Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Борис мою картку взяв, а там усі гроші. Я навіть відпускні не встигла витратити. Витрусив усе з сумки, сказав, що це компенсація за моральну шкоду. А ти ж знаєш його, мені з ним не впоратися. – Ось негідник. Думає, що великий, сильний, і все йому можна

– Борис мою картку взяв, а там усі гроші. Я навіть відпускні не встигла витратити. Витрусив усе з сумки, сказав, що це компенсація за моральну шкоду. А ти ж знаєш його, мені з ним не впоратися. – Ось негідник. Думає, що великий, сильний, і все йому можна

Viktor
4 Січня, 20264 Січня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Борис мою картку взяв, а там усі гроші. Я навіть відпускні не встигла витратити. Витрусив усе з сумки, сказав, що це компенсація за моральну шкоду. А ти ж знаєш його, мені з ним не впоратися. – Ось негідник. Думає, що великий, сильний, і все йому можна

– Борис мою картку взяв, а там усі гроші. Я навіть відпускні не встигла витратити. Витрусив усе з сумки, сказав, що це компенсація за моральну шкоду. А ти ж знаєш його, мені з ним не впоратися. – Ось негідник. Думає, що великий, сильний, і все йому можна

Надія плакала перед дверима, що тільки що зачинилися. Борис пішов вкотре, кинувши ключі прямо в Надію. Жінка ледве встигла відхилитися, але брелок все ж зачепив руку.

У двері постукали. Надя поспішила відкрити, думала що Борис просто пожартував, вкотре перевіряв її.

– Надія, а чого це Борис такий злий. Мене зачепив, я ледве на ногах втрималася. Знову пішов? Ну, і чого плакати? Знайшла золото! Якщо хочеш знати, то ти в нього не одна така. Від тебе зі сваркою, до іншої з квітами. Від неї потім із звинуваченнями, а до тебе з тортиком. Різноманітність йому потрібна. Невже ти його знову вибачиш? А я до тебе з новинами йшла. Ти ж у відпустці нічого не знаєш. Наша директриса виходить заміж та їде. У офісі перестановки. Вгадай кого хочуть призначити на її місце.

– Тебе?

– Ні. Тебе! А я відмовилася. Я в декрет піду.

– Ти чекаєш дитину? Вітаю. Це треба відзначити. Ой… – Надя знову заплакала.

– Що сталося?

– Борис мою картку взяв, а там усі гроші. Я навіть відпускні не встигла витратити. Витрусив усе з сумки, сказав, що це компенсація за моральну шкоду. А ти ж знаєш його, мені з ним не впоратися.

– Ось негідник. Думає, що великий, сильний, і все йому можна. А що це? Це він?

– Це ключі. – Надя потерла руку.

– Що ти плачеш. Карту блокуй, інакше будеш без грошей. Швидше, поки він не скористався.

– Точно. А я так розгубилася. Добре, що ти прийшла.

– Він не має інших ключів? Може, дублікат зробив? У мене сусідка коханця виставила, то він потім її квартиру виніс. Виявилось, що копію ключів зробив. Уяви які ці чоловіки.

– Не знаю. Може й є. Він загубив один комплект, довелося робити.

– Ну ось. Час змінювати життя, але спочатку замки. Зараз я все дізнаюся у тієї сусідки.

За годину майстер уже все зробив, а подруги сиділи за столом та пили чай.

– Ти його сторінку бачила в інтернеті?

– Бачила, а що там.

– Сама подивися на його статус. У пошуках щастя. А ще подивися його друзів, там Люда є. Знайшла? Знайшла щастя та посилання на його сторінку. А ще фотографії у неї. Бачиш?

– Дякую тобі, Оленко. Розплющила мені очі. Я так сиділа б і плакала, а він би квіти купував. А ти знаєш? Може й немає нікого в нього, він же завжди казав, що до мами йде.

– Яка ти наївна. Невже це не є доказом? Якщо чесно, то я до тебе ще й прийшла за цим. Ти подзвони його мамі і все дізнайся.

– А що я скажу? Він взагалі заборонив її хвилювати, у неї тиск.

– Тоді не дзвони. Де вона живе? Можна з’їздити. У, ні, це дуже далеко. А він нічого не забув?

– Щітка зубна. Він завжди її залишає. Чоловічий шампунь, капці в коридорі валяються.

– Можна кур’єром відправити. От і дізнаємося у мами він чи ні. Збирай його речі, решту я зараз влаштую. Тільки нічого не забудь.

– Збирати особливо й нема чого.

– Білизна ж брудна, напевно, залишилася. Збирай, бо ще випереш, і чоловіка назад приймеш.

– Ой, він дзвонить. Мабуть, він передумав.

– Не сподівайся. Напевно, про гроші говоритиме.

– Що в тебе з карткою? Я стою у магазині, а оплата не проходить. Мовчиш. Розумна стала. Гроші все зняла?

– У тебе є своя карта.

– Ти дружина моя!

– Поки що дружина, але розлучення вже в процесі.

– Ти нормальна? Я повернусь, відпочину у мами. Сама винна.

– У чому ж я винна? У всьому?

– Ось, ти й сама знаєш. Грошей на мою карту кинь, мої скінчилися.

– У тебе й не починалися, а я винна.

– Хто там тобі підказує? Облиш це, інакше не повернуся. І швидше.

– Що я тобі й казала, грошей йому треба. Поки ти розмовляла, я все відправила. Чекаємо на новини. Я сьогодні в тебе залишусь, Микола мій поїхав картоплю у батьків копати, а я сама не хочу залишатися. Мене не взяв. Завтра привезе від свекрухи всього. Мені так пощастило з ним. Мати в нього така класна.

За дві години Наді зателефонувала свекруха.

– Надя, я не зрозуміла, мені принесли якийсь пакунок, сказали для Бориса. Як мені його передати? – сказала Віра Іванівна.

– Навіщо йому передавати?

– Ну як же, як йому, то йому й передати треба. Він до мене не їздить, роботи багато. Може, ти знайдеш час. Там, напевно, щось важливе. Адже я йому зателефонувала, а він мовчить. Нічого мені не сказав, а я не знаю, що робити.

– Якщо принесли на вашу адресу, то нехай у вас і лежить. Я приїхати не можу, робота. Ну все, до побачення.

– Ось і новини. Він там не був, мати нічого не знає. Що я тобі й казала.

Вночі на майданчику пролунав галас. Борис намагався відчинити двері, а ключ не підходив. Почав стукати, але не відчинили. Тоді він почав дзвонити Наді на телефон.

– Настирливий. Він ще й дільничого викличе.

– Або сусіди викличуть. Треба відповісти.

– Чого галасуємо?

– Відкривай! Я живу тут.

– Вже ні, а речі шукай за пропискою. Я вже на розлучення подала.

– Мені грошей треба за таксі заплатити. Можеш подивитися у вікно, таксист поруч стоїть.

– Мене це не хвилює, я викличу дільничого. Ти їздив, ти й плати.

– Ось значить як, – у цей момент пролунав стукіт у двері. – Я зараз винесу їх. Навіщо мене соромиш?

На майданчику пролунав галас, вийшли сусіди. Після цього все стихло. Як він розплатився із таксистом Надя не знала.

– Тобі довго доведеться тримати оборону. На цей раз він швидко повернувся.

– Так грошей немає. Ні квітів, ні цукерок. І не повернувся, а лише хотів.

– А ти набагато впевненіше почала говорити. Не пустиш його назад?

– Ні.

***

Борис усіляко намагався повернутися. Тільки от нічого в нього не вийшло. Розлучили їх швидко.”

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!

Навігація записів

– Не так вже й погано… Повір, малюк, на багатьох взагалі ніхто не чекає, – Іра випадково сказала це вголос. Неголосно. Але Олексій все одно почув, хоч і не розібрав слів. – Що ти кажеш? – Запитав чоловік. – Та так, всяку нісенітницю, як завжди, – зітхнула Ірина.
– А тепер скажіть мені, Зінаїдо Петрівно, – повернулась я до неї, – скажіть при всіх, чому ви мене обмовили? Що я вам поганого зробила? За що ви так зі мною? Те, що я почула у відповідь, змінило все

Related Articles

— Микитo, — я зaйшла до нього в кiмнату, де він сидів за кoмп’ютером. — Мoжеш позичити мені грошей? На пoхід Ані з класом. Я через три дні поверну, як тільки зарплату отримаю. — Знову гроші? На примхи твоєї доньки? — Які примхи? — я розгубилася. — Там весь клас іде, всі батьки скидаються… — Ось нехай інші батьки й скидаються! — голос Микити підвищився. — Я що, повинен оплачувати всі її розваги? — Але ж ми домовлялися про спільний бюджет…

Viktor
17 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Микитo, — я зaйшла до нього в кiмнату, де він сидів за кoмп’ютером. — Мoжеш позичити мені грошей? На пoхід Ані з класом. Я через три дні поверну, як тільки зарплату отримаю. — Знову гроші? На примхи твоєї доньки? — Які примхи? — я розгубилася. — Там весь клас іде, всі батьки скидаються… — Ось нехай інші батьки й скидаються! — голос Микити підвищився. — Я що, повинен оплачувати всі її розваги? — Але ж ми домовлялися про спільний бюджет…

«Я всього на пару тижнів, поки не знайду квартиру». Пустив жінку (43 роки) пожити. Але через місяць вона таке утнула що мусіла піти тієї ж миті…

Viktor
17 Травня, 202617 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до «Я всього на пару тижнів, поки не знайду квартиру». Пустив жінку (43 роки) пожити. Але через місяць вона таке утнула що мусіла піти тієї ж миті…

Я прийшла додому після роботи, розігріла собі суп, відкрила телефон — і побачила повідомлення від Олени в месенджері. Не «привіт, як ти», не «можемо приїхати на свята» — просто список. Акуратний такий, точний. «Іра, ми з Толіком на травневі до тебе. Ось що хотілося б: холодець (часнику небагато), запечена свинина шматком (типу буженини), м’ясний салат типу олів’є, але тільки з яловичиною, форель домашнього засолу, пиріг з капустою. З напоїв — біле напівсухе (дві, а краще три пляшки), і соки різні для мене (цитрусові, плюс щось солодке). Заздалегідь дякую!» Я прочитала. Перечитала. Подивилася на екран довгим поглядом. Меню. Вона надіслала мені. Меню…

Viktor
17 Травня, 202617 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Я прийшла додому після роботи, розігріла собі суп, відкрила телефон — і побачила повідомлення від Олени в месенджері. Не «привіт, як ти», не «можемо приїхати на свята» — просто список. Акуратний такий, точний. «Іра, ми з Толіком на травневі до тебе. Ось що хотілося б: холодець (часнику небагато), запечена свинина шматком (типу буженини), м’ясний салат типу олів’є, але тільки з яловичиною, форель домашнього засолу, пиріг з капустою. З напоїв — біле напівсухе (дві, а краще три пляшки), і соки різні для мене (цитрусові, плюс щось солодке). Заздалегідь дякую!» Я прочитала. Перечитала. Подивилася на екран довгим поглядом. Меню. Вона надіслала мені. Меню…

Цікаве за сьогодні

  • — Микитo, — я зaйшла до нього в кiмнату, де він сидів за кoмп’ютером. — Мoжеш позичити мені грошей? На пoхід Ані з класом. Я через три дні поверну, як тільки зарплату отримаю. — Знову гроші? На примхи твоєї доньки? — Які примхи? — я розгубилася. — Там весь клас іде, всі батьки скидаються… — Ось нехай інші батьки й скидаються! — голос Микити підвищився. — Я що, повинен оплачувати всі її розваги? — Але ж ми домовлялися про спільний бюджет…
  • «Я всього на пару тижнів, поки не знайду квартиру». Пустив жінку (43 роки) пожити. Але через місяць вона таке утнула що мусіла піти тієї ж миті…
  • Я прийшла додому після роботи, розігріла собі суп, відкрила телефон — і побачила повідомлення від Олени в месенджері. Не «привіт, як ти», не «можемо приїхати на свята» — просто список. Акуратний такий, точний. «Іра, ми з Толіком на травневі до тебе. Ось що хотілося б: холодець (часнику небагато), запечена свинина шматком (типу буженини), м’ясний салат типу олів’є, але тільки з яловичиною, форель домашнього засолу, пиріг з капустою. З напоїв — біле напівсухе (дві, а краще три пляшки), і соки різні для мене (цитрусові, плюс щось солодке). Заздалегідь дякую!» Я прочитала. Перечитала. Подивилася на екран довгим поглядом. Меню. Вона надіслала мені. Меню…
  • Як там мій синочок? — з порога запитувала свекруха у Ірини, пильно роздивляючись навколо. — Він так зблід, схуд, очі зовсім сумні. Ти ж дивись, підтримуй його, не пиляй через цю роботу. Чоловікам зараз дуже важко. — Я роблю все, що в моїх силах, Тамаро Петрівно, — спокійно відповідала Ірина. — Труднощі бувають у всіх, це тимчасово. Максим шукає варіанти. — Ой, знаю я вашу підтримку, — зітхала свекруха. — Головне — не тисни на нього своїм авторитетом. Чоловіча психіка дуже тонка, йому потрібен час, щоб прийти до тями й відчути себе впевнено. Одного разу Ірина повернулася з роботи трохи раніше, ніж зазвичай. Зайшовши до коридору, вона почула голоси, що лунали з кухні. Максим та його матір розмовляли, не чуючи, що вхідні двері відчинилися. — Синку, ти повинен розуміти одну річ, — повчальним тоном говорила Тамара Петрівна. — Твоя Ірина — жінка, звісно, працьовита, але аж занадто владна. Вона все сама вирішує, все тримає під своїм контролем. Хіба це нормально для сім’ї? Чоловікові потрібен простір для розвитку, йому треба відчувати себе лідером, а не сидіти під крилом у дружини
  • Покликала кавалера на вечерю..– М-м-м, пахне, «Як у їдальні»…Я урочисто поставила паруючу, духмяну тарілку борщу, поруч кошик із часниковими пампушками й піала з густою сметаною. зам.верши, чекаю отого чоловічого: «Ого, Олено, це божественно!».. І тут нарешті прорік мій принц фразу після якої.. я кліпнула, намагаючись переварити цей «розкішний» комплімент.
  • Ключі від хати давай швидше, Аліно, діти змерзли, а в нас ще м’ясо на вогні не дійшло! — дядько Степан сказав це таким буденним тоном, ніби я була не господаркою садиби, а випадковою людиною, яка просто завадила його планам.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes