Катерина ридала нестримно. Старенька бабуся Надя ласкаво гладила онуку по голові і втішала:

-Дурненька! Сашко твій ще пошкодує. Таку дівчину втратив. Прибіжить ще, ось побачиш!

Катерина розуміла, що це лише слова. Сашко абсолютно точно дав зрозуміти, що дівчина-простушка його більше не цікавить.
А бабуся… Як вона могла не підтримати свою онуку? Дівчинку, яку сама виростила, підняла на ноги.

Будучи дитиною, Катерина якось запитала у бабусі Наді:

-Ба, а де мої батьки?

-Вони стали ангелами і тепер дивляться на нас зверху, Катюшо. Буває так, знаєш…

-Розкажи мені про ангелів? – серйозні блакитні очі пильно дивилися на бабусю Надю.

-Вони живуть на небі. Але іноді ангели спускаються до нас, щоб допомагати і оберігати нас, щоб давати сили. Ти теж ангел, мій ангел.

Ось, знаєш, як вийшло… Ти повинна була з’явитися з дня на день. Твої батьки дуже чекали… Але так сталося, що тато з мамою потрапили в аварію. Врятувати вдалося тільки тебе…

Я думала, все… Не зможу жити! А потім мені тебе на руки дали. Крихітна така, така рідна… Довелося мені жити далі заради тебе. Виходить, ти мене врятувала. Виходить, ти мій ангел-охоронець!

Катерина цілими днями лежала в ліжку, оплакуючи свою втрачену любов. Вона ніяк не могла прийти до тями. А тут нова біда.
Бабуся захворіла. Її відвезли до лікарні тихої, морозної ночі. Катерина просиділа в приймальні до ранку, чекаючи якихось звісток.

На світанку до дівчини вийшов лікар. Він ще нічого не встиг сказати, але Катерина все зрозуміла…

Звідки у неї стільки сліз? Невже вони ніколи не закінчаться?
Новий біль забрався в душу до дівчини, витісняючи старий. Потім вони перемішалися разом, утворюючи величезний клубок, який заповнив собою все.

Погано розуміючи, Катерина вийшла на вулицю і присіла на холодну, вкриту інеєм лавку.

-Мабуть, я це заслужила, – Катерина розтирала сльози по щоках, – раз мене всі кидають! Спочатку батьки, потім Сашко, потім бабуся…

До болю стиснувши кулаки, дівчина вийшла з лікарняного парку.

Катерина повернулася додому і лягла на ліжко. Вона розуміла, що зараз треба займатися важливими питаннями. Щоб гідно провести бабусю. Не можна просто закритися вдома і плакати. Не можна! Але де взяти сили? Хто допоможе?
*****
Катерина стояла біля нової металевої огорожі. Вона мовчки прощалася з бабусею. За ці кілька важких днів Катерина не проронила жодної сльозинки. Всередині накопичувався біль, який ніяк не міг знайти вихід.

-Ходімо, ходімо, Катюшо, – потягнула дівчину приятелька бабусі, – треба додому, пом’янемо Надію. А ти плач, треба плакати. Так легше стане…
*****
Як тільки з квартири вийшла остання людина, Катерина лягла на ліжко. Сліз зовсім не було. Сухі очі боліли. Дівчина хотіла закричати, заплакати. Але не могла.

-Не можу нічого. І не хочу, – прошепотіла Катерина.

Незабаром дівчина заснула.
Бабуся Надя сидить за столом і п’є чай. Вона щось захоплено розповідає онучці, але її зовсім не чути через дитячий плач.
Катерина ніяк не може зрозуміти, що говорить бабуся. Плач посилюється.

-Де це? – Катерина крутить головою.
Здається, що дитина зовсім поруч. Як же тут опинився цей малюк?

Бабуся продовжує говорити, немов їй це не заважає.

-Ба, ти чуєш дитячий плач? – Катерина вже бігає по квартирі, шукаючи дитину, – хто це плаче?

-Це твій ангел плаче, – не піднімаючи голови, ласкаво каже бабуся Надя, – він боїться, ще зовсім маленький.

Катерина різко прокинулася. Вона сіла на ліжку, згадуючи сон.

-По-перше, бабуся задоволена. Значить, все добре. По-друге… – дівчина покрилася холодними мурашками.

Неясне припущення, просто здогадка…
Катерина швидко зібралася і побігла в аптеку.
*****
Дівчина дивилася на позитивний тест зі змішаними почуттями. У неї тепер є ангел-охоронець. Скоро він буде готовий з’явитися, заради цього треба хотіти жити.

Гаряча сльоза покотилася по щоці, витягуючи за собою товсту болючу нитку, розкручуючи клубок і звільняючи Катерину.

Сашко, дізнавшись про дитину, обіцяв допомагати. Але до Катерини не повернувся.
Зате його мама, потайки від усіх бігала до дівчини мало не щодня. Вона доглядала Катерину, допомагала порадами і мрійливо плескала в долоні.

-Ой, Катюшо… Малюка скоро будемо няньчити. Дивись, що я йому прикупила…
*****
Сім років стрімко пролетіли. Катерина гордо крокувала, тримаючи за руку рум’яного хлопчика.

-Мамо, давай купимо морозиво! Ескімо на паличці!

-Звичайно, мій ангел.

-А хто такий ангел?

-Це … Це той, хто тебе дуже любить, оберігає і захищає.

-Значить, ти мій ангел, – хлопчик міцніше стиснув руку мами, – і ще ця бабуся, яка йде зі мною поруч.

-Яка бабуся? – здивувалася Катерина.

-Це секрет! Вона просила не говорити, – знизив голос хлопчик.

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!