На тому самому побаченні, коли офіціант поклав рахунок на стіл, а я машинально потягнулася до пудрениці, Ігор раптом видав:

— Слухай, я взагалі не розумію, навіщо жінки спускають стільки грошей на всю цю косметику, — сказав він, кивнувши в бік моєї сумочки. — Манікюри, салони, догляд… Суцільний маркетинг. Нас, чоловіків, це не чіпляє. Ми любимо натуральність, справжню красу. От ти, наприклад, і так симпатична — навіщо тобі манікюр за тисячу? Краще б відкладала на щось корисне: житло, машину або в спільний бюджет, якщо ми говоримо про майбутнє.

Я завмерла з пудреницею в руці. Манікюр, про який він говорив, коштував дорожче за звичайний лак, бо включав обробку кутикули. «Природна» укладка була результатом сорока хвилин роботи з феном і текстурувальним засобом, який теж був недешевим.

А обличчя, яке він вважав «таким від природи», сяяло завдяки регулярним візитам до косметолога, пілінгам і ретельно підібраному догляду.

Він дивився на мене з очікуванням — явно розраховував почути щось на кшталт: «Який ти розумний і господарський, з тобою надійно».

— Тобто ти вважаєш, — повільно промовила я, клацнувши пудреницею, — що якщо я перестану ходити в салони й купувати косметику, то виглядатиму так само?

— Звісно! — упевнено всміхнувся він. — Це ж усе природа і гени, а решта — нав’язані стандарти споживання. Я шукаю жінку, яка це розуміє і не буде марнотратною. Я взагалі за природність у всьому.

Ну що ж, подумала я, якщо тобі так хочеться натуральності й економії — отримаєш. Причому в повному обсязі.

— Ти маєш рацію, Ігорю, — спокійно сказала я, дивлячись йому просто в очі. — Абсолютно. Навіщо витрачати гроші даремно? Давай зустрінемося в суботу, я якраз перегляну свій підхід до витрат.

Насамперед я скасувала запис на епіляцію. Зазвичай це був лазер або шугаринг, але раз ми за природну красу, то й бритва полетіла у смітник. Зрештою, у природному середовищі жінки ноги не голять — це ж нав’язаний стандарт.

За кілька днів на гомілках виросла відчутна колюча щетина. Це було неприємно навіть фізично: джинси чіплялися за волоски, спричиняючи дискомфорт, про який я давно встигла забути. Але заради наочності — і заради виразу обличчя Ігоря — я терпіла.

Далі — волосся. Я просто помила голову найпростішим шампунем і дала їм висохнути як є. З дзеркала на мене дивилася втомлена жінка з неохайним пухнастим «гніздом» на голові. Пасма, що стирчали в різні боки, миттєво спростили зовнішність, зробили обличчя тьмяним і невиразним.

Найпоказовішим стало обличчя. Я прибрала тон, консилер, гель для брів і навіть легкий крем з ефектом сяяння. До суботи на носі зрадницьки виліз червоний прищик, під очима окреслилися тіні від недосипу, а брови без укладки сумно опустилися вниз.

Про одяг Ігор теж висловлювався — він терпіти не міг витрат на «ганчір’я». Я дістала з дальньої полиці домашню майку, яку носила кілька років тому: розтягнуту, з ковтунцями й ледь помітною плямою від кави, що так і не відіпралася.

Ми домовилися зустрітися в парку, а потім зайти в кафе. Ігор уже чекав мене біля входу — у своїх звичних джинсах і сорочці, виглядав, треба визнати, цілком доглянуто.

Я підійшла до нього з широкою усмішкою.

— Привіт! — гукнула я здалеку.

Він обернувся. Усмішка, приготована для привітання, повільно зникла з його обличчя. Він кліпнув. Потім ще раз.

Його погляд ковзнув по моїй голові з розпатланим волоссям, затримався на обличчі з синцями й прищиком, пройшовся по розтягнутій майці й зупинився на ногах. Я спеціально вдягла короткі шорти — щоб ефект був наочним. Темні волоски на світлій шкірі було видно ідеально.

— Привіт… — розгублено сказав він. — У тебе… усе гаразд? Ти не захворіла?

— Ні, ну що ти! — я буквально світилася оптимізмом. — Я цілком здорова. Просто вирішила дослухатися до тебе. Пам’ятаєш нашу розмову про економію і натуральність?

Ми сіли на лавку. Він старанно відводив очі від моїх ніг, але погляд раз у раз до них повертався.

— Дослухалася до мене? — перепитав він із явним подивом.

— Саме так. Ти казав, що салони — це спосіб витягнути гроші, що тобі подобається природна краса. Я порахувала: якщо відмовитися від манікюру, педикюру, епіляції, фарбування, укладок, доглядової косметики й оновлення гардероба, виходить економія близько трьох тисяч на місяць. А за рік — двісті сорок тисяч. Уявляєш? Дбаю про наш майбутній бюджет, як ти й пропонував.

Він буквально захлинувся повітрям.

— Але… я не зовсім це мав на увазі, — зам’явся він. — Я радше говорив про ці… губи «качечкою» і вії до брів. Але ж має бути… ну… гігієна.

— Ігорю, — мій голос став помітно твердішим. — Волосся на ногах — це не бруд, а фізіологічна норма. Я милася сьогодні вранці. Прищик — теж прояв природи. Волосся без фарбування і салонного догляду — їхній природний стан. А та «натуральна краса», якою ти захоплювався на минулому побаченні, — це три години роботи й кілька тисяч.

Він замовк. Я майже фізично відчувала, як у нього в голові тріщить звична картинка світу.

— Ти виглядаєш… — він добирав слова, намагаючись не образити, — недоглянуто.

— А доглянутість коштує грошей, любий, — відрізала я. — Або ти приймаєш натуральність цілком — з волоссям, нерівностями й недосконалістю, або визнаєш, що краса — це праця й вкладення, і припиняєш дорікати жінці за кожну копійку, витрачену на те, щоб тішити твій погляд.

Решта побачення минула зім’ято. Ми нашвидку випили кави — звісно, в найдешевшій кав’ярні, адже ми тепер економимо — і розійшлися.

Повернувшись додому, я насамперед пішла в душ, поголила ноги, нанесла на волосся дорогу маску, намастилася улюбленим кремом з ароматом кокоса — і зробила все це виключно для себе.

Бо мені подобається відчуття гладкої шкіри й доглянутого обличчя в дзеркалі. Але я більше ніколи не дозволю чоловікові знецінювати цю працю.