Ось вже котрий день Іван не знаходив собі місця. Він дуже переживав за свою дружину Лілію, яка проходила обстеження у місті. Іван же залишився вдома в їхньому рідному селі і з тривогою та надією чекав новин від дружини.

Лілія ніколи не скаржилася на щось, і ​​Іван звик вважати, що вона не має жодних проблем. Вони жили у шлюбі вже тридцять років, виростили двох дітей. Весь будинок тримався на дружині. Готування, прибирання та інші домашні справи. Іван вважав, що так і має бути. Не чоловіча справа – мити посуд або стояти біля плити.

При цьому його дружина не була домогосподаркою, вона працювала бухгалтером на тому самому підприємстві, що й він. Повертаючись із роботи, Іван незмінно скаржився Лілії на втому та важкий день, після чого лягав на диван та включав телевізор.

Лілія ж поспішала на кухню і займалася приготуванням вечері та обіду на завтра, а потім мила посуд, наводила лад вдома, гладила білизну… Загалом, займалася домашніми справами, які, як відомо, ніколи не закінчуються.

Вдома в них завжди було чисто та затишно. Завжди на столі була смачна та свіжа їжа. Іван не любив два дні поспіль їсти те саме, тому Лілії доводилося проводити на кухні дуже багато часу. Вона ніколи не скаржилася і не просила Івана допомогти, а йому самому і на думку не спадало запропонувати свою допомогу. Навіщо? Не чоловіча це справа.

Коли Ліля взяла на роботі відгул, щоби сходити на огляд, Іван дуже здивувався.

– Що сталося? – Запитав він у дружини. – Ти занедужала?

– Сподіваюся, що ні, – відповіла Ліля. – Просто недобре почуваюся останнім часом.

– Може, тобі вітамінів попити? – Запропонував чоловік. – Весна ж.

– Можливо, – знизала плечима Ліля.

Увечері, коли Іван повернувся з роботи, дружина сказала йому, що їй доведеться поїхати до міста на огляд.

– Як? Навіщо? – здивувався Іван.

– Є погані підозри щодо мого здоров’я. Тому мені дали направлення до обласного центру.

– В сенсі погані? – Здивувався Іван. – У тебе що, це саме… Від чого твоєї мами не стало…

– Це поки що тільки здогадки, – поспішила заспокоїти чоловіка Ліля, хоча вона сама дуже переживала і встигла навіть поплакати, доки Івана не було вдома. – Я вже купила квиток на автобус, завтра о восьмій ранку їду. Ти повечеряй сам, добре? Там на плиті котлети та рис, на столі салат. Мені потрібно речі зібрати і спати хочу раніше лягти.

– А ти вже повечеряла?

– Мені не хочеться, – відповіла Ліля і почала складати речі у дорожню сумку.

Іван дивився на дружину і не міг повірити в те, що відбувається. Ліля, можливо, має серйозні проблеми… Як так? Вона завжди була такою енергійною, ніколи не скаржилася. І раптом…

– Здається, все поклала, що мені буде потрібно, – сказала дружина.

– Зарядку для телефону не забудь, – підказав чоловік.

– Так, зарядку треба одразу покласти. Дякую, Іване. Ти чого вечеряти не йдеш?

– Та щось теж нехочеться…

– Засмутила я тебе?

– Угу, – кивнув чоловік.

Він подивився на сумку, в яку Ліля склала речі і чомусь згадав, як чотири роки тому вони збиралися поїхати на море, і саме тоді дружина купила цю сумку. Як же вона раділа майбутній поїздці! Вони так давно нікуди не вибиралися, проводячи всі свої відпустки на дачі.

Ліля купила два яскраві купальники, гарну сукню і солом’яний капелюшок. Але на море вони так і не поїхали. Несподівано на роботі Івану запропонували замінити співробітника, який занедужав. Директор пообіцяв добру премію, і чоловік погодився, вирішивши, що безглуздо відмовлятися від такої можливості. Тим більше що вони з дружиною давно хотіли зробити ремонт у своїй спальні. Ось на це можна буде витратити премію.

Іванові тоді здалося, що Ліля підтримала його і навіть була рада. А потім вночі він чув, як вона тихенько плакала. Йому вона сказала, що їй наснився поганий сон. І тільки зараз Іван раптом зрозумів, що плакала вона тому, що не вдалося поїхати на море, про яке вона так мріяла.

Не вийшло і наступного року, а потім Ліля вже й перестала говорити про цю поїздку. Іван був тільки радий. Йому й не хотілося нікуди їхати. Навіщо? Є дача, де повно справ, а також можна і відпочити, приготувавши шашлики і покликавши в гості друзів. А неподалік дачі є річка, де так приємно викупатися. І навіщо треба кудись їхати, витрачати гроші, якщо добре відпочити можна і вдома.

І ось тепер Ліля складала свої речі в цю сумку, але не для того, щоб вирушити до моря, а для того, щоб їхати в місто на огляд… А що коли?.. Від цих думок Івану стало не по собі.

Вечеряти того вечора він так і не став, а вночі довго не міг заснути. Він лежав поруч із дружиною і чув, як вона тихенько схлипує. Йому хотілося її обійняти і заспокоїти, але він чомусь не наважувався це зробити.

Вранці він провів дружину до автостанції. Перед посадкою в автобус вони обнялися, і Іван відчув, що йому не хочеться відпускати дружину … Він стояв і дивився вслід автобусу, що йде, а на очі наверталися сльози …

– Ліля, – ледь чутно прошепотів він. – Рідна моя, аби все було добре…

Він почував себе спустошеним, але довелося взяти себе в руки та йти на роботу. Занурившись у робочий процес, Іван зміг трохи відволіктися від сумних думок, але коли повернувся додому, його знову охопив сум. Без дружини квартира спорожніла, і все здавалося немилим… Іван переконав себе розігріти вчорашню вечерю і трохи поїв.

Намагаючись хоч трохи заспокоїтися і відволіктися, він увімкнув телевізор, і не знайшовши нічого цікавого, вимкнув його.

Потім він дістав з шафи альбом із фотографіями і почав його гортати.

Ось тут вони з Лілею тільки побралися… Яка ж вона була гарненька, тоненька. Звичайно, вона і зараз красуня, але тоді… Він просто не знаходив собі місця, коли побачив її вперше.

Вони познайомилися на дні народження його друга. Ліля прийшла туди не одна, а з хлопцем. Іван теж був із дівчиною. Але побачивши Лілю, він закохався у неї з першого погляду. Сказав би йому хтось трохи раніше, що з ним таке станеться, розсміявся б в обличчя. Кохання з першого погляду… Нісенітниця якась. Так не буває. У всякому разі, з ним точно такого не може статися… А ось трапилося.

Того вечора він посварився з Катею, своєю дівчиною. Вона не могла не помітити, як він дивиться на Лілю, і, вивівши його на вулицю, влаштувала сцену.

– Та й будь ласка, – сказав Іван. – Нам давно час було розлучитися, я тебе й не любив ніколи.

Катя пішла у сльозах. Втім, вже через тиждень вона почала зустрічатися з Віктором, який залицявся до неї ще зі школи. А згодом вийшла за нього заміж.

За Лілею Іванові довелося побігати. Навіть коли дівчина розлучилася з хлопцем, з яким була того дня, коли Іван вперше її побачив, вона не поспішала ринути в обійми закоханого Івана. Але потім все ж таки відповіла наполегливому хлопцю взаємністю…

Іван гортав альбом, розглядаючи фотографії і ніби заново проживав найщасливіші події їх із Лілею життя… Як же він був щасливий усі ці роки поряд із нею. І не цінував цього. Коли він востаннє казав дружині, що її любить? Чи робив комплімент? Він не міг пригадати. Здається, він навіть не говорив їй «дякую» за смачну вечерю, вважаючи, що це все зрозуміле. Дружина має дбати про чоловіка, а як інакше?

Тільки зараз Іван почав усвідомлювати, що його Ліля звалила на свої тендітні плечі весь побут, усі домашні справи… А він, мабуть, вирішив, що вона така міцна, що їй невідома втома… Коли він занедужував, вона турбувалася про нього, варила морс і курячий бульйон, вислуховувала його скарги на погане самопочуття і шкодувала його… А якщо занедужала сама, то пила щось і йшла на роботу…

Від думок, що він може втратити свою Лілю, Іванові ставало страшно… Ці кілька днів, поки дружина проходила огляд, він жив на автопілоті. Вони зідзвонювалися щодня, але поки що Ліля не говорила нічого певного… А Іван не знаходив собі місця…

Він докоряв собі за те, що був недостатньо уважним чоловіком. За те, що часто поводився егоїстично… Якби можна було все виправити…

– Іване, у мене хороші новини! Не підтвердилося. Проблеми в мене, звичайно, є, але вони не такі погані, – сказала Ліля по телефону одного вечора, коли Іван знову не знаходив собі місця від переживань.

– Правда? – Вигукнув чоловік. – Ліля, як же я щасливий це чути…

За кілька днів Іван зустрічав дружину на автостанції. В руках у нього був букет її улюблених білих лілій.

– Іване, навіщо на квіти витратився? – Здивувалася Ліля. – Але мені приємно, дякую!

– Як же я переживав за тебе, – сказав Іван, обіймаючи жінку. – Я так тебе люблю… Пробач мені…

– За що, Іване? – знову здивувалася Лілія.

– Я був не найкращим чоловіком усі ці роки…

– З чого ти це взяв? Чи… ти що, зраджував мені?

– Ні що ти! – вигукнув Іван. – Просто я про тебе мало дбав, не допомагав майже. Але тепер все буде інакше. А ще в мене тобі сюрприз.

– Який же?

– Я купив квитки, через місяць у нас з тобою відпустка, і ми проведемо її біля моря.

– Море? А як же дача?

– Та ну її, цю дачу, – махнув рукою Іван. – Може нам взагалі її продати? Овочі ми і на ринку купимо.

– Не впізнаю тебе, Іване…

– Сам себе не впізнаю, Ліля. Я так переживав, що можу тебе втратити… Тепер я буду берегти тебе, як найдорожчий скарб… Я так тебе люблю…

– Ох, Іване! – Усміхнулася Лілія. – Напевно, це все мало статися, щоб я почула від тебе такі слова. Гаразд, ходімо додому… Я теж тебе люблю…

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!