Вечірній Київ повільно занурювався у сутінки, розцвітаючи вогнями ліхтарів на Позняках.

У новій квартирі Мар’яни ще пахло свіжим ламінатом та дорогими парфумами.

Вона з любов’ю розставляла на полицях книги, коли у двері не просто подзвонили, а буквально почали гатити.

На порозі стояла Світлана. Її туш розтеклася під очима, а дорога сумочка висіла на лікті якось безглуздо й криво.

— Усе, Мар’яно! Це кінець! — Світлана влетіла в коридор, ледь не збивши підлогову вазу, і впала на новий велюровий диван кольору морської хвилі. — Я подаю на розлучення. Не можу більше жити з ним!

Мар’яна, яка щойно закінчила заварювати чай, здригнулася. Вона підійшла до подруги, обережно поставивши горнятко на підставку.

— Світлано, обережніше, диван світлий. Що знову сталося? Андрій знову затримався на роботі?

— Ой, Мар’яно, от не починай! Тобі б лише про свої меблі думати! — Світлана драматично відкинула голову на подушки. — У мене життя руйнується, а ти про плями! У тебе завжди все так: квартира в новобудові, підвищення, ідеальний чоловік. А на мене тобі просто начхати!

Мар’яна зітхнула.

П’ятнадцять років дружби навчили її, що Світлана сприймає світ як сцену, де вона — головна героїня трагедії.

— Я не байдужа, Світлано. Просто ми з Олегом два роки відкладали кожну гривню на це житло. Мені воно дороге. То що Андрій?

— Та що Андрій! — Світлана схопила чашку, розхлюпуючи чай. — Уяви собі, я вчора просто заскочила до дівчат у кафе після зміни. Мала право розслабитися? Приходжу о десятій, а він влаштовує сцену, розпитує все: де я була, чому діти не нагодовані, чому в хаті безлад. Уявляєш? Називає мене безвідповідальною! А потім ще й тебе в приклад ставить. Мовляв, глянь на Мар’янку: вона і проєкти в IT закриває, і вдома в неї все блищить, і Олег завжди задоволений. Терпіти цього не можу!

Мар’яні стало ніяково.

Їй зовсім не хотілося бути зброєю в руках чужого чоловіка для докорів дружині.

— Не треба Андрієві порівнювати нас, Світлано. У кожного свої труднощі. Ми з Олегом теж іноді сваримося через побут.

— Та звісно, — пирхнула Світлана, оглядаючи простору кухню-вітальню. — Гарно тут у вас. Для двокімнатної — навіть занадто шикарно. Звідки гроші на такий ремонт, га? Олег же на державній службі.

— Він програміст, Світлано. Ти ж знаєш. Працює ночами, — м’яко поправила Мар’яна.

— Ну так, пощастило тобі з ним. Не те що мені з моїм «бюджетником». Коротше, я вирішила: забираю малих і переїжджаю до мами в Бровари. Нехай знає, як це — бути самому.

— Ти впевнена? Може, варто поговорити з кимось, попитати поради? — Мар’яна завжди вірила у компроміси.

— Яке поговорити! Гроші на вітер. Ладно, побігла я, бо ще треба в супермаркет зайти, а то мій «король» знову нитиме, що в холодильнику порожньо. Бувай!

Світлана чмокнула подругу в щоку, залишивши слід від губної помади, і вихором вилетіла з квартири.

Мар’яна залишилася стояти посеред вітальні. Їй здавалося, що після візиту подруги в кімнаті стало якось менше повітря.

Пізно ввечері повернувся Олег. Він виглядав виснаженим, але коли побачив дружину, його очі потеплішали.

— Ну як наш перший справжній вечір у новому гнізді? — прошепотів він.

— Добре. Світлана заходила. Каже, що розлучається.

Олег одразу відсторонився. Його обличчя напружилося.

— Знову? Мар’яно, я ж просив тебе. Хоча б перші тижні після переїзду — давай обмежимо її візити. Ця жінка несе лише негатив.

— Олеже, ну як ти так можеш? Вона ж моя єдина близька подруга. Ми з першого курсу разом. Вона мені як сестра.

— Сестра? — Олег гірко засміявся, розв’язуючи краватку. — Мар’яно, розплющ очі. Вона не подруга, вона — твій тіньовий супутник. Вона підтримує тебе лише тоді, коли тобі погано. Пам’ятаєш, як ти три роки тому не отримала ту посаду в «СофтСерві»? Вона ж тоді була поруч щодня, приносила вино, жаліла тебе. А знаєш чому? Бо на твоєму фоні вона почувалася успішною.

— Вона мене заспокоювала! — вигукнула Мар’яна.

— Ні, вона «підгодовувала» твою невпевненість! — Олег підійшов ближче. — А згадай минулий рік, коли застройщик ледь не заморозив будівництво нашого будинку? Хто тобі шепотів: «Мар’янко, не йди до адвокатів, не витрачай гроші, все одно нічого не доб’єшся, змирися»? Якби ми тоді її послухали і не подали колективний позов, ми б досі жили в орендованій «хрущовці»!

— Вона просто боялася за нас, — вперто твердила Мар’яна.

— А весілля? Коли вона «випадково» переплутала час і привезла торт, який розтанув на сонці, бо вона «забула» про холодильник? Теж випадковість? Мар’яно, вона ненавидить твій успіх. Кожна твоя перемога для неї — як особиста образа.

— Ти просто її не любиш! — Мар’яна відчула, як на очі накочуються сльози. — Ти хочеш ізолювати мене від усіх!

— Я хочу захистити тебе від змії, яку ти грієш на собі, — втомлено відповів Олег. — Повечеряємо пізніше. Я в душ.

Він пішов, а Мар’яна опустилася на стілець.

Їй було боляче від слів чоловіка, але водночас десь глибоко всередині зародився сумнів.

Вона глянула на журнальний столик. Там лежав забутий смартфон Світлани у яскраво-червоному чохлі.

«Забула. Треба набрати її з мого», — подумала Мар’яна.

В цей момент екран телефону Світлани засвітився.

Прийшло повідомлення у месенджері. Мар’яна не збиралася читати, але великий шрифт дозволив побачити перші рядки. Відправник — «Матуся».

«Світланко, ну як там? Була у своєї “мільйонерки”?»

Мар’яна заціпеніла.

Рука сама потягнулася до пристрою.

Світлана ніколи не ставила паролів, вважаючи це ознакою скритності.

Мар’яна розблокувала екран. Те, що вона побачила далі, змусило її серце забитися швидше.

Листування Світлани з матір’ю:

Світлана:

«Мамо, я щойно від Мар’яни. Сиджу в машині, мене аж трусить. Ти б бачила ту квартиру! Звідки у цієї сірої миші такі хороми? Велюрові дивани, панорамні вікна. Ну за що їй це все? Вона ж завжди була нічим особливим. А тепер ходить, вдає з себе таку правильну, чаєм мене напуває. Аж нудить!»

Мати:

«Не переймайся, доню. Може, ще з іпотекою прогорять. Ти ж їй казала, щоб з юристами не зв’язувалася?»

Світлана:

«Казала, звісно! Думала, хоч тут вона схибить, але цей її Олег — занадто розумний, встиг усе оформити. Господи, як я їх ненавиджу. Сидять у своєму гнізді, щасливі. А я маю Андрієві їжу готувати в нашій обшарпаній кухні. Але нічого, я сьогодні їй настрій зіпсую, скажу неправду про розлучення. Нехай тепер мучиться, переживає за подружку. Хоч трохи солі в її цукрове життя додам».

Мар’яна відчула, як стіни квартири починають на неї тиснути.

Телефон вислизнув з рук і впав на ковролін. Кожне слово в тому чаті було наче удар ножем у спину.

П’ятнадцять років життя виявилися ілюзією.

— Мар’яно? Ти чого бліда така? — Олег вийшов з ванної, витираючи голову рушником.

Вона мовчки вказала на телефон Світлани.

Олег підняв його, швидко пробіг очима по екрану. Його обличчя не виражало подиву — лише сумну впевненість людини, яка давно все знала.

— Тепер ти бачиш? — тихо запитав він.

Мар’яна закрила обличчя руками. Її плечі здригалися від беззвучного плачу.

— Вона навмисно хотіла, щоб ми втратили квартиру. Вона раділа моїм невдачам. Як я могла бути такою сліпою?

— Ти просто хороша людина, Мар’яно. А хороші люди часто судять інших по собі.

Раптом у двері знову подзвонили.

Цього разу — коротко й нетерпляче.

— Це вона. Повернулася за телефоном, — сказав Олег. — Хочеш, я сам винесу?

— Ні, — Мар’яна витерла сльози і встала. В її погляді з’явилося щось нове — крижана рішучість. — Я сама.

Вона відчинила двері. На порозі стояла Світлана, вже не така «заплакана», як годину тому.

— Ой, Мар’янко, я така розсіяна! Телефон у вас лишила, мабуть. Даси?

Світлана звично потягнулася до Мар’яни, щоб приобняти її, але та відступила назад, тримаючи гаджет у витягнутій руці.

— Тримай, Світло. Тобі якраз мама написала. Питала, як там твоя «сіра миша».

Обличчя Світлани миттєво змінилося.

Маска доброзичливості сповзла, оголивши справжню сутність.

Вона вихопила телефон, глянула на екран і зрозуміла, що її викрито. Її очі звузилися, ставши схожими на дві темні щілини.

— О, так ви копалися в моїх речах? — прошипіла вона. — Які ми шляхетні! А самі — звичайні недобрі люди.

— Ми не копалися, Світлано. Повідомлення було на екрані. Навіщо? Навіщо ти це робила всі ці роки? Я ж останнє тобі віддавала!

Світлана раптом розреготалася — голосно, неприємно, на весь під’їзд.

— Віддавала вона! Ти просто упивалася своєю благодійністю, Мар’яно! Тобі подобалося бути «рятівницею» на фоні невдахи Світланки. Тобі було комфортно, коли я була нижче за тебе. А як тільки ти почала випереджати мене — квартиру купила, посаду отримала. Ти хоч уявляєш, як це пече? Чому в тебе все, а в мене — нічого?

— Тому що я працювала, Світло. А ти лише скаржилася.

— Замовкни! — вискнула Світлана. — Ви з Олегом — одне одного варті. Думаєте, ви кращі за інших? Та тіштеся своєю квартирою! І знаєш що? Я не шкодую ні про торт, ні про юристів. Якби могла — я б ще більше вам нашкодила. Бо ви не заслуговуєте на це щастя!

Вона розвернулася на своїх високих підборах і кинулася до ліфта, гупаючи дверима.

Мар’яна повільно зачинила двері.

Вона оперлася спиною про дерево і сповзла на підлогу. Олег підійшов і сів поруч, обійнявши її за плечі.

— Усе закінчилося, люба. Її більше немає.

— Знаєш, що найстрашніше? — прошепотіла Мар’яна. — Що я досі пам’ятаю, як ми з нею в студентські роки ділили одну булочку на двох. Але тієї дівчини ніколи не існувало. Це була лише роль.

Олег нічого не відповів. Він просто тримав її за руку.

На столі завібрував телефон Мар’яни.

Це було сповіщення з месенджера. Світлана встигла написати в загальний чат їхніх спільних знайомих:

«Дівчата, обережно з Мар’яною! Вона з жиру сказилася в новій квартирі, читає чужі переписки і виганяє друзів на вулицю. Оце так і перевіряються люди грошима.»

Мар’яна подивилася на повідомлення, потім на Олега.

Вона взяла свій телефон, знайшла контакт «Світлана (найкраща подруга)», на мить завагалася, а потім одним впевненим рухом натиснула: «Видалити контакт» та «Заблокувати».

В квартирі нарешті запанувала тиша.

Справжня, чиста тиша, в якій більше не було місця чужій отруті. Це був перший вечір їхнього справжнього нового життя.

Друзі, а чи були у вашому житті такі «подруги»?

Чи варто давати другий шанс тим, хто заздрить вашому щастю?

Та чи взагалі варто мати подруг? Хіба вони рано чи пізно не стануть запеклим ворогом тобі?

У вашому житті таке траплялося?