Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Та хто ти така, щоб до мене йти?– Онучечко… яка ти гарна стала, доросла! …Чого ж ти стоїш, як вкопана?…Ходи, обійми бабусю! – щебетала свекруха через 17 років після свого ганебного вчинку два дні назад…

– Та хто ти така, щоб до мене йти?– Онучечко… яка ти гарна стала, доросла! …Чого ж ти стоїш, як вкопана?…Ходи, обійми бабусю! – щебетала свекруха через 17 років після свого ганебного вчинку два дні назад…

Viktor
28 Грудня, 202528 Грудня, 2025 Коментарі Вимкнено до – Та хто ти така, щоб до мене йти?– Онучечко… яка ти гарна стала, доросла! …Чого ж ти стоїш, як вкопана?…Ходи, обійми бабусю! – щебетала свекруха через 17 років після свого ганебного вчинку два дні назад…

У 20 років я стала вдовою — моє сімейне щастя зруйнувала страшна автокатастрофа. В один момент я лишилась без чоловіка і єдиного годувальника, донечка — без батька.На зображенні може бути: півонія

До цього моменту ми всі жили на орендованій квартирі, за яку платив Тарас. Власниця не захотіла йти нам на зустріч і відтермінувати платіж, а в мене просто не було грошей заплатити за черговий місяць, бо я ще сиділа в декреті. Звернутись по допомогу до батьків теж не могла, бо була сиротою і росла в дитячому будинку.

Єдиною надією на прихисток стала свекруха.

– Та хто ти така, щоб до мене йти? Це тобі безкоштовний готель, чи що? – верещала свекруха, коли побачила мене з речами біля дверей.

– Нам хоч на кілька ночей… Я потім за все заплачу, чесне слово! Невже мене не розумієте, у нас же на двох одне горе!

– Як ти смієш мені про горе казати? Я сина втратила єдиного, а ти? Поплачеш сьогодні-завтра і побіжиш іншого мужика шукати. Йди звідси! І оцю забирай, хто знає, з ким ти її нагуляла! – тикнула вона пальцем на мою донечку.

Я хотіла сказати їй щось, але не змогла. Лідія Миколаївна почала викидати наші речі з вікна, довелось бігти за ними, щоб ще й голяка ходити не довелось…

Донечка плакала, я замерзла, сусіди вийшли подивитись на безкоштовний концерт. Одним словом, ми пішли на вокзал.

По дорозі нам почав сигналити якийсь мужик. Спочатку я хотіла послати його до чорта, а потім зрозуміла, що то Вадим — мій однокласник! Він зупинився, побачив нас і навіть не питав нічого. Відвіз до своєї квартири, нагодував і заспокоїв. Кілька років ми в нього жили просто так, як у доброго знайомого. А згодом між нами з’явились романтичні почуття, і через рік ми одружились.

Нарешті я відпустила минуле і почала жити спочатку.

На 20-й день народження моєї донечки до нас завітали гості, яких ми зовсім не чекали. Із букетом півоній та великим іграшковим ведмедиком у дверях стояла Лідія Миколаївна.

– Внученько моя золота, привіт! Яка ж ти вже доросла стала, а яка гарна! Ну гляньте — копія мій Тарасик, — посміхалась колишня моя свекруха, зиркаючи то на мене, то на мого нового чоловіка.

Я просто стояла мовчки. Звісно, я не хотіла її бачити. Та ще й у такий день! Але доньку проти рідні нацьковувати — не мій метод виховання. Я розповідала Маргариті і про рідного тата, і про бабусю. І жодного поганого слова мною про них сказано не було. Усі затихли. Кожен намагався вгадати, що ж буде далі…

– Добрий день. Ви мене вибачте, але хіба ж я внучка? Хіба ж я не “оця десь нагуляна”? – запитала нарешті Маргарита.

Лідія Миколаївна зблідла, кинула речі і побігла на вулицю. А я стояла і думала: “Як же вона травмувала мою дитину, що донька навіть через 17 років згадала її слова?”

Навігація записів

— Ключів немає біля воріт! Замки інші! Ми стали стукати, а там… там якийсь мужик вийшов у двір! Сивий такий! І величезний пес там у дворі! Він каже, що це його будинок! Олена, він якийсь дивний! Викликай поліцію, ми боїмося заходити у двір самі! — Він не дивний, Іра, — сказала я, дивлячись на своє відображення в темному вікні. — А який же тоді?! Хто це?! Чому він не пускає нас в наш будинок?! — Тому що це більше не “наш” будинок. 
– Люся ходила і лише підтверджувала міркування Васі. Підтверджувала, погоджувалась, а про себе міркувала. Вирішив – купуй. Хочеш дорогого – не відмовляй собі ні в чому. Подарунки – твоя рідня. Олень – сам ти олень. Черги до каси були великі. Вася знайшов, як йому здалося, найвдалішу позицію. П’ятеро людей, і візки у всіх особливо повні.

Related Articles

Закохався у жінку (34 роки) з донькою. Рік жив із ними — готував, возив дитину до школи, дарував подарунки. І тут почув від дитини фразу…Яка вра зила його..

Viktor
23 Березня, 202623 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Закохався у жінку (34 роки) з донькою. Рік жив із ними — готував, возив дитину до школи, дарував подарунки. І тут почув від дитини фразу…Яка вра зила його..

Катя спочатку намагалася пояснити. Пояснювала, що працює в редакції і їй це подобається. Пояснювала, що світлі стіни — це її вибір, її квартира, її естетика. Пояснювала, що в Туреччині їм з Толіком добре, бо там море і тому що вони там відпочивають. У відповідь Валентина Аркадіївна дивилася на неї з терплячим розумінням людини, яка має справу з дитиною, яка не розуміє, що гарячу плиту чіпати не можна. Їй не потрібно було сперечатися. Вона просто знала.

Viktor
22 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Катя спочатку намагалася пояснити. Пояснювала, що працює в редакції і їй це подобається. Пояснювала, що світлі стіни — це її вибір, її квартира, її естетика. Пояснювала, що в Туреччині їм з Толіком добре, бо там море і тому що вони там відпочивають. У відповідь Валентина Аркадіївна дивилася на неї з терплячим розумінням людини, яка має справу з дитиною, яка не розуміє, що гарячу плиту чіпати не можна. Їй не потрібно було сперечатися. Вона просто знала.

Діти скинулися і відправили мене в «санаторій» на день народження. Я раділа. А коли повернулася — «санаторій»чекав мене вдома..Я сіла на стілець..— Поясніть, — сказала я…

Viktor
22 Березня, 202622 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Діти скинулися і відправили мене в «санаторій» на день народження. Я раділа. А коли повернулася — «санаторій»чекав мене вдома..Я сіла на стілець..— Поясніть, — сказала я…

Цікаве за сьогодні

  • Закохався у жінку (34 роки) з донькою. Рік жив із ними — готував, возив дитину до школи, дарував подарунки. І тут почув від дитини фразу…Яка вра зила його..
  • Катя спочатку намагалася пояснити. Пояснювала, що працює в редакції і їй це подобається. Пояснювала, що світлі стіни — це її вибір, її квартира, її естетика. Пояснювала, що в Туреччині їм з Толіком добре, бо там море і тому що вони там відпочивають. У відповідь Валентина Аркадіївна дивилася на неї з терплячим розумінням людини, яка має справу з дитиною, яка не розуміє, що гарячу плиту чіпати не можна. Їй не потрібно було сперечатися. Вона просто знала.
  • Діти скинулися і відправили мене в «санаторій» на день народження. Я раділа. А коли повернулася — «санаторій»чекав мене вдома..Я сіла на стілець..— Поясніть, — сказала я…
  • Я голодний! Чому на столі порожньо?!
  • — Дядечку, вибачте… А одинадцять троянд — це дуже дорого?
  • Мамо, ми здаємо твою квартиру студентам, а тебе переселяємо в нашу мансарду, так усім буде вигідніше, — заявив Ярослав, навіть не дивлячись мені в очі. Мирося задоволено кивнула, наче йшлося про перестановку старого стільця, а не про мою єдину власність. Вони вже все вирішили, підрахували мої сили та мій час до останньої хвилини
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes