже чоловік не хотів у пенсійному віці сваритись через квадратні метри. Ну, а Юрко може ще подорослішає. Якщо ні, то це не проблеми Миколи.

Тому сьогодні він чекав на приїзд Оксани, стискаючи в руці каблучку.

– Ти вийдеш за мене? – запитав він головне питання через кілька годин.

Оксана розплакалася від надміру почуттів і кивнула.

– Так!

Весілля влаштували через два місяці. Урочистість була не пишною, але гарною. Запросили лише близьких друзів та родичів. А Микола подбав про те, щоб усі гості пішли ситими й задоволеними.

Пізньої ночі, ніжачись у подружньому ліжку, Микола сказав:

– Скоро літо, треба твою дачу підремонтувати. Щоб можна було поїхати туди, відпочити, поніжитися біля озера.

– Так, там дах трохи поганий, та й ремонт у будинку варто зробити.

Микола одразу взявся до справи. Він найняв робітників, закупив матеріал і строго контролював перебіг робіт. Дача змінилася на кілька тижнів.

Старий будиночок було не впізнати.

– Ти в мене такий чудовий! – Оксана поцілувала чоловіка в щоку.

А Микола, несподівано для себе, прямо розцвів…

Трохи згодом він дізнався одну неприємну новину. Виявилося, що Оксана не має постійної роботи й стабільного джерела доходу.

Вони з Юрком жили на заощадження, що залишилися після чоловіка Оксани. Але вони майже вичерпали себе.

Оксана так і не влаштувалась на роботу. А Юрко скакав із одного місця на інше, навіть не встигаючи отримати першу зарплату.

Того вечора жінка трохи винувато подивилася на Миколу з-під пишних вій і сказала:

– Чесно, я не думала, що гроші так швидко закінчаться…

Микола зітхнув, але починати сварку не став.

– Не хвилюйся, Оксано, у мене достатньо грошей, щоб утримувати нас обох. А ось Юркові доведеться знайти собі роботу. Тягнути на собі дорослу дитину я не хочу, – зізнався чоловік.

– Звісно, – Оксана міцно обійняла чоловіка. – Я ним поговорю, не хвилюйся. Я тебе дуже люблю.

– І я тебе, – відповів Микола, хоч у душі оселився сумнів.

Чоловік згадав, що під час ремонту дачі всі витрати були лише його. Оксана навіть не пропонувала взяти участь. І Миколу все влаштовувало – вони були сім’єю. Та й він сам планував відпочивати на цій дачі, тож обурюватися не став.

Але Оксана жодного разу не купила в будинок продукти, побутову хімію чи ще якусь дрібницю. І це трохи напружувало Миколу. Він одружився з жінкою, яка могла себе утримувати. А отримав у результаті щось дивне.

Однак Микола відкинув невеселі думи, зосередившись на сьогоденні. Наступного дня він подався в банк, щоб зробити картку для Оксани. Туди він періодично клав невеликі суми. Цих грошей мало вистачати на продукти та особисті витрати жінки.

Декілька тижнів тема грошей не піднімалася. І Микола подумав, що проблему вирішено. Але одного вечора, після ситної вечері, Оксана сказала:

– Любий, а дай мені тридцять тисяч, га?

Микола здивувався такому проханню. Він мав потрібну суму, але все-таки йому хотілося знати, для чого дружині потрібні гроші. Бо ж у будинок все купувалося з його картки.

– А навіщо тобі?

– Не скажу, – Оксана кокетливо помахала віями. – Це секрет.

– Нічого поганого, я сподіваюся? – усміхнувся Микола, вже дістаючи телефон, щоб зробити переказ.

– Ні, звісно! Не турбуйся.

Дружина міцно поцілувала Миколу, відволікаючи його від будь-яких думок.

І Микола не став розпитувати для чого Оксані потрібна подібна сума.

Він би залишив усе як є, якби ситуація не повторилася через місяць.

– Микольцю, а дай мені тридцять тисяч, га? – знову запитала Оксана.

Микола насупився:

– Для чого?

– Це секрет, – Оксана спробувала повторити трюк із віями.

Але цього разу чоловік не повівся.

– Оксано, навіщо тобі гроші? Вже вдруге!

Жінка насупилась, бачачи, що не змогла відволікти чоловіка.

– Треба мені, навіщо допитуєшся? Ми ж сім’я.

– Саме тому витрати й повинні обговорюватися. Я не можу просто давати тобі гроші. Я маю знати, куди ти їх витрачаєш.

Оксана щось пробурмотіла собі під ніс.

Микола застиг. Він не міг повірити, що він розчув усе правильно.

– Що?!

Тут Оксана гордо підвела голову і голосно промовила:

– Платіж за кредит на квартиру!

– Який кредит на квартиру?! Ти ще одну квартиру купила? Навіщо нам і так житла вистачає?! – Микола не міг скласти всі шматочки пазла.

Оксана зітхнула.

– Ні, я ще розплачуюсь за свою квартиру.

Настала черга Миколи хмуритися.

– В сенсі? Я ж перед весіллям у тебе прямо запитував, чи є борги, чи кредити. Ти сказала, що ні. Я тобі повірив. Але ти, виявляється, мене обманула, га?

– Звичайно, я збрехала. Ти явно не одружився б, якби дізнався про моє становище. Тому я збрехала. Вибач.

– Гаразд, – спробував заспокоїтися Микола. – Яка загальна сума?

– Ще два мільйони.

Микола аж присвиснув.

– Юрко хоч щось платить?

– Ні, звісно! Я не збираюся із сина брати гроші.

– Але й потягти кредит на квартиру ти не можеш. Як тоді бути? – запитав Микола.

Він почав поступово виходити з себе.

– Але в тебе є гроші, коханий, я знаю. Ти ж допоможеш? – жінка посміхнулася.

Але Микола не хотів брати участь у викупі квартири, до якої не мав жодного відношення.

– У мене є інша думка. Ти ж живеш у мене, а Юркові двокімнатна не потрібна. Продай, погаси борг і купи синові меншу.

Він бачив, як обличчя Оксани спохмурніло.

– Я не збираюся продавати свою квартиру! Що, Юрко тепер тулитиметься в одній кімнаті? А якщо він сім’ю заведе? Куди дружину приведе? Де дітей виховуватиме? В однокімнатній?

Микола потер обличчя руками, а потім серйозно звернувся до дружини:

– Кохана, нагадую, що Юрко – твій син. Не мій. І йому вже тридцять. Якщо він хоче жити у просторій квартирі, нехай сам за неї й платить. Я ваш кредит на квартиру більше оплачувати не буду.

– І навіщо ти мені тоді потрібний? – злісно сказала жінка.

І тут Микола зрозумів, що Оксана бачила у ньому не коханого чоловіка, а тільки гаманець. Він мав утримувати її і Юрка.
– У мене таке ж питання, але щодо тебе, Оксано?

…Не дивно, що невдовзі Микола з Оксаною розлучилися. Жінка намагалася щось відсудити у колишнього чоловіка, але всі накопичення були зроблені до шлюбу. Оксана не могла на них претендувати.

А Микола собі вирішив – досить з нього весіль.

Тепер, якщо він і зустріне когось, то житимуть без розписуі.

І утримувати повністю свою обраницю він не буде. А заощаджені гроші йому ще знадобляться. Раптом підтягнути здоров’я доведеться. Вік все-таки…

Навігація записів

— Оля, я не знаю, як тобі сказати… — голос матері тремтів і зривався. — У мене дуже погані новини.
– Його можуть забрати на війну і на той світ відправити. Тому не викабенюйся і дай грошей – каже свекруха. І це після всього “доброго”, що зробив Матвій!

Related Articles

– За готель платити треба! А у родичів – все безплатно! – Нахабно заявила “родичка”

Viktor
18 Лютого, 202618 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до – За готель платити треба! А у родичів – все безплатно! – Нахабно заявила “родичка”

— А нічого іншого немає? — скривився Олег, коли перед ним опинилася тарілка з гречаною кашею і двома сосисками. — Я не їм гречку. Ти ж знаєш, брате, — сказав він Льоші. — А що б ти хотів, щоб я приготувала? — голос Інни, дружини Олексія, став небезпечним. — Ну… хотілося б м’яса, звичайно, але курка теж підійде…

Viktor
18 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до — А нічого іншого немає? — скривився Олег, коли перед ним опинилася тарілка з гречаною кашею і двома сосисками. — Я не їм гречку. Ти ж знаєш, брате, — сказав він Льоші. — А що б ти хотів, щоб я приготувала? — голос Інни, дружини Олексія, став небезпечним. — Ну… хотілося б м’яса, звичайно, але курка теж підійде…

Віктор кинув її сумку прямо на поріг. З неї висипалися таблетки — Марина працювала медсестрою, завжди носила запас із собою. — Все, — сказав він. — Збирайся і вимітайся. Вона стояла в передпокої, ще в чорній сукні з поминок, і не могла дихати. — Вітя, почекай… — Дванадцять років, Марино. Дванадцять років я чекав. Думав, твоя бабуся хоч щось залишить, щоб ми з цієї нори вилізли. А що вона зробила? Твоєму братові квартиру в центрі відписала, сімдесят два метри. А тобі? Розвалюху в глушині, яку навіть бомжі не захочуть!

Viktor
18 Лютого, 202618 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Віктор кинув її сумку прямо на поріг. З неї висипалися таблетки — Марина працювала медсестрою, завжди носила запас із собою. — Все, — сказав він. — Збирайся і вимітайся. Вона стояла в передпокої, ще в чорній сукні з поминок, і не могла дихати. — Вітя, почекай… — Дванадцять років, Марино. Дванадцять років я чекав. Думав, твоя бабуся хоч щось залишить, щоб ми з цієї нори вилізли. А що вона зробила? Твоєму братові квартиру в центрі відписала, сімдесят два метри. А тобі? Розвалюху в глушині, яку навіть бомжі не захочуть!

Цікаве за сьогодні

  • – За готель платити треба! А у родичів – все безплатно! – Нахабно заявила “родичка”
  • — А нічого іншого немає? — скривився Олег, коли перед ним опинилася тарілка з гречаною кашею і двома сосисками. — Я не їм гречку. Ти ж знаєш, брате, — сказав він Льоші. — А що б ти хотів, щоб я приготувала? — голос Інни, дружини Олексія, став небезпечним. — Ну… хотілося б м’яса, звичайно, але курка теж підійде…
  • Віктор кинув її сумку прямо на поріг. З неї висипалися таблетки — Марина працювала медсестрою, завжди носила запас із собою. — Все, — сказав він. — Збирайся і вимітайся. Вона стояла в передпокої, ще в чорній сукні з поминок, і не могла дихати. — Вітя, почекай… — Дванадцять років, Марино. Дванадцять років я чекав. Думав, твоя бабуся хоч щось залишить, щоб ми з цієї нори вилізли. А що вона зробила? Твоєму братові квартиру в центрі відписала, сімдесят два метри. А тобі? Розвалюху в глушині, яку навіть бомжі не захочуть!
  • Світлано, чекай… — він відпустив її руку, і його тон моментально став жалісливим. — Ну, давай поговоримо… Мама ж просто пожартувала, ти ж знаєш її характер… Ну чого ти так одразу? — Смачного, — кинула вона через плече. Вже біля самих дверей вона обернулася до свекрухи: — До речі, холодець я не досолила. Шкідливо вам, треба про здоров’я дбати. Вона підхопила пакунки з їжею, поклала коробочку з золотом у глибоку кишеню куртки і вийшла. Двері зачинилися, відрізавши істеричні крики Людмили Петрівни та жалюгідне бурмотіння чоловіка. Вона спускалася сходами, не чекаючи ліфта. Пакети були важкими, але на душі стало так легко, ніби вона нарешті скинула величезний мішок з камінням, який несла п’ять років
  • Павлик любив аналізувати поведінку деяких відвідувачів і додумувати їхні образи. Може, недаремно він навчався на психолога. Марійці ж не було діла до особистого життя сторонніх людей. Вона просто робила свою роботу і намагалася не вступати у суперечки з відвідувачами.
  • — Пішла у засвіти… Все, тепер почнеться, — сказав Іван Степанович, дивлячись у вікно на припаркований біля будинку джип. — Хто пішов у засвіти? — злякано відгукнулася дружина, витираючи руки фартухом.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes