Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • Коли гості розійшлися я вирішила винести сміття, аби на ніч не залишалось. Та щойно підійшла до контейнера побачила собак, котрі смакували мої салати й голубці. Я очам своїм не повірила. Від образи не могла дихати. А тоді подзвонила синові, котрому й дала додому ці харчі.

Коли гості розійшлися я вирішила винести сміття, аби на ніч не залишалось. Та щойно підійшла до контейнера побачила собак, котрі смакували мої салати й голубці. Я очам своїм не повірила. Від образи не могла дихати. А тоді подзвонила синові, котрому й дала додому ці харчі.

Viktor
31 Січня, 202631 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до Коли гості розійшлися я вирішила винести сміття, аби на ніч не залишалось. Та щойно підійшла до контейнера побачила собак, котрі смакували мої салати й голубці. Я очам своїм не повірила. Від образи не могла дихати. А тоді подзвонила синові, котрому й дала додому ці харчі.

Цьогоріч я запросила сина з невісткою і моїм маленьким онуком до себе 1 січня. Стіл гарний накрила, там і олів’є, і шуба, й голубці, й холодці.

Мій Стас з таким апетитом їв, ви б це бачили. Відчувалося, що скучив за домашнім. А от Ліна лише салат подзьобала, й онук, дивлячись на неї нічого куштувати не схотів. І ось коли вони збиратися почали я вирішила їм усі ці харчі із собою дати. Все ж для них готувала, а мені скільки того треба.

Зібрала я зо шість контейнерів, спакувала. Син такий щасливий був, дякував щиро. Я так тішилась, що він матиме, що їсти. Адже невістка зовсім погано його годує. Після весілля Стас схуд на десять кілограмів. А його дружина вважає, що це нормально, адже сама худа, як тріска. Я не одноразово намагалась із нею про це поговорити:

– Він чоловік, має їсти багато, отримувати поживні речовини!

– Все він отримує, і вітаміни я йому даю, і харчується значно корисніше, я про це дбаю.

Та щоразу, коли син до мене приходив – просив їсти та мав такий звірячий апетит. Саме тому я стільки наготувала, розраховувала їм із собою дати.

І ось, коли всі вже розійшлись, я зібрала зі столу, поприбирала і вирішила винести сміття, аби на ніч не залишалось. Та коли я підійшла до контейнера, помітила собак, котрі щось там їли. І тут я придивилась, а це були мої салати й голубці. Я мало не заплакала від образи. Подзвонила синові:

– Як ти можеш своїй дружині таке дозволяти?

– Мамо, що трапилось?

– А де харчі, які я вам дала?

– Та все є, вже в холодильнику.

– Нащо ти обманюєш рідну неньку? Заради чого?

– Ти про що?

– Про їжу, котру собаки їдять біля смітника!

– О, Господи! З чого ти взяла, що вона твоя!

– Я це точно знаю! Свої страви ні з якими не сплутаю!

– Мамо, пробач!

– Тобі вони не сподобались?

– Все дуже смачно було!

– Так чому ж ти так?

Він почав виправдовуватись, казати, що дружина просто про його здоров’я дбає. А мої харчу такі все шкідливі. А мені через весь цей стрес стало зле. Довелося заспокійливе пити. Мені прикро через невістку, та ще гірше через те, що син не може з нею розібратися. А ви б пробачили таке?

Цьогоріч я запросила сина з невісткою і моїм маленьким онуком до себе 1 січня. Стіл гарний накрила, там і олів’є, і шуба, й голубці, й холодці.

Мій Стас з таким апетитом їв, ви б це бачили. Відчувалося, що скучив за домашнім. А от Ліна лише салат подзьобала, й онук, дивлячись на неї нічого куштувати не схотів. І ось коли вони збиратися почали я вирішила їм усі ці харчі із собою дати. Все ж для них готувала, а мені скільки того треба.

Зібрала я зо шість контейнерів, спакувала. Син такий щасливий був, дякував щиро. Я так тішилась, що він матиме, що їсти. Адже невістка зовсім погано його годує. Після весілля Стас схуд на десять кілограмів. А його дружина вважає, що це нормально, адже сама худа, як тріска. Я не одноразово намагалась із нею про це поговорити:

– Він чоловік, має їсти багато, отримувати поживні речовини!

– Все він отримує, і вітаміни я йому даю, і харчується значно корисніше, я про це дбаю.

Та щоразу, коли син до мене приходив – просив їсти та мав такий звірячий апетит. Саме тому я стільки наготувала, розраховувала їм із собою дати.

І ось, коли всі вже розійшлись, я зібрала зі столу, поприбирала і вирішила винести сміття, аби на ніч не залишалось. Та коли я підійшла до контейнера, помітила собак, котрі щось там їли. І тут я придивилась, а це були мої салати й голубці. Я мало не заплакала від образи. Подзвонила синові:

– Як ти можеш своїй дружині таке дозволяти?

– Мамо, що трапилось?

– А де харчі, які я вам дала?

– Та все є, вже в холодильнику.

– Нащо ти обманюєш рідну неньку? Заради чого?

– Ти про що?

– Про їжу, котру собаки їдять біля смітника!

– О, Господи! З чого ти взяла, що вона твоя!

– Я це точно знаю! Свої страви ні з якими не сплутаю!

– Мамо, пробач!

– Тобі вони не сподобались?

– Все дуже смачно було!

– Так чому ж ти так?

Він почав виправдовуватись, казати, що дружина просто про його здоров’я дбає. А мої харчу такі все шкідливі. А мені через весь цей стрес стало зле. Довелося заспокійливе пити. Мені прикро через невістку, та ще гірше через те, що син не може з нею розібратися. А ви б пробачили таке?

Навігація записів

Того вечора син не став на мій бік перед своєю дружиною. Я одягла пальто, взяла сумку і пішла, навіть не попрощавшись з онуками…
– Це за мною! – Кіт приходить забирати господарку з роботи, бо одного разу вона забрала його з вулиці

Related Articles

– Ой, синку, зараз взагалі немає грошей, – відповіла Іванові мати, коли він у неї попросив 3 тисячі в борг на кілька днів, – Квартиранти затримують із оплатою! Дуже б і рада допомогти, але сам розумієш, нічим!

Viktor
23 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Ой, синку, зараз взагалі немає грошей, – відповіла Іванові мати, коли він у неї попросив 3 тисячі в борг на кілька днів, – Квартиранти затримують із оплатою! Дуже б і рада допомогти, але сам розумієш, нічим!

У селі їхній двір вважали зразковим. Високий паркан без жодної гнилої дошки, ідеально побілені стовбури яблунь, різьблені лиштви, які Іван випилював ночами, поки Катя спала. Усе в цьому домі дихало надійністю. Тільки третя сходинка на ґанку зрадницьки рипіла ще з весни. Іван усе збирався її прибити, але руки не доходили.

Viktor
23 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до У селі їхній двір вважали зразковим. Високий паркан без жодної гнилої дошки, ідеально побілені стовбури яблунь, різьблені лиштви, які Іван випилював ночами, поки Катя спала. Усе в цьому домі дихало надійністю. Тільки третя сходинка на ґанку зрадницьки рипіла ще з весни. Іван усе збирався її прибити, але руки не доходили.

— Ти мене ніби не чуєш… Ваня, ми розлучилися тиждень тому, ти збираєшся з’їжджати? — спитала Оксана. Він відставив каву, заглянув у чашку, ніби там можна було знайти відповідь: — Збираюся. Але ти ж не звір. Дай мені час. — Я дала час, — тихо нагадала вона. — Сім днів. Сьогодні восьмий. Вчора ти обіцяв, що підеш «завтра вранці». Ранок минув. Він підвівся, пройшовся по кімнаті і зупинився біля вікна: — Ти так говориш, ніби я тобі чужий. Я не чужий. І чому всі відразу на годинник? Я що, так заважаю?

Viktor
23 Березня, 202623 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Ти мене ніби не чуєш… Ваня, ми розлучилися тиждень тому, ти збираєшся з’їжджати? — спитала Оксана. Він відставив каву, заглянув у чашку, ніби там можна було знайти відповідь: — Збираюся. Але ти ж не звір. Дай мені час. — Я дала час, — тихо нагадала вона. — Сім днів. Сьогодні восьмий. Вчора ти обіцяв, що підеш «завтра вранці». Ранок минув. Він підвівся, пройшовся по кімнаті і зупинився біля вікна: — Ти так говориш, ніби я тобі чужий. Я не чужий. І чому всі відразу на годинник? Я що, так заважаю?

Цікаве за сьогодні

  • – Ой, синку, зараз взагалі немає грошей, – відповіла Іванові мати, коли він у неї попросив 3 тисячі в борг на кілька днів, – Квартиранти затримують із оплатою! Дуже б і рада допомогти, але сам розумієш, нічим!
  • У селі їхній двір вважали зразковим. Високий паркан без жодної гнилої дошки, ідеально побілені стовбури яблунь, різьблені лиштви, які Іван випилював ночами, поки Катя спала. Усе в цьому домі дихало надійністю. Тільки третя сходинка на ґанку зрадницьки рипіла ще з весни. Іван усе збирався її прибити, але руки не доходили.
  • — Ти мене ніби не чуєш… Ваня, ми розлучилися тиждень тому, ти збираєшся з’їжджати? — спитала Оксана. Він відставив каву, заглянув у чашку, ніби там можна було знайти відповідь: — Збираюся. Але ти ж не звір. Дай мені час. — Я дала час, — тихо нагадала вона. — Сім днів. Сьогодні восьмий. Вчора ти обіцяв, що підеш «завтра вранці». Ранок минув. Він підвівся, пройшовся по кімнаті і зупинився біля вікна: — Ти так говориш, ніби я тобі чужий. Я не чужий. І чому всі відразу на годинник? Я що, так заважаю?
  • Ганно! Добрий день! Я щойно оформила велике замовлення продуктів з доставкою на вашу адресу. Там на шістсот вісімдесят гривень. Оплати кур’єру готівкою, бо в мене на картці зараз нуль, пенсію затримують. Увечері забіжу до вас, заберу пакунки. Будь вдома, не вештайся ніде, бо кур’єр приїде між другою та третьою! Ганна повільно опустилася на край матраца, стискаючи смартфон. Жодного «привіт», жодного «як справи?», жодного натяку на запитання, чи зручно їй це. Просто констатація факту, з яким вона мусила змиритися. — Олеже, йди сюди зараз. Це терміново. Твоя мама знову «ощасливила» нас новинами, — крикнула Ганна чоловікові. — Що знову? Знову тиск? Чи вона знову вирішила пересадити наші квіти, поки нас немає? — Гірше, Олеже. Вона замовила продукти. На нашу адресу. І я маю їх оплатити сама
  • Дверцята дорогого позашляховика відчинилися, і в салон увірвався крижаний вітер з дощем.
  • – Я тобі швидку викликала, тільки не надумай нікому розповідати, що тебе чоловік розфарбував! Скажеш, що впала, – суворо сказала Емма Рустамівна своїй невістці.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes