У неділю ми з чоловіком Андрієм заїхали до батьків, як завжди з гостинцями. Я купила мамі новий набір посуду, бо старий був зовсім потрісканий. Також взяла чехол – недавно ми подарували їй сучасний смартфон, щоб було зручніше спілкуватися, адже зір вже не той. А там екран великий та зручно натискати на меню.

Коли прийшли, то побачили маму на кухні. Вона поралася з каструлями, і я помітила, що на столі лежить її старенький кнопочний.

– Мамо, а чому ти не користуєшся новим телефоном? Він же значно зручніший.

Мама знітилася, потім відповіла невпевнено:

– Та він був трохи складний для мене, от і віддала Марині. Їй потрібніше.

– Марині? Свого немає?

– Каже старий зламався. Вона ж з дітьми, важко.

– Мамо, скільки це може продовжуватися? Ти й так усе для неї робиш!

Андрій лише похитав головою. 

За останній рік батьки позбулися майже всього, що з чоловіком дарували. Блендер, тостер, новий чайник – усе це зникло. Батьки кажуть, що продали або “віддали в користування” Марині.

Родина наша не багата, ми не якісь бізнесмени. Батько працює водієм, мама – вихователька і вони постійно економлять. Їжу готують лише найпростіше: супи на воді, каші, картоплю. Про м’ясо чи щось дорожче мова навіть не йде. Одяг мама давно не купує, лише перешиває старі речі. Якщо щось і придбають, то тільки на великих розпродажах.

Багато разів питала маму, чому так робить: 

– Працюєш з дітьми, як можна ходити в старому перешитому одязі? Це ж не тільки зовнішній вигляд, це самоповага. 

Вона тільки сумно посміхалася й кивала. Цього разу розмова не обійшлася без конфлікту. Як тільки ми сіли пити чай, у дверях з’явилася Марина. Повернулася з міста й одразу зайшла на кухню:

– Що, знову гості? – весело сказала вона, ставлячи пакети з покупками на стіл.

Я не витримала:

– Марино, чому мама віддала тобі телефон, який подарували?

– І що? Я ж не вимагала. Сама запропонувала.

– А не подумала, що мамі він був потрібен? Що ти вже доросла жінка, яка має сама дбати про себе й дітей?

– Олено, завжди все перебільшуєш. Якби було легко, то не просила допомоги.

– Але й не пробуєш нічого змінити! У тебе двоє дітей, а досі сидиш на шиї в батьків.

Мама спробувала заступитися за Марину:

– Доню, не треба так. Їй зараз важко.

– Мамо, а тобі хіба легко? Ви з татом працюєте день і ніч, економите, щоб купити Марині квартиру, а вона навіть дякую не скаже!

Сестра, почувши це, встала:

– Не хочете допомагати – не треба. Я й без вас упораюся.

– Правда? Коли?

Цей скандал залишив важкий осад. Вже рік, як Марина живе з батьками. Переїхала до них після розлучення. Крім прибирання, мама ще має онуків няньчити, хоча треба зошити перевіряти. Сестра типу “працює” майстром манікюру в салоні. Але за рік нічого ні додому не купила, ні оплатила комуналку чи бодай чашки нові придбала. 

А нещодавно заявила, що хоче квартиру купити. От батьки так економлять, аби їй допомогти. 

По дорозі додому довго мовчала, думаючи, як правильно вчинити. Чи варто продовжувати допомагати батькам, якщо вони самі не готові щось змінювати?

 І коли Марина нарешті зрозуміє, що це її життя і тільки вона має за нього відповідати?