Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • “Не встигла одружитися, тепер будеш одна.Ти ж найстарша. Тепер ти не вийдеш заміж, тож забезпечуй племінників.

“Не встигла одружитися, тепер будеш одна.Ти ж найстарша. Тепер ти не вийдеш заміж, тож забезпечуй племінників.

Viktor
19 Січня, 202619 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до “Не встигла одружитися, тепер будеш одна.Ти ж найстарша. Тепер ти не вийдеш заміж, тож забезпечуй племінників.

 “Не встигла одружитися, тепер будеш одна. Ти ж найстарша. Тепер ти не вийдеш заміж, тож забезпечуй племінників. Може це ще й не останній, – Олена погладила свій живіт. – Чому це я не вийду заміж? – Прикмета така є!

Ольга Петрівна одна виховувала двох доньок. Працювала багато, треба було забезпечувати дівчаток, годувати, одягати. Їхній батько платив аліменти, але це була крапля в морі.

Різниця у віці сестер була два роки. Це були дві, майже однакові дівчинки. Хто їх бачив уперше, могли навіть плутати дівчат.

Але Катя та Олена, зовні такі схожі, були дуже різними за характером. Старша Катя прагнула добре вчитися, допомагала мамі. Влітку вона завжди працювала. А ось молодша Олена була лінива і вітряна.

Коли Катя купила ноутбук на свої гроші, Олена гуляла з хлопчиками. Катя працювала в інтернеті, а Олена знову гуляла із хлопчиками.

Катя вступила в училище, щоб швидше піти працювати, а Олена оголосила що чекає дитину.

Знайшовся і батько майбутньої дитини – двадцятирічний Леонід. Вони одружилися. Леонід мав велику родину в селі.

Звичайно ж, Олена їхати туди категорично відмовилася, і вони оселилися у мами. Каті довелося з їхньої спільної з Оленою кімнати переселитися в мамину.

А що ще можна зробити у маленькій двокімнатній квартирі? Стало тісно й на кухні.

Леонід працював, але не постійно. Добре, що його батьки привозили з села хоч картоплю. Але однією картоплею ситий не будеш.

Ольга Петрівна так само працювала, і годувала ще й зятя. Олена навіть в хаті відмовилася щось робити. Вона, бачте, чекає дитину, їй недобре, треба відпочивати і лежати.

А головна причина була проста – ліньки! Все робили мама й Катя…

Після появи першої дитини Олена майже одразу знову при надії Ніхто нічого не сказав. Всі просто побачили животик, що знову виріс.

– Олено, ви б хоч якось серйозніше до цього поставились. Нас і так багато на таку площу…

– Якщо тобі тісно, йди в гуртожиток.

– Пішла б, але місця там тільки для приїжджих.

– Ну, тоді й не вказуй. Не встигла одружитися, тепер будеш одна. Ти ж найстарша. Тепер ти не вийдеш заміж, тож забезпечуй племінників. Може це ще й не останній, – Олена погладила свій живіт.

– Чому це я не вийду заміж?

– Прикмета така є!

– Не вірю я в прикмети. А ти краще навчалася б заочно десь, поки в декреті. Бо мати працює і вас годує. Соромно має бути.

– А мені не соромно! Я в декреті. На памперси вистачає!

Але на памперси не вистачало… Олена постійно просила маму їх купити. Але мама стійко витримувала тиск, за допомогою Каті звичайно.

– Ви без памперсів виросли, обходься так.

– Мамо, ну, як без них?!

– У тебе чоловік є. Давайте із цим питанням самі розбирайтеся.

Так само було і з одягом для дитини, а потім і для другої. З ліжечком, візком.

– Оленко, ти знахабніла все просити у мами! Вона всю зарплату на їжу витрачає.

– Всю? Звідки ти знаєш! Ми картоплю привозимо. А ти взагалі нічого не вкладаєш. Може, вже підеш звідси! Місця й так мало!

– Я то піду, от тільки мамі одній вас не прогодувати. Твій уже третій тиждень не працює. Картоплю тільки маєте, ще й так пишаєтеся нею.

…Все так і тривало, поки Катя після училища не почала працювати. Вона назбирала грошей на орендовану квартиру і переїхала. Мамі не стало легше. Все продовжувалося так само.

Тільки зять узагалі знахабнів. Його годували і добре. Все, що він заробляв, витрачав тільки на себе. Не на дружину та дітей, а тільки на себе!

Катя й Ольга Петрівна намагалися з Оленою говорити, але вона не слухала їх.

І тут несподівано прийшла звістка про спадщину. Виявляється, батька дівчаток не стало.

Він не був одружений і у нього не було дітей, окрім Каті й Олени. Спадщина була невелика. Старий будинок, що залишився йому від матері і її ж гроші у банку. Ще маленька квартира батька.

Не стало їх один за одним швидко, що батько дівчат ще навіть не встиг вступити у спадщину, як теж його не стало.

Спадщину оцінили й поділили. Олена віддала перевагу грошам, стара квартира їй була не потрібна. А по грошах все було рівномірно. Будинок вони продали, а гроші поділили. На всю суму Олена могла придбати квартиру.

Катя переїхала до квартири батька, виявилося, що він жив зовсім недалеко. Квартира була хоч і маленька, але чиста.

Навіть планування було як у мами. Дівчина була рада.

Якось, розбираючи речі батька, вона знайшла фотографію, де вони всі разом з мамою та батьком.

Фото було пошарпане, ймовірно батько часто дивився на нього. Знайшла й лист, адресований мамі. Їй дуже хотілося розкрити конверт, але вона не наважилася. Читати чужі листи було якось незручно. Вирішила вона маму запросити себе…

Мама плакала, читаючи листа. Виявляється, батько стежив усі ці роки за ними. Він любив їх усіх.

Приводом для розлучення була зрада. Мати заборонила підходити близько до себе й дітей. Батько дуже переживав. Потім він заслаб, і всі роки боровся, робив процедури, які прописали лікарі. Іти миритися до них у такому стані він не міг, хоча дуже хотів. Навіщо їм слабий мужик?

– Мамо, треба б на могилку до нього сходити…

– Так, треба дізнатися де вона…

Чому нам раніше не повідомили?

Вони з’ясували, де поховано батька. Поряд була похована і його мати. Дві недоглянуті могилки поряд. Катя зробила все як треба. Олені повідомили, але їй було все одно – аби спадок.

– Мамо, пора тобі відпочити. Нехай Оленці квартиру купують і переїжджають. Гроші ж мають.

– Я навіть не знаю, як їм сказати…

– Я їм і скажу!

Але як тільки Катя почала розмову, то довідалася, що грошей уже… Нема!

– А ти виглянь у вікно! Бачиш? – раптом вказала кудись у двір Олена.

Катя глянула у вікно й очам своїм не повірила.

– Бачиш машину? Це наша! – гордо сказала Олена. – А маму ми не женемо. Нехай живе…

– Як не женете? – ахнула Катя. – Це ж її квартира!

– Але ж нас більше. І в нас буде поповнення. Допомога нам потрібна. І ти сестричко племінникам допомагатимеш. Своїх тобі не бачити. Будемо тобі старших підкидати.

– А я виходжу заміж.

– Як заміж?

– А ось так.

– Ну нічого, племінники не завадять тобі.

– Одразу кажу – ні. Допомоги вам від мене не буде. Думати треба самим.

Життя у квартирі матері тривало, як і раніше. Тільки мати почала втомлюватися від усього. Їй би полежати в тиші після роботи, а тут онуки бігають. А зять узагалі відчув себе господарем:

– Чому обід не готовий?! Чому котлети сухі? Чому ванна брудна?

І ще багато претензій.

– Ти, теща, якщо тобі щось не подобатися, йди до Катьки. Вона, напевно, добре живе.

– А ти мене не ганяй з моєї квартири.

– А її давно пора дочці віддати! Катька має квартиру, а ми тут ніхто! Пора на Оленку все відписати. А то як би Катька не вимагала своєї долі.

– Моя квартира. Без часток, тільки моя.

– Ось я й говорю. Якщо що, то Катька свого не проґавить.

Каті зателефонували з лікарні, куди потрапила її мати після розмови із зятем. Катя та її коханий Максим швидко приїхали. Мати вже не плакала, розповіла все.

Ключ від її квартири у Каті був. Після лікарні вони попрямували одразу туди. Усі діти були у селі в іншої бабусі. Олена й Леонід відпочивали.

– Чому так брудно? – з порога запитала Катя сестру.

– Мати прийде й прибере. А ти тут не командуй. У тебе своя квартира, – одразу заступився за дружину Леонід.

– А ти тут узагалі ніхто. Прописка твоя у селі. Тож давай по прописці й переїжджай. А я тобі допоможу, якщо сам не захочеш, – сказав Максим.

– Ми чекаємо, – підтвердила Катя.

– Як ти можеш?! – намагалася обуритися Олена.

– Дружина за чоловіком. Якщо не купили квартиру, живіть у машині, чи в селі. Але є варіанти. Продати машину – купити квартиру. Або просто винайняти квартиру. Речі збирайте.

Сперечатися з Максимом Леонід не наважився.

Олена тихо збирала речі, вона розуміла, що з матір’ю вони не були праві. Але тепер уже пізно.

– Сюди більше ані ногою!

Катя найняла бригаду, яка зробила капітальний ремонт у квартирі мами, змінили замки, поміняли меблі. Все зовсім нове. Після лікарні вони привезли маму до вже відремонтованої квартири. Мама плакала, але вже з радості.

– А як же ж Олена?

– Вона вже виросла, хай сама думає про все. А ти бережи себе, відпочивай. Ти й так багато пережила.

Сім’я Олени стала винаймати квартиру. Потім вони продали машину, взяли кредит на невелику квартирку. На перший внесок вистачило.

До матері Олена приходить, а ось зять більше носа не показував. Довелося й Олені працювати.

У Каті й Максима народилася дівчинка. Вони щасливі…

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!

Навігація записів

Ми з чоловіком готувалися до ювілею свекрухи, але та заявила, що свято скасовується. Незабаром ми дізналися, що свято відбулося, тільки без нас. а причина такої поведінки ще більше приголомшила нас…
– Ану пішла на кухню! – Почула я від чоловіка – і не стерпіла

Related Articles

— Микитo, — я зaйшла до нього в кiмнату, де він сидів за кoмп’ютером. — Мoжеш позичити мені грошей? На пoхід Ані з класом. Я через три дні поверну, як тільки зарплату отримаю. — Знову гроші? На примхи твоєї доньки? — Які примхи? — я розгубилася. — Там весь клас іде, всі батьки скидаються… — Ось нехай інші батьки й скидаються! — голос Микити підвищився. — Я що, повинен оплачувати всі її розваги? — Але ж ми домовлялися про спільний бюджет…

Viktor
17 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Микитo, — я зaйшла до нього в кiмнату, де він сидів за кoмп’ютером. — Мoжеш позичити мені грошей? На пoхід Ані з класом. Я через три дні поверну, як тільки зарплату отримаю. — Знову гроші? На примхи твоєї доньки? — Які примхи? — я розгубилася. — Там весь клас іде, всі батьки скидаються… — Ось нехай інші батьки й скидаються! — голос Микити підвищився. — Я що, повинен оплачувати всі її розваги? — Але ж ми домовлялися про спільний бюджет…

«Я всього на пару тижнів, поки не знайду квартиру». Пустив жінку (43 роки) пожити. Але через місяць вона таке утнула що мусіла піти тієї ж миті…

Viktor
17 Травня, 202617 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до «Я всього на пару тижнів, поки не знайду квартиру». Пустив жінку (43 роки) пожити. Але через місяць вона таке утнула що мусіла піти тієї ж миті…

Я прийшла додому після роботи, розігріла собі суп, відкрила телефон — і побачила повідомлення від Олени в месенджері. Не «привіт, як ти», не «можемо приїхати на свята» — просто список. Акуратний такий, точний. «Іра, ми з Толіком на травневі до тебе. Ось що хотілося б: холодець (часнику небагато), запечена свинина шматком (типу буженини), м’ясний салат типу олів’є, але тільки з яловичиною, форель домашнього засолу, пиріг з капустою. З напоїв — біле напівсухе (дві, а краще три пляшки), і соки різні для мене (цитрусові, плюс щось солодке). Заздалегідь дякую!» Я прочитала. Перечитала. Подивилася на екран довгим поглядом. Меню. Вона надіслала мені. Меню…

Viktor
17 Травня, 202617 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Я прийшла додому після роботи, розігріла собі суп, відкрила телефон — і побачила повідомлення від Олени в месенджері. Не «привіт, як ти», не «можемо приїхати на свята» — просто список. Акуратний такий, точний. «Іра, ми з Толіком на травневі до тебе. Ось що хотілося б: холодець (часнику небагато), запечена свинина шматком (типу буженини), м’ясний салат типу олів’є, але тільки з яловичиною, форель домашнього засолу, пиріг з капустою. З напоїв — біле напівсухе (дві, а краще три пляшки), і соки різні для мене (цитрусові, плюс щось солодке). Заздалегідь дякую!» Я прочитала. Перечитала. Подивилася на екран довгим поглядом. Меню. Вона надіслала мені. Меню…

Цікаве за сьогодні

  • — Микитo, — я зaйшла до нього в кiмнату, де він сидів за кoмп’ютером. — Мoжеш позичити мені грошей? На пoхід Ані з класом. Я через три дні поверну, як тільки зарплату отримаю. — Знову гроші? На примхи твоєї доньки? — Які примхи? — я розгубилася. — Там весь клас іде, всі батьки скидаються… — Ось нехай інші батьки й скидаються! — голос Микити підвищився. — Я що, повинен оплачувати всі її розваги? — Але ж ми домовлялися про спільний бюджет…
  • «Я всього на пару тижнів, поки не знайду квартиру». Пустив жінку (43 роки) пожити. Але через місяць вона таке утнула що мусіла піти тієї ж миті…
  • Я прийшла додому після роботи, розігріла собі суп, відкрила телефон — і побачила повідомлення від Олени в месенджері. Не «привіт, як ти», не «можемо приїхати на свята» — просто список. Акуратний такий, точний. «Іра, ми з Толіком на травневі до тебе. Ось що хотілося б: холодець (часнику небагато), запечена свинина шматком (типу буженини), м’ясний салат типу олів’є, але тільки з яловичиною, форель домашнього засолу, пиріг з капустою. З напоїв — біле напівсухе (дві, а краще три пляшки), і соки різні для мене (цитрусові, плюс щось солодке). Заздалегідь дякую!» Я прочитала. Перечитала. Подивилася на екран довгим поглядом. Меню. Вона надіслала мені. Меню…
  • Як там мій синочок? — з порога запитувала свекруха у Ірини, пильно роздивляючись навколо. — Він так зблід, схуд, очі зовсім сумні. Ти ж дивись, підтримуй його, не пиляй через цю роботу. Чоловікам зараз дуже важко. — Я роблю все, що в моїх силах, Тамаро Петрівно, — спокійно відповідала Ірина. — Труднощі бувають у всіх, це тимчасово. Максим шукає варіанти. — Ой, знаю я вашу підтримку, — зітхала свекруха. — Головне — не тисни на нього своїм авторитетом. Чоловіча психіка дуже тонка, йому потрібен час, щоб прийти до тями й відчути себе впевнено. Одного разу Ірина повернулася з роботи трохи раніше, ніж зазвичай. Зайшовши до коридору, вона почула голоси, що лунали з кухні. Максим та його матір розмовляли, не чуючи, що вхідні двері відчинилися. — Синку, ти повинен розуміти одну річ, — повчальним тоном говорила Тамара Петрівна. — Твоя Ірина — жінка, звісно, працьовита, але аж занадто владна. Вона все сама вирішує, все тримає під своїм контролем. Хіба це нормально для сім’ї? Чоловікові потрібен простір для розвитку, йому треба відчувати себе лідером, а не сидіти під крилом у дружини
  • Покликала кавалера на вечерю..– М-м-м, пахне, «Як у їдальні»…Я урочисто поставила паруючу, духмяну тарілку борщу, поруч кошик із часниковими пампушками й піала з густою сметаною. зам.верши, чекаю отого чоловічого: «Ого, Олено, це божественно!».. І тут нарешті прорік мій принц фразу після якої.. я кліпнула, намагаючись переварити цей «розкішний» комплімент.
  • Ключі від хати давай швидше, Аліно, діти змерзли, а в нас ще м’ясо на вогні не дійшло! — дядько Степан сказав це таким буденним тоном, ніби я була не господаркою садиби, а випадковою людиною, яка просто завадила його планам.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes