Майже сьома вечора. Я підходжу до невеликої крамнички в одному зі спальних районів і помічаю біля входу кота.

Відчиняю двері – він повертає мордочку у бік торгового залу і з таким виразним виглядом видає: «Няв?!», ніби питає дозволу. Але всередину так і не заходить.

Спершу здається – звичайний дворовий кіт. Але щось у його поведінці насторожує: сидить упевнено, не метушиться, наче чекає. Я звертаюся до продавчині:

– У вас тут кіт сидить на порозі.

Вона спокійно відповідає:

– Це за мною.

Цікавість бере гору, ми розговорилися. Виявилося, що цей кіт щоразу приходить зустрічати господиню з роботи.

Живуть вони недалеко від магазину – за людськими мірками, а ось для котячих лап шлях неабиякий.

Щовечора, коли у жінки закінчується зміна, а працює вона два через два, з десятої ранку до сьомої вечора, коту доводиться бігти темною вулицею близько двохсот метрів.

Ніч, ліхтарі рідкісні, страшно, але він іде – інакше не може.

Господарка вже на пенсії, але вирішила трохи підробити. Чоловік також пенсіонер, здоров’я підводить, ноги погано ходять.

Сама вона зовсім не рада тому, що кіт зустрічає її після роботи, але щойно наближається час закінчення зміни, Тихін вдома починає вимагати, щоб його випустили надвір.

Чоловік намагався не відчиняти двері, але це марно. Кіт закочує справжню істерику: голосно репетує, дряпає двері пазурами.

Цей ритуал для нього обов’язковий – прийти до сьомої години до магазину і відвести господарку додому. Можливо, він упевнений, що на вулиці їй загрожує небезпека, а може, боїться, що вона заблукає.

Хто знає, як влаштована котяча логіка. Кіт ще молодий, звати його Тихін, по-домашньому – Тишка. Господарка підібрала його зовсім нещодавно, кілька місяців тому.

Якось увечері побачила біля сміттєвих баків худе, жалюгідне кошеня. Забрала додому, відмила, відгодувала, виходила.

І що особливо примітно, гуляти він не любить. Зовсім. Просто так на вулицю не проситься. Виходить із дому виключно заради господині.

Мабуть, вулиця йому добре знайома з дитинства і нічого хорошого він від неї не чекає. Можливо, тому вважає своїм обов’язком супроводжувати жінку, оберігаючи її. Судячи з минулого, йому там довелося нелегко.

– А якщо ви затримуєтеся на роботі, як він реагує? – питаю я.

– Дуже погано, – усміхається господиня. – Пізніх покупців буквально підганяє. А одного разу начальник вирішив влаштувати ревізію після зміни, так Тихін цілу годину доводив його своїм нявчанням. З того часу мене більше не затримують.

Останні слова вона вимовляє, вже брязкаючи ключами. Кіт, побачивши, що ми виходимо з магазину, одразу пожвавлюється: хвіст сторчма, погляд спрямований у бік будинку.

Ще один робочий день завершено, господиня успішно забрана з роботи й тепер точно буде доставлена ​​додому цілою та неушкодженою.

Ось така тиха, але дуже зворушлива котяча турбота.