Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Ігоре, ти вдома, – вигукнула Ліля з коридору. – Підійди будь-ласка. Чоловік підійшов і, побачивши усміхнену Лілю, дуже здивувався. – Дістань на балконі, велику сумку, – попросила вона. Чоловік швидко приніс сумку, і передав її дружині. Ліля почала поспіхом збирати речі. – А ти кудись їдеш? – запитав Ігор. – Так, дорогий, – засміялася вона, – Їду. Назовсім їду! Ігор здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

– Ігоре, ти вдома, – вигукнула Ліля з коридору. – Підійди будь-ласка. Чоловік підійшов і, побачивши усміхнену Лілю, дуже здивувався. – Дістань на балконі, велику сумку, – попросила вона. Чоловік швидко приніс сумку, і передав її дружині. Ліля почала поспіхом збирати речі. – А ти кудись їдеш? – запитав Ігор. – Так, дорогий, – засміялася вона, – Їду. Назовсім їду! Ігор здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Viktor
31 Грудня, 202531 Грудня, 2025 Коментарі Вимкнено до – Ігоре, ти вдома, – вигукнула Ліля з коридору. – Підійди будь-ласка. Чоловік підійшов і, побачивши усміхнену Лілю, дуже здивувався. – Дістань на балконі, велику сумку, – попросила вона. Чоловік швидко приніс сумку, і передав її дружині. Ліля почала поспіхом збирати речі. – А ти кудись їдеш? – запитав Ігор. – Так, дорогий, – засміялася вона, – Їду. Назовсім їду! Ігор здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

– Все, – сказала про себе Ліля, – я так більше не можу! 

Наче прочитавши за її виразом обличчя безвихідь, її подруга Олена, що стояла поряд у вагоні метро, запитала: – Все добре? 

Ліля опустила голову і ледь помітно кивнула головою.

Поїзд прибув на потрібну станцію, дівчата попрощалися і Ліля попрямувала додому. 

– За продуктами треба зайти, – промайнуло в неї в голові, – сил немає… 

Вона дійшла до під’їзду, відчинила двері, знайомими сходами піднялася до ліфта і натиснула кнопку виклику. На мить прикривши очі, вона запитала себе: – Цікаво, а хтось живе інакше, чи всі так, як я?

У коридорі квартири було темно, вона намацала вимикач і включила світло. 

– Нарешті, – невдоволеним тоном сказав чоловік Ігор, – продукти принесла? 

– Я не заходила в магазин, – тихо відповіла вона, – ти весь день вдома, невже сходити не міг? 

Не сказавши ні слова у відповідь, Ігор вийшов з коридору.

На кухні в раковині гора немитого посуду, суп, який чоловік забув вранці поставити в холодильник. Ліля окинула поглядом кухню і подумала: – Слава Богу, дівчатка виросли і не бачать, як я живу зараз.

– Ну, ми їсти будемо, – обурено запитав Ігор, – довго ще? 

– Мені переодягнутися можна, – стомленим голосом запитала Ліля, – руки помити? 

– Давай швидше, – поквапив він її, – я зранку ще не обідав.

В голові у Лілії, якось само собою спливли слова її матері, якої вже не стало: 

– Довго ти ще так житемеш з ним? Ніхто не скаже тобі наприкінці життя, ось тобі ще одне, живи його, як хочеш. Життя одне, і воно тут і зараз, на кого ти його витрачаєш?

Ігор не працював вже два роки, компанію закрили, він виявився не потрібен і на цьому тлі, втім, як і на тлі всіх його переживань, він не поспішав щось змінювати. Видавши заміж двох своїх дочок, розслабився.

Повечерявши, Ліля звернулася до чоловіка: 

– Скажи мені, Ігоре, скільки ще це все триватиме? Коли ти підеш на роботу? 

– Скоро, – відпустивши ложку, відповів він, – як тільки так відразу! 

– Зрозуміло, – сказала вона, – все буде тільки гірше!

Вони давно жили як чужі люди, не було близькості, щирості. Найкращими друзями Ігоря були телевізор та застілля з друзями, він не помічав дружину, а вона мовчала, «переступала через себе».

У суботу вранці, вона прокинулася рано, теплий літній день радував своїм сонячним промінням, Ліля посміхнулася і незважаючи на те, що вдома було багато справ, вирушила до парку гуляти. Пройшовши достатню відстань, вона відчула втому і присіла на лаву, заплющила очі і почала слухати спів птахів.

– Тяжко тобі, дочко, – пролунав голос літньої жінки, – але ж твоя мама казала правду, скільки ще ти збираєшся так жити? 

Ліля від несподіванки здригнулася, розплющила очі і побачила на лавці, праворуч від себе стареньку жіночку. 

– Хто ви, – здивовано спитала вона, – звідки стільки про мене знаєте, про те, що казала мені мама? 

– Яка різниця, – усміхнулася старенька, – знай одне, вихід є завжди і найважче – це відчай, не пускай його у своє серце. 

Ліля не могла сказати жодного слова. А старенька продовжувала: 

– Дивні ви люди, через матеріальні блага готові на все, не розуміючи одного, кожен день – це безцінний Дар, і він ніколи не повернеться, і жодні гроші світу не здатні повернути вам посмішку мами, якої вже немає, як і у вас Ліля, ні ваш спокій, ні ваше здоров’я. Ми робимо вибір щодня, хоча б раз зробіть вибір на користь себе! 

Вона поплескала Лілю по плечу і пішла.

Ліля довго сиділа на тій лаві, обдумуючи все те, що їй сказала ця загадкова бабуся, потім встановила додаток на телефон, зателефонувала ріелторам і поїхала дивитися квартиру.

– Ігоре, ти вдома, – вигукнула Ліля, відкриваючи ключем квартиру, – підійди, будь ласка!

 Чоловік підійшов і, побачивши усміхнену Лілю, дуже здивувався. 

– Дістань на балконі, на верхній полиці, будь-ласка, велику сумку, – попросила вона, – валіза у нас не пам’ятаєш де? 

– У твоїй спальні, під ліжком, – ще більше здивувався Ігор, – а ти кудись їдеш? 

– Так, дорогий, – засміялася вона, – назовсім їду! 

– Не зрозумів, – обурився він, – ти зі мною розлучаєшся? 

– Як хочеш, – грайливо відповіла вона, – хочеш розлучення, хочеш так все залишимо, мені все одно! 

– А, що сталося, – вигукнув він, – можеш пояснити?! 

– Можу, – відповіла Ліля, – набридло мені так жити, не можу більше, все, з мене вистачить!

– Так, ну це зрозуміло, – думав він уголос, – а задоволена чого така?

– Я тільки починаю жити, – весело відповіла вона, – неси сумку!

Ігор більше не промовив жодного слова. Він стояв і спостерігав, як сяяла його дружина, коли збирала речі. Ліля не взяла з собою нічого того, що могло б їй нагадувати, скільки років вона жила, забуваючи про себе.

Її орендована однокімнатна квартира знаходилася поряд з її роботою. Так, вона була маленькою, але дуже світлою. І в цій орендованій квартирі, у Лілі було найголовніше – ЇЇ спокій, дорожче за який, немає нічого на всьому білому світі…

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!

Навігація записів

– Зовсім ми не бідні! – заперечила мати. – Квартира у нас, хоч і двокімнатна, але своя. Я працюю бухгалтеркою. Зарплата цілком нормальна. Так, ми ніколи не шикували, але й у злиднях ніколи не жили. А скоро ти підеш працювати, і ми житимемо ще краще
– Якщо не повернешся – я з тобою розлучуся, – сказав чоловік, але мені було байдуже

Related Articles

— Микитo, — я зaйшла до нього в кiмнату, де він сидів за кoмп’ютером. — Мoжеш позичити мені грошей? На пoхід Ані з класом. Я через три дні поверну, як тільки зарплату отримаю. — Знову гроші? На примхи твоєї доньки? — Які примхи? — я розгубилася. — Там весь клас іде, всі батьки скидаються… — Ось нехай інші батьки й скидаються! — голос Микити підвищився. — Я що, повинен оплачувати всі її розваги? — Але ж ми домовлялися про спільний бюджет…

Viktor
17 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Микитo, — я зaйшла до нього в кiмнату, де він сидів за кoмп’ютером. — Мoжеш позичити мені грошей? На пoхід Ані з класом. Я через три дні поверну, як тільки зарплату отримаю. — Знову гроші? На примхи твоєї доньки? — Які примхи? — я розгубилася. — Там весь клас іде, всі батьки скидаються… — Ось нехай інші батьки й скидаються! — голос Микити підвищився. — Я що, повинен оплачувати всі її розваги? — Але ж ми домовлялися про спільний бюджет…

«Я всього на пару тижнів, поки не знайду квартиру». Пустив жінку (43 роки) пожити. Але через місяць вона таке утнула що мусіла піти тієї ж миті…

Viktor
17 Травня, 202617 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до «Я всього на пару тижнів, поки не знайду квартиру». Пустив жінку (43 роки) пожити. Але через місяць вона таке утнула що мусіла піти тієї ж миті…

Я прийшла додому після роботи, розігріла собі суп, відкрила телефон — і побачила повідомлення від Олени в месенджері. Не «привіт, як ти», не «можемо приїхати на свята» — просто список. Акуратний такий, точний. «Іра, ми з Толіком на травневі до тебе. Ось що хотілося б: холодець (часнику небагато), запечена свинина шматком (типу буженини), м’ясний салат типу олів’є, але тільки з яловичиною, форель домашнього засолу, пиріг з капустою. З напоїв — біле напівсухе (дві, а краще три пляшки), і соки різні для мене (цитрусові, плюс щось солодке). Заздалегідь дякую!» Я прочитала. Перечитала. Подивилася на екран довгим поглядом. Меню. Вона надіслала мені. Меню…

Viktor
17 Травня, 202617 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Я прийшла додому після роботи, розігріла собі суп, відкрила телефон — і побачила повідомлення від Олени в месенджері. Не «привіт, як ти», не «можемо приїхати на свята» — просто список. Акуратний такий, точний. «Іра, ми з Толіком на травневі до тебе. Ось що хотілося б: холодець (часнику небагато), запечена свинина шматком (типу буженини), м’ясний салат типу олів’є, але тільки з яловичиною, форель домашнього засолу, пиріг з капустою. З напоїв — біле напівсухе (дві, а краще три пляшки), і соки різні для мене (цитрусові, плюс щось солодке). Заздалегідь дякую!» Я прочитала. Перечитала. Подивилася на екран довгим поглядом. Меню. Вона надіслала мені. Меню…

Цікаве за сьогодні

  • — Микитo, — я зaйшла до нього в кiмнату, де він сидів за кoмп’ютером. — Мoжеш позичити мені грошей? На пoхід Ані з класом. Я через три дні поверну, як тільки зарплату отримаю. — Знову гроші? На примхи твоєї доньки? — Які примхи? — я розгубилася. — Там весь клас іде, всі батьки скидаються… — Ось нехай інші батьки й скидаються! — голос Микити підвищився. — Я що, повинен оплачувати всі її розваги? — Але ж ми домовлялися про спільний бюджет…
  • «Я всього на пару тижнів, поки не знайду квартиру». Пустив жінку (43 роки) пожити. Але через місяць вона таке утнула що мусіла піти тієї ж миті…
  • Я прийшла додому після роботи, розігріла собі суп, відкрила телефон — і побачила повідомлення від Олени в месенджері. Не «привіт, як ти», не «можемо приїхати на свята» — просто список. Акуратний такий, точний. «Іра, ми з Толіком на травневі до тебе. Ось що хотілося б: холодець (часнику небагато), запечена свинина шматком (типу буженини), м’ясний салат типу олів’є, але тільки з яловичиною, форель домашнього засолу, пиріг з капустою. З напоїв — біле напівсухе (дві, а краще три пляшки), і соки різні для мене (цитрусові, плюс щось солодке). Заздалегідь дякую!» Я прочитала. Перечитала. Подивилася на екран довгим поглядом. Меню. Вона надіслала мені. Меню…
  • Як там мій синочок? — з порога запитувала свекруха у Ірини, пильно роздивляючись навколо. — Він так зблід, схуд, очі зовсім сумні. Ти ж дивись, підтримуй його, не пиляй через цю роботу. Чоловікам зараз дуже важко. — Я роблю все, що в моїх силах, Тамаро Петрівно, — спокійно відповідала Ірина. — Труднощі бувають у всіх, це тимчасово. Максим шукає варіанти. — Ой, знаю я вашу підтримку, — зітхала свекруха. — Головне — не тисни на нього своїм авторитетом. Чоловіча психіка дуже тонка, йому потрібен час, щоб прийти до тями й відчути себе впевнено. Одного разу Ірина повернулася з роботи трохи раніше, ніж зазвичай. Зайшовши до коридору, вона почула голоси, що лунали з кухні. Максим та його матір розмовляли, не чуючи, що вхідні двері відчинилися. — Синку, ти повинен розуміти одну річ, — повчальним тоном говорила Тамара Петрівна. — Твоя Ірина — жінка, звісно, працьовита, але аж занадто владна. Вона все сама вирішує, все тримає під своїм контролем. Хіба це нормально для сім’ї? Чоловікові потрібен простір для розвитку, йому треба відчувати себе лідером, а не сидіти під крилом у дружини
  • Покликала кавалера на вечерю..– М-м-м, пахне, «Як у їдальні»…Я урочисто поставила паруючу, духмяну тарілку борщу, поруч кошик із часниковими пампушками й піала з густою сметаною. зам.верши, чекаю отого чоловічого: «Ого, Олено, це божественно!».. І тут нарешті прорік мій принц фразу після якої.. я кліпнула, намагаючись переварити цей «розкішний» комплімент.
  • Ключі від хати давай швидше, Аліно, діти змерзли, а в нас ще м’ясо на вогні не дійшло! — дядько Степан сказав це таким буденним тоном, ніби я була не господаркою садиби, а випадковою людиною, яка просто завадила його планам.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes