Коли через місяць після весілля вони переїхали до своєї нової квартири, Дмитро зрозумів, що Олена просто схиблена на чистоті: підлоги блищала так, що можна було, заглядаючи в них, голитися, а в кухні все було стерильно, як в операційній.

Але Дмитра це не порадувало: він з дитинства обожнював тварин і мріяв у новій квартирі створити живий куточок. Тепер він зрозумів, що його мрія Олену не порадує.

Тому з нетерпінням чекав Нового року і за тиждень до свята подарував їй крихітного двомісячного цуценя. Це був хитрий хід: Дмитро розумів, що дружина не захоче його образити і новорічний подарунок змушена буде прийняти.

У цуценяти було ім’я Шарик. Олена перейменувала його на Кошмарик, але перші дні терпляче зносила всі неприємності, пов’язані з появою чотириногого квартиранта: коли він робив на підлозі, зітхаючи, ходила за ним з ганчіркою; коли він розбив її улюблену вазу для квітів, зціпивши зуби, мовчки, зібрала осколки; але коли він розгриз її французькі чобітки, не витримала і розридалася, закрившись у ванній.

Дмитро ледь не віддав Богу душу від докорів сумління. Він через двері поклявся, що продасть цуценя першому, хто захоче його купити, сунув Кошмарика за пазуху і поїхав на Пташиний ринок, де тиждень тому придбав його за сто гривень у якогось хлопчика.

… Він уже з півгодини стояв біля продавця золотих рибок, розмовляв з ним про черв’яків і личинок, поїв Кошмарика молоком з паперового пакета і молив Бога, щоб до них ніхто не підходив.

Він спеціально втерся в натовп «рибників» в надії, що на Кошмарика тут ніхто не зверне уваги – тоді він, Дмитро, і свою клятву дотримає і цуценя збереже. Назавтра у Оленки, може, гнів охолоне і тоді…

– Скільки коштує ваш вовкодав? – перервав його роздуми червонощокий дядько в розпахнутому кожушку. Було помітно, що він уже почав зустрічати Новий рік.

– Дочка жити не дає: купи вівчарку. А у мене квартира маленька, я їй мишку пропонував, хом’ячка… А вона – тільки собаку. Вирішив схитрувати: виправиш до кінця року всі трійки на п’ятірки – куплю. Так вона їх через тиждень виправила. Треба тримати слово. Ваш ліліпут мені підходить. Він не дуже виросте?

Дмитро вхопився за рятівний шанс.

– Не більше телятка.

– Ця блоха? – здивувався покупець.

– Уявіть собі. Це спеціально виведена порода швидкозростаючих собак: «Карлик-гігант». А у вас ліжко є?

– Є. Двоспальне.

– Тоді все гаразд, – заспокоїв Дмитро. – Він на ньому поміститься. – І пояснив. – Балуваний, спить тільки в ліжку. Але це й добре: з нього шерсть лізе, як пух з кульбаби. А вона вся в ліжку залишається. Ну що, берете?

– Ні-ні… Почекаю. – Власник кожушка повністю протверезів. – Може, я дочку на черепаху вмовляю.

Він поспішно зник. Дмитро повеселішав і вже спокійно зустрів наступних покупців. Літне подружжя з розчуленням погладили Кошмарика.

– Який гарненький!.. А він нашу кішечку не буде ображати?

– Ні, ні, – запевнив їх Дмитро, – він їй тільки хвостик відкусить – і все. Дуже любить хвостики відкушувати, пустун.

Подружжя засмутилося, відійшло, потім повернулося: мабуть, Кошмарик їм дуже сподобався.

– Тоді ми його у дворі триматимемо, – вирішив глава сім’ї. – Він природу любить?

– Ще й як!.. Любить дерева підкопувати, особливо фруктові…

– У нас дерев немає, у нас город: петрушка, цибуля, часник.

– Цибулю він обожнює. З’їдає в день по два-три кілограми прямо з грядки. Плаче, а жере!

Відігнавши і цих покупців, Дмитро зрозумів, що він на правильному шляху. Тому наступному клієнту навіть привітно посміхнувся.

– Подобається?

– Симпатяга. А він меблі не гризе? Ми полиці поліровані купили.

– Гризти полиці – його улюблене заняття. У нього ж порода така: полицегризун.

Так минуло півтори години. Дмитро вже поглядав на годинник, збираючись з почуттям чесно виконаного обов’язку повертатися додому. Але тут звідкись виринула настирлива дівчина і заявила, що купує Кошмарика – саме такого цуценя вона шукала все життя.

Даремно Дмитро лякав її люттю і навіть людожерством цієї породи, дівчина була непохитною.

– Скільки?

Дмитро заплющив очі і випалив:

– Тисяча.

– Ой-йой! – пискнула дівчина, але гроші дістала і відрахувала необхідну суму.

Дмитро поцілував цуценя, як дитину в лобик, і, не озираючись, пішов геть крізь передноворічну метушню, повз жвавих перехожих з сумками і пакетами. Довго блукав вулицями. Прийшовши додому, мовчки простягнув Олені гроші.

– Ого! – здивувалася вона. – Я й не підозрювала, що ти такий бізнесмен!

Не відреагувавши, він повільно роздягався.

– А у мене для тебе є новорічний сюрприз. – Вона пірнула в кухню і винесла звідти велику картонну коробку. – Відкрий!

Він неохоче зняв кришку і остовпів: у коробці сидів Кошмарик.

– Містика!

Цуценя підстрибнуло і лизнуло його в ніс.

– Як воно тут опинилося?

– У тебе був такий сумний голос, коли ти каявся за дверима… Та й без Кошмарика в квартирі стало якось порожньо. Я зателефонувала своїй співробітниці, вона живе навпроти ринку. Просила купити за будь-яку ціну… Словом, тепер я тобі його дарую. Радий?

– Я тобі ще й їжачка куплю, – обіймаючи дружину, пообіцяв їй щасливий Дмитро.

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!