Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Василь – найпорядніша людина, яку я зустрічала, – говорила вона.

– Василь – найпорядніша людина, яку я зустрічала, – говорила вона.

Viktor
10 Січня, 202610 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Василь – найпорядніша людина, яку я зустрічала, – говорила вона.

– Чого вона дзвонила? – Невдоволено запитав у дружини Микола Олександрович.

– Зайти хотіла, – також похмуро відповіла Ольга Петрівна. – Якась важлива справа в неї.

– Нема чого цій блудниці тут робити! – рішуче заявив Микола Олександрович. – Треба було одразу відмовити. Викинули й викинули…

– Колю, не кип’ятись, – спробувала напоумити чоловіка Ольга Петрівна. – Не забувай, що половина квартири належить Олені. Це ж треба було у шлюбі купити…

– Ось нехай скоріше ділять, і ця вимітається з нашої родини до такої матері! – не вгамовувався свекор. – Осоромила сім’ю, їй немає тут місця!

– А я тобі казала, – єхидно нагадала чоловікові Ольга Петрівна. – Не пара вона нашому Василю. Ти ж заступався за неї завжди!

Микола Олександрович хотів було заперечити, але замовк. Дружина мала рацію. А Ольга Петрівна вирішила скористатися моментом.

– Наступну дружину сама йому знайду, – заявила вона. – І навіть не думайте сперечатися зі мною, обидва! Я життя побачила, в людях знаюся.

– Я вам не заважаю? – пролунав голос Васі, який стояв у дверях, і слухав розмову батьків.

– Ой, Васю, ми навіть не чули, як ти прийшов, – заметушилася мати. – Будеш їсти?

– Мамо, я дуже ціную вашу з батьком підтримку, але дайте мені самому розібратися у власній родині.

– Дорозбирався вже, – пробурчав Микола Олександрович. – Роги не тиснуть?

– Батьку, годі! – гаркнув Василь, і подався в кухню.

– Оленка сюди їде, – обережно сказала синові мати.

Василь ледь помітно здригнувся від її слів, але тільки на мить. Потім він все ж таки продовжив свій шлях, а батьки переглянулися.

– Я сам цю блудницю зі сходів спущу, – тихо промовив Микола Олександрович.

Але Василь його почув.

– Не смій! – рішуче сказав він, визирнувши з кухні. – Це лише наша справа. І, взагалі, ви прогулялися б…

Однак Вася зі своєю рекомендацією запізнився. Пролунав сигнал домофона, і він сам пішов відчиняти, зробивши застережливий жест у бік батьків.

Олена увійшла за кілька хвилин, і окинула поглядом присутніх.

– Весь серпентарій у зборі, – посміхнулася вона.

– Поговори ще, – знову почав закипати Микола Олександрович, але Василь жорстко глянув на батька, і той замовк.

– Навіщо ти прийшла? – Холодно запитав Василь дружину.

– Показати дещо, – відповіла Олена. – Після цього вже можеш робити висновки.

Після оприлюдненої гостею інформації, життя сім’ї розділилося на «до» та «після».

Провина Олени перед свекрухою полягала в тому, що дівчина була надзвичайно вродлива. Вона була з тих, на кого обертаються на вулиці, і біля яких постійно крутиться купа шанувальників.

Однак свій вибір Олена зупинила на Васі, простому, і не особливо помітному хлопцеві.

Вася був не виродком, але й не красенем, не безхатьком, але й не багатієм. І такий вибір дівчини для багатьох навколишніх був справжньою загадкою. Відповідь знала лише сама Олена.

– Василь – найпорядніша людина, яку я зустрічала, – говорила вона. – Він із породи однолюбів, ніколи не зрадить, і не обдурить.

– Зате самого Василя обдурити – раз плюнути! – казала Ольга Петрівна. – А такій пройдисвітці, як Оленка, тим паче.

Весілля було поспішним, а через сім місяців після свята з’явився син Максим.

– Не наш він, чує моє серце! – не припиняла стверджувати Ольга Петрівна чоловікові, – обрюхатив її хтось, і кинув, а вона вирішила свій приплід майбутній, на нашого дурня повісити! А він і вуха розвісив.

– Та годі тобі каркати! – бурчав на неї Микола Олександрович. – З чого ти вирішила, що дитина не наша? Он, як Васька з сином гасає.

– Він-то гасає, тільки ти на пацана подивися, – не вгамовувалася Ольга Петрівна. – Зовсім на нас не схожий. Василя і близько нічого немає.

– Так він – вилита мати, – заперечував Микола Олександрович. – У їхню породу вдався.

Але Ольга Петрівна продовжувала стояти на своєму. Вона регулярно пиляла сина, щоб той зробив тест ДНК, але Василь лише відмахувався.

– Мамо, нісенітниці не городи, – казав він. – Своїм життям займайся.

Після весілля молодята взяли в іпотеку квартиру, вирішили одразу двокімнатну, з урахуванням положення нареченої.

Оленка засіла в декреті, і все фінансове навантаження, щодо забезпечення сім’ї, лягло на плечі Василя, який погоджувався на будь-які підробітки, та відрядження.

Він був у від’їзді, коли дещо сталося.

Ольга Петрівна справно відвідувала невістку та онука, доки син перебував у від’їзді. І не тому, що сумувала, а щоб контролювати Олену.

Невістка намагалася триматися зі свекрухою ввічливо, але її часті візити та настирливість, дуже дратували молоду матір.

– Васю, я не хочу грубити твоїй мамі, але вона, схоже, не розуміє, що її допомоги я не потребую. А від її візитів лише проблеми.

– Та твоя Оленка просто боїться, що я її з іншим застукаю, – вимовляла Ольга Петрівна синові, коли він намагався напоумити її у спробах контролювати невістку. – Ось і біситься. Я все одно виведу її на чисту воду!

Ольга Петрівна продовжувала наполягати на своєму, зводячи насамперед саму себе, а потім чоловіка. Василь слова матері серйозно не сприймав, а Ольга Петрівна продовжувала допікати невістку візитами.

Якось жінці, нарешті, пощастило.

Вона побачила, як Оленка весело розмовляє на вулиці з молодим, симпатичним хлопцем. Було видно, що вони давно добре знайомі.

Співрозмовник Олени грав з малюком, і навіть взяв його на руки, щоб полоскотати, й трохи попідкидати вгору.

Ольга Петрівна не лише уважно спостерігала за цією зустріччю, а й робила фото на телефон. На прощання співрозмовники поцілувалися, та розійшлися, а Ольга Петрівна поспішила до чоловіка з добутими доказами.

– Ось, на кого Максим схожий, – тицяла вона пальцем у фотографії. – Я так і знала, що ця принцеса Ваську обманює! Сам подивися, пацан – просто вилитий!

Для підкріплення своїх підозр Ольга Петрівна переконала Миколу Олександровича здати свій біоматеріал для аналізу ДНК.

– Василь не піде, – впевнено сказала вона. – А ти – дід. З тобою спорідненість покаже. Або не покаже.

Ольга Петрівна прийшла до Олени, щоб добути зразки дитини для аналізу. І жінці пощастило знову. Молода мати погано почувалася, і бабуся запропонувала погуляти з Максимом. Цього разу Олена була навіть вдячна свекрусі.

Підхопивши малюка, Ольга Петрівна помчала з ним в лабораторію, де вже чекав Микола Олександрович.

На результати тесту потрібно було чекати кілька днів, але трапилося ще дещо. Повернувшись з онуком у квартиру молодих, Ольга Петрівна та Микола Олександрович, який приєднався до дружини, застали там того самого хлопця, з яким Олена розмовляла на вулиці.

На столі лежали принесені фрукти, а сама Олена та її гість сиділи за ноутбуком. З появою свекрух Олена ніби розгубилася.

– Познайомтеся, це Стас, – представила вона хлопця. – Приніс мені деякі матеріали з роботи, щоб я була в темі.

Але свекри вже зробили свої висновки.

Наступного дня Олена вийшла гуляти з малюком сама, а коли повернулася, то з жахом виявила у своїй квартирі свекрів, а в передпокої зібрані сумки.

– Що відбувається? – Здивувалася Олена. – Що ви тут робите?

– Тебе виганяємо, – тріумфально заявила їй свекруха.

– Що-о-о??

– Ми тест ДНК зробили на пацана, – похмуро повідомив Микола Олександрович. – Я зразки здав. Але й так усе зрозуміло.

– Для розлучення ДНК не потрібне! Твої пожитки, та чужого приплоду, біля входу валяються! – повідомила остовпілій Олені Ольга Петрівна.

Не давши невістці схаменутися, свекри буквально виштовхали її з квартири. А наступного дня отримали тест аналізу ДНК – спорідненість була нульовою.

– Як же це можна? – журився Микола Олександрович, який до останнього вірив, що його дружина помиляється. – Бідний Василь. Адже встиг уже прикипіти до пацана. Та й ми…

– За себе кажи! – огризнулася свекруха. – Я з самого початку недобре підозрювала.

Після повернення, Василь, замість дружини та сина, застав у квартирі батьків, і цей результат злощасного аналізу.

Чоловік був буквально зламаний такою новиною. Батьки, побоюючись за сина, вирішили затриматись у його квартирі на кілька днів.

Василь навіть не намагався якось зв’язатися із дружиною, він був зовсім пригнічений. Олена теж ніяк не давала про себе знати. І раптом цей несподіваний дзвінок, та повідомлення про візит.

Василь дивився на Олену, намагаючись подолати хвилювання, а жінка ніби тріумфувала. Її настрій здавався дивним свекрам, як і самому Василю. Поки Олена не дістала з пакета видруковані документи.

– Я теж прогулялася в лабораторію, – заявила Олена. – Задоволення не з дешевих, але воно того варте. Вася, на щастя, я встигла прихопити твою зубну щітку. А зразки Миколи Олександровича там залишились…

Олена явно смакувала ситуацію, та навмисно тягла з розв’язкою.

– Дуже цікаві результати вийшли, – нарешті сказала вона. – Ось тест ДНК Василя та Максима.

Олена передала чоловікові один заповнений бланк.

– Васю, Максим – твій син.

Василь із хвилюванням прийняв документ із рук дружини.

– А це… Це результат тесту ДНК Василя, та ваш, Миколо Олександровичу. Подивіться самі. Не дивно, що Максим – не ваш рідний онук. Адже і Вася – не ваш син.

Після цих слів невістки, Ольга Петрівна різко втягла голову в плечі, а Микола Олександрович шоковано дивився на Олену. Молода жінка посміхалася.

– Можете самі переконатись, – вона простягла йому документ.

Поки Микола Олександрович, тримаючи аркуш з результатами в руках, які тремтіли, вивчав незрозумілі для себе хімічні формули, Олена переможно дивилася на свекруху.

– Правильно в народі кажуть: «свекруха – хвойда, завжди невістку підозрює».

Василь був шокований не менше, ніж його батько. Він у всі очі дивився на матір.

– Мамо, це правда?

– Та я сама не впевнена була, – белькотіла Ольга Петрівна. – Як же так…

– Я думаю, вам краще дома розібратися, – твердо сказала Олена. – У себе вдома! Тож прошу негайно покинути мою квартиру!

Свекри пішли, а Олена свердлила поглядом Василя, який не знав, куди ховати очі.

– Васю, як ти міг повірити в таке?

Від нещодавньої перемоги Олени, не залишилося і сліду. Вона говорила тихо та з болем.

– Пробач…

Насилу, але молоді помирилися.

Щодо батьків Василя, то вони вирішили, що через стільки років розлучатися безглуздо. Звісно, ​​колишніх відносин між ними вже не було.

Микола Олександрович і Василь, як і раніше, вважали себе батьком та сином, іншого варіанта у них не було.

Дід із задоволенням няньчився з Максимом, а Ольга Петрівна намагалася на обрії молодих більше не з’являтися. Як кажуть, не суди, та не судима будеш…

А ви що думаєте з цього приводу? Пишіть свої міркування в коментарях, та ставте вподобайки.

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!

Навігація записів

“– Господи, ти його хіба виховувала? Не гнівай Бога! – Вигукнула невістка. – Нагадаю тобі ще раз, не ти його виховувала! Дякуй діду та бабусі!
Мій єдиний син на фронті вже майже 3 роки. Додому приїздить рідко, востаннє бачилася з Ігорком аж у травні. Так за нього переживаю, щоранку та щовечора молюся! А ОТ НЕВІСТЦІ БАЙДУЖЕ. Їй би лиш гроші тратити. Нещодавно я таке про неї дізналася – тепер соромно сусідам та родичам в очі дивитися

Related Articles

— Микитo, — я зaйшла до нього в кiмнату, де він сидів за кoмп’ютером. — Мoжеш позичити мені грошей? На пoхід Ані з класом. Я через три дні поверну, як тільки зарплату отримаю. — Знову гроші? На примхи твоєї доньки? — Які примхи? — я розгубилася. — Там весь клас іде, всі батьки скидаються… — Ось нехай інші батьки й скидаються! — голос Микити підвищився. — Я що, повинен оплачувати всі її розваги? — Але ж ми домовлялися про спільний бюджет…

Viktor
17 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Микитo, — я зaйшла до нього в кiмнату, де він сидів за кoмп’ютером. — Мoжеш позичити мені грошей? На пoхід Ані з класом. Я через три дні поверну, як тільки зарплату отримаю. — Знову гроші? На примхи твоєї доньки? — Які примхи? — я розгубилася. — Там весь клас іде, всі батьки скидаються… — Ось нехай інші батьки й скидаються! — голос Микити підвищився. — Я що, повинен оплачувати всі її розваги? — Але ж ми домовлялися про спільний бюджет…

«Я всього на пару тижнів, поки не знайду квартиру». Пустив жінку (43 роки) пожити. Але через місяць вона таке утнула що мусіла піти тієї ж миті…

Viktor
17 Травня, 202617 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до «Я всього на пару тижнів, поки не знайду квартиру». Пустив жінку (43 роки) пожити. Але через місяць вона таке утнула що мусіла піти тієї ж миті…

Я прийшла додому після роботи, розігріла собі суп, відкрила телефон — і побачила повідомлення від Олени в месенджері. Не «привіт, як ти», не «можемо приїхати на свята» — просто список. Акуратний такий, точний. «Іра, ми з Толіком на травневі до тебе. Ось що хотілося б: холодець (часнику небагато), запечена свинина шматком (типу буженини), м’ясний салат типу олів’є, але тільки з яловичиною, форель домашнього засолу, пиріг з капустою. З напоїв — біле напівсухе (дві, а краще три пляшки), і соки різні для мене (цитрусові, плюс щось солодке). Заздалегідь дякую!» Я прочитала. Перечитала. Подивилася на екран довгим поглядом. Меню. Вона надіслала мені. Меню…

Viktor
17 Травня, 202617 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Я прийшла додому після роботи, розігріла собі суп, відкрила телефон — і побачила повідомлення від Олени в месенджері. Не «привіт, як ти», не «можемо приїхати на свята» — просто список. Акуратний такий, точний. «Іра, ми з Толіком на травневі до тебе. Ось що хотілося б: холодець (часнику небагато), запечена свинина шматком (типу буженини), м’ясний салат типу олів’є, але тільки з яловичиною, форель домашнього засолу, пиріг з капустою. З напоїв — біле напівсухе (дві, а краще три пляшки), і соки різні для мене (цитрусові, плюс щось солодке). Заздалегідь дякую!» Я прочитала. Перечитала. Подивилася на екран довгим поглядом. Меню. Вона надіслала мені. Меню…

Цікаве за сьогодні

  • — Микитo, — я зaйшла до нього в кiмнату, де він сидів за кoмп’ютером. — Мoжеш позичити мені грошей? На пoхід Ані з класом. Я через три дні поверну, як тільки зарплату отримаю. — Знову гроші? На примхи твоєї доньки? — Які примхи? — я розгубилася. — Там весь клас іде, всі батьки скидаються… — Ось нехай інші батьки й скидаються! — голос Микити підвищився. — Я що, повинен оплачувати всі її розваги? — Але ж ми домовлялися про спільний бюджет…
  • «Я всього на пару тижнів, поки не знайду квартиру». Пустив жінку (43 роки) пожити. Але через місяць вона таке утнула що мусіла піти тієї ж миті…
  • Я прийшла додому після роботи, розігріла собі суп, відкрила телефон — і побачила повідомлення від Олени в месенджері. Не «привіт, як ти», не «можемо приїхати на свята» — просто список. Акуратний такий, точний. «Іра, ми з Толіком на травневі до тебе. Ось що хотілося б: холодець (часнику небагато), запечена свинина шматком (типу буженини), м’ясний салат типу олів’є, але тільки з яловичиною, форель домашнього засолу, пиріг з капустою. З напоїв — біле напівсухе (дві, а краще три пляшки), і соки різні для мене (цитрусові, плюс щось солодке). Заздалегідь дякую!» Я прочитала. Перечитала. Подивилася на екран довгим поглядом. Меню. Вона надіслала мені. Меню…
  • Як там мій синочок? — з порога запитувала свекруха у Ірини, пильно роздивляючись навколо. — Він так зблід, схуд, очі зовсім сумні. Ти ж дивись, підтримуй його, не пиляй через цю роботу. Чоловікам зараз дуже важко. — Я роблю все, що в моїх силах, Тамаро Петрівно, — спокійно відповідала Ірина. — Труднощі бувають у всіх, це тимчасово. Максим шукає варіанти. — Ой, знаю я вашу підтримку, — зітхала свекруха. — Головне — не тисни на нього своїм авторитетом. Чоловіча психіка дуже тонка, йому потрібен час, щоб прийти до тями й відчути себе впевнено. Одного разу Ірина повернулася з роботи трохи раніше, ніж зазвичай. Зайшовши до коридору, вона почула голоси, що лунали з кухні. Максим та його матір розмовляли, не чуючи, що вхідні двері відчинилися. — Синку, ти повинен розуміти одну річ, — повчальним тоном говорила Тамара Петрівна. — Твоя Ірина — жінка, звісно, працьовита, але аж занадто владна. Вона все сама вирішує, все тримає під своїм контролем. Хіба це нормально для сім’ї? Чоловікові потрібен простір для розвитку, йому треба відчувати себе лідером, а не сидіти під крилом у дружини
  • Покликала кавалера на вечерю..– М-м-м, пахне, «Як у їдальні»…Я урочисто поставила паруючу, духмяну тарілку борщу, поруч кошик із часниковими пампушками й піала з густою сметаною. зам.верши, чекаю отого чоловічого: «Ого, Олено, це божественно!».. І тут нарешті прорік мій принц фразу після якої.. я кліпнула, намагаючись переварити цей «розкішний» комплімент.
  • Ключі від хати давай швидше, Аліно, діти змерзли, а в нас ще м’ясо на вогні не дійшло! — дядько Степан сказав це таким буденним тоном, ніби я була не господаркою садиби, а випадковою людиною, яка просто завадила його планам.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes