Хочу поділитися з вами історією, яка сталася зі мною буквально вчора. Чи то це збіг, чи то й справді мені, як програмісту, життя постійно підкидає чужі телефони. Як мінімум раз на рік я знаходжу на вулиці втрачений телефон і повертаю його власнику. Чесно кажучи, я навіть не розумію, як можна його втратити Ось, як?! Ну менше з тим, зараз не про це. Вчора, повертаючись з магазину додому, виявив ще одне безгосподарне майно — телефон Самсунг. В голові промайнула перша думка: «Хех, знову?».

Так як зараз майже у всіх людей стоїть блокування паролем або відбитком пальця, доводиться забирати телефон додому і чекати, поки хто-небудь на нього подзвонить, а потім вже домовлятися про зустріч. Але у цього, на подив, нічого такого не було. Не довго думаючи, я протер екран і розблокував його. Ніяких пропущених дзвінків не було, а значить власник ще не дізнався про зникнення. Я почав гортати контакти і думав, кому б подзвонити — зазвичай шукаю «дружина», «син», «мама, тато». Але жодного з перерахованих не було. Чесне слово, я сам здивувався. Довелося лізти у Ватсап і читати повідомлення. Відкрив перше ж і побачив листування з дівчиною. Цитувати не хочу, тому що там були одні образи. Один мат-перемат на адресу дівчини.

Я просто був у шоці: не розумію, як так можна з людьми спілкуватися, як тварина просто! Завжди не любив таких людей — і в школі, і в універі … Ну, поверну я йому тепер телефон, а в підсумку, я впевнений, що він мені навіть «дякую» не скаже. Не люблю я таких людей. Подумав, а може його доля як раз покарала таким способом? Ну, тоді не буду їй заважати. З цими думками, залишив телефон на сусідній лавці і пішов. Як на мене, то найголовніше в цьому житті — бути людиною. А це «істота» — не людина, а просто його подобу. Будьте добрими і людяними, і тоді інші до вас будуть ставитися точно так же.