Я й не мріяв, що ще матиму щасливе життя на старості. Адже мені вже 64 і два роки тому померла моя дружина. До цього я з нею страшенно навозився. Та ніколи не скаржився.
З Галиною я побрався у 25 років, ми щиро кохали один одного і мріяли про велику сім’ю. Згодом народилися діти. Старша донька й молодший син. Ми багато працювали, мали гарну квартиру і дітям дали все необхідне. Потім Галя ще й до Італії поїхала на чотири роки, дуже хотіла малим з житлом допомогти. Врешті й купила кожному по однокімнатній квартирі.
Та мені було так важко без дружини. Все просив її повернутись. І ось, коли вона приїхала і ми нарешті сподівались, що будемо відпочивати й радіти життю, сталася біда. Раптово дружина почала хворіти. А врешті лікарі встановили, що в неї рак шлунку.
Я був поруч до останнього подиху, в усьому допомагав Галі та не уявляв, як житиму без неї. Та страшний день настав і вона пішла від нас. Діти підтримували мене, онуки відволікали. І я вже змирився, що доживатиму віку самий.
Та минуло кілька місяців і діти подарували мені цуцика. Вирішили, що так я матиму привід вийти з дому. І вони мали рацію. Цей песик повернув мене до життя. Але не зовсім так, як всі очікували.

Одного разу я гуляв з ним і раптом до мене підійшла жіночка:
– Ой, а це у вас кокер-спанієль?
– Так.
– В мене колись теж такий був!
І ми розговорились. Її звали Оля, нещодавно пережила болісне розлучення. Як розповіла, як чоловік з неї знущався – я не повірив, що таке буває.
Відтоді ми почали товаришувати. Зустрічались щодня й просто спілкувались. Я ніяких думок і не мав, Олі ж 47 років всього було. Але однаково щиро закохався. І згодом все сталося само собою. А одного дня я прокинувся і подумав, що життя ж одне і я не знаю, що надалі буде зі мною. Чого не жити сьогоднішнім днем. І запропонував Олі переїхати до мене.
Вона відразу погодилась, але сказала, що не хоче бути просто співмешканкою, для неї було важливим розписатися. От така вона людина. Я був не проти. Та коли сказав про це донечці – вона розлютилась:
– Чи ти геть розум втратив? З мамою на цю квартиру заробляв і якусь аферистку привів! Хочеш гуляти – на здоров’я, але ніяких штампів у паспорті, щоб не було.
От і що мені робити далі. Оля каже, що піде, як не одружусь. А донька ще й брата свого намовила, тепер вони обидвоє мені погрожують. Кажуть, що я рідних хочу проміняти на чужу людину.
Як мені бути? Порадьте, добрі люди?