Зупинка громадського транспорту з’явилася перед ним раптово — стара, з облупленою фарбою та тріщиною на склі, яка нагадувала карту невідомої країни. Там, під дірявим навісом, стояла дівчина. Вона була промокла наскрізь. Максим не міг пояснити собі, чому він зупинився. — Вам є куди йти? — запитав він, важко дихаючи від бігу. Дівчина не відповіла. Вона лише сильніше притиснула до себе дитину. Він гарячково засунув руку в кишеню, витяг зв’язку ключів і швидко відчепив один — той, що з брелоком у вигляді маленького будиночка. Це були ключі від заміського будинку, куди він приїжджав лише влітку. Потім дістав візитівку, на звороті якої швидко написав адресу. — Послухайте, їдьте сюди. Це за містом, там тепло, у холодильнику є продукти. Візьміть таксі, ось… — він витяг із гаманця кілька великих купюр, не рахуючи, і силоміць вклав їй у холодну, тремтячу руку разом із ключем. — Їдьте негайно, ви ж застудите дитину

Коментарі Вимкнено до Зупинка громадського транспорту з’явилася перед ним раптово — стара, з облупленою фарбою та тріщиною на склі, яка нагадувала карту невідомої країни. Там, під дірявим навісом, стояла дівчина. Вона була промокла наскрізь. Максим не міг пояснити собі, чому він зупинився. — Вам є куди йти? — запитав він, важко дихаючи від бігу. Дівчина не відповіла. Вона лише сильніше притиснула до себе дитину. Він гарячково засунув руку в кишеню, витяг зв’язку ключів і швидко відчепив один — той, що з брелоком у вигляді маленького будиночка. Це були ключі від заміського будинку, куди він приїжджав лише влітку. Потім дістав візитівку, на звороті якої швидко написав адресу. — Послухайте, їдьте сюди. Це за містом, там тепло, у холодильнику є продукти. Візьміть таксі, ось… — він витяг із гаманця кілька великих купюр, не рахуючи, і силоміць вклав їй у холодну, тремтячу руку разом із ключем. — Їдьте негайно, ви ж застудите дитину

Зупинка громадського транспорту з’явилася перед ним раптово — стара, з облупленою фарбою та тріщиною на склі, яка нагадувала карту невідомої країни. Там, під дірявим навісом, стояла дівчина. Вона була промокла наскрізь. Максим не міг пояснити собі, чому він зупинився. — Вам є куди йти? — запитав він, важко дихаючи від бігу. Дівчина не відповіла. Вона лише сильніше притиснула до себе дитину. Він гарячково засунув руку в кишеню, витяг зв’язку ключів і швидко відчепив один — той, що з брелоком у вигляді маленького будиночка. Це були ключі від заміського будинку, куди він приїжджав лише влітку. Потім дістав візитівку, на звороті якої швидко написав адресу. — Послухайте, їдьте сюди. Це за містом, там тепло, у холодильнику є продукти. Візьміть таксі, ось… — він витяг із гаманця кілька великих купюр, не рахуючи, і силоміць вклав їй у холодну, тремтячу руку разом із ключем. — Їдьте негайно, ви ж застудите дитину

Related Articles

Минув рік. Настя і Богдан більше не вигадували казок про ремонт. Якщо телефонував хтось із тих, хто хотів просто пожити на дурняк, Настя спокійно відповідала: — Вибачте, ми цього року приймаємо гостей тільки за попередньою домовленістю і на платній основі, бо витрати дуже зросли. Більшість відсіювалася сама собою. На диво, Олена та Люда більше не дзвонили — мабуть, образа була сильнішою за бажання безкоштовного моря. Мама Насті спочатку трохи побурчала, але побачивши, що донька стала спокійнішою і щасливішою, теж заспокоїлася. А в серпні до них знову приїхав Сашко. Цього разу сам. Він підпрацював на канікулах, зібрав трохи грошей і привіз Насті величезний букет її улюблених лілій та купу делікатесів для Богдана. — Я просто хотів подякувати, — сказав він, ніяковіючи. — Те літо врятувало мої стосунки з батьками. Я зрозумів, як це — коли тебе поважають, і як важливо поважати інших

Коментарі Вимкнено до Минув рік. Настя і Богдан більше не вигадували казок про ремонт. Якщо телефонував хтось із тих, хто хотів просто пожити на дурняк, Настя спокійно відповідала: — Вибачте, ми цього року приймаємо гостей тільки за попередньою домовленістю і на платній основі, бо витрати дуже зросли. Більшість відсіювалася сама собою. На диво, Олена та Люда більше не дзвонили — мабуть, образа була сильнішою за бажання безкоштовного моря. Мама Насті спочатку трохи побурчала, але побачивши, що донька стала спокійнішою і щасливішою, теж заспокоїлася. А в серпні до них знову приїхав Сашко. Цього разу сам. Він підпрацював на канікулах, зібрав трохи грошей і привіз Насті величезний букет її улюблених лілій та купу делікатесів для Богдана. — Я просто хотів подякувати, — сказав він, ніяковіючи. — Те літо врятувало мої стосунки з батьками. Я зрозумів, як це — коли тебе поважають, і як важливо поважати інших

— Сьогодні п’ятниця, де твоя зарплата?! — незадоволено запитав чоловік у Зої, зайшовши до кухні. — Мені вона потрібна. Жінка завмерла біля плити, де помішувала овочеве рагу і готувала млинці. Дерев’яна ложка застигла в її руці, а погляд втупився в киплячу суміш перців і баклажанів. Третій місяць поспіль Данило задавав їй одне й те саме питання.

Коментарі Вимкнено до — Сьогодні п’ятниця, де твоя зарплата?! — незадоволено запитав чоловік у Зої, зайшовши до кухні. — Мені вона потрібна. Жінка завмерла біля плити, де помішувала овочеве рагу і готувала млинці. Дерев’яна ложка застигла в її руці, а погляд втупився в киплячу суміш перців і баклажанів. Третій місяць поспіль Данило задавав їй одне й те саме питання.

– Мені захотілося чогось іншого, а ми з тобою багато років прожили і кохання пішло, залишилася звичка. Так що Іринко прощавай, іду я. Дітям я сам поясню, думаю, що вони зрозуміють мене, а якщо ні, то не знаю… Хай як хочуть. Жінка не повірила своїм вухам. Але Вадим таки пішов…

Коментарі Вимкнено до – Мені захотілося чогось іншого, а ми з тобою багато років прожили і кохання пішло, залишилася звичка. Так що Іринко прощавай, іду я. Дітям я сам поясню, думаю, що вони зрозуміють мене, а якщо ні, то не знаю… Хай як хочуть. Жінка не повірила своїм вухам. Але Вадим таки пішов…