Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Галю, поїхали з нами. Відпочинеш трохи. Скільки ж можна тільки робота-дім-робота, – казали подруги

– Галю, поїхали з нами. Відпочинеш трохи. Скільки ж можна тільки робота-дім-робота, – казали подруги

Viktor
26 Вересня, 202526 Вересня, 2025 Коментарі Вимкнено до – Галю, поїхали з нами. Відпочинеш трохи. Скільки ж можна тільки робота-дім-робота, – казали подруги

Мені вже за 60, та я уже 10 років я працюю в Італії. Приїхала сюди ще тоді, коли мій син тільки одружився. Сказати, що було важко – то нічого не сказати, але я не нарікаю, бо знаю, для чого я тут.

Мій син Тарас і невістка Оксанка будують дім. Молоді. Хочуть мати своє гніздечко, а не тулитися в моїй старій хаті. Я це розумію,  тому і гарую тут, як віл, і кожен євро складаю, щоб їм допомогти. Я віддаю все – гроші, посилки, речі, а  собі – залишаю тільки на найнеобхідніше.

Ось на цих вихідних збиралися мої подруги – Марія, Ганна і Рая – на море поїхати. Кажуть:

– Галю, поїхали з нами. Відпочинеш трохи. Скільки ж можна тільки робота-дім-робота.

Я усміхнулась, а в середині аж защеміло. Бо так, хочеться, але не можу.

– Дівчата, без мене. Я посилку маю відправити. Пакет крупи, олію, трохи одежі. Хай дітям буде. Оксанка казала, що фарбу купили, будуть кімнати малювати.

Марія лише ухмильнулась:

– Та вони, може, й краще живуть за тебе. А ти себе у всьому обмежуєш. Подумай трохи й про себе.

– Я думаю, але, коли я бачу, як син руки в цементі, а невістка з мокрою головою бігає між дітьми і фарбою – то як я можу в Італії на пляжі лежати?

Подруги поїхали без мене. Відправили фото – море, сонце, коктейлі. Я ж пішла на пошту відправляти посилку аж на 26 кілограмів. Вже й поштарка мене знає. Усміхається:

– Сеньйора Галіна, знову Україна?

– Так. Як завжди, – відповідаю.

І серце тисне, бо скучила. Бо онука ще не бачила наживо. Все на відео. Бо як приїжджаю — то на місяць, і то швидко пролітає.

Якось у неділю дзвоню додому:

– Тарасе, як ви?

– Мамо, робимо фасад, але вже на фініші. Твоя допомога – то спасіння. Без тебе б ми ще 3 роки будували.

Тоді Оксанка взяла слухавку:

– Мамо, дякуємо вам. Ми знаємо, що ви для нас своє життя ставите на паузу. Ми вам колись ще море покажемо, але разом.

Я мовчала, а сльози котились. Бо знаєте – не шкода. Як діти твої – добрі, вдячні, працюють, шанують тебе – то не шкода нічого.

Я – свекруха, але теж – мама. І я просто хочу, щоб мої діти мали те, чого я не мала. Бо хата – то не просто стіни. То місце, де буде тепло. І де завжди чекатимуть мене, коли я повернуся.

Які стосунки у вас з дітьми? Допомагаєте їм?

Навігація записів

ТОЙ САМИЙ! Смачний пляцок з дитинства “Арахісовий”. Хрусткий з ніжною структурою та горіхово-карамельним смаком
Ніна вже йшла спати, як раптом прийшло повідомлення з незнайомого номера: «Мами не стало. Поминки 1 листопада». Ніна не спала всю ніч, а вранці, вона вирушила до села, де жила мати. Біля її хати стояли чотири машини. Ніна з квітами увійшла в двір. Там стояв довгий стіл і дерев’яні лави. З дому вийшла її сестра з купою тарілок. Ніна кинулася до неї і заплакала. – Ніно, заспокойся, – раптом засміялась та. – З мамою все добре

Related Articles

— Ми купили дачу без вашої грошової допомоги. І далі розберемося самі! — сказала невістка.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Ми купили дачу без вашої грошової допомоги. І далі розберемося самі! — сказала невістка.

Ніколи. Не треба нам його брудних грошей. Я вже казав: ми впораємося самі. Я не буду просити милостині в того багатія. — Він твій брат, Сергію! — вигукнула Марина, і її голос затремтів. — Ти хоч розумієш, що через твою впертість ми втрачаємо час? Сергій встав, стільчик з гуркотом відлетів назад. — Він мені не брат. Він вискочка. Поїхав у свою столицю, забув про матір, а тепер приїде сюди на дорогому авто і буде вчити мене жити? Не дочекається. Він вийшов, гупнувши дверима так, що задзвеніли шибки. Марина опустилася на стілець і закрила обличчя руками. З кутка вітальні за цим спостерігала Настя. Вона все чула. Вона знала, що вона — причина цих сварок. Дівчинці було страшно, що через неї тато і мама більше не посміхаються одне одному

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Ніколи. Не треба нам його брудних грошей. Я вже казав: ми впораємося самі. Я не буду просити милостині в того багатія. — Він твій брат, Сергію! — вигукнула Марина, і її голос затремтів. — Ти хоч розумієш, що через твою впертість ми втрачаємо час? Сергій встав, стільчик з гуркотом відлетів назад. — Він мені не брат. Він вискочка. Поїхав у свою столицю, забув про матір, а тепер приїде сюди на дорогому авто і буде вчити мене жити? Не дочекається. Він вийшов, гупнувши дверима так, що задзвеніли шибки. Марина опустилася на стілець і закрила обличчя руками. З кутка вітальні за цим спостерігала Настя. Вона все чула. Вона знала, що вона — причина цих сварок. Дівчинці було страшно, що через неї тато і мама більше не посміхаються одне одному

Мій чоловік сміявся, коли я говорила, що в садочку є дитина, схожа на нашу Лілю, як дві краплі води. А потім я сама почула, як та дівчинка вибігла до нього з криком: «Тату!» –

Viktor
1 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Мій чоловік сміявся, коли я говорила, що в садочку є дитина, схожа на нашу Лілю, як дві краплі води. А потім я сама почула, як та дівчинка вибігла до нього з криком: «Тату!» –

Цікаве за сьогодні

  • — Ми купили дачу без вашої грошової допомоги. І далі розберемося самі! — сказала невістка.
  • Ніколи. Не треба нам його брудних грошей. Я вже казав: ми впораємося самі. Я не буду просити милостині в того багатія. — Він твій брат, Сергію! — вигукнула Марина, і її голос затремтів. — Ти хоч розумієш, що через твою впертість ми втрачаємо час? Сергій встав, стільчик з гуркотом відлетів назад. — Він мені не брат. Він вискочка. Поїхав у свою столицю, забув про матір, а тепер приїде сюди на дорогому авто і буде вчити мене жити? Не дочекається. Він вийшов, гупнувши дверима так, що задзвеніли шибки. Марина опустилася на стілець і закрила обличчя руками. З кутка вітальні за цим спостерігала Настя. Вона все чула. Вона знала, що вона — причина цих сварок. Дівчинці було страшно, що через неї тато і мама більше не посміхаються одне одному
  • Мій чоловік сміявся, коли я говорила, що в садочку є дитина, схожа на нашу Лілю, як дві краплі води. А потім я сама почула, як та дівчинка вибігла до нього з криком: «Тату!» –
  • Мій чоловік мене поkинув і пішов до іншої жінки. Напевно, ви думаєте, що я nлачу. Ні, не nлачу. Моєму колиաньому чоловікові 60 років, а мені – 58. Я сиділа та думала. І зрозуміла щось важливе: за всі ці роки я жила неправильно. Мене часто питають: чи є чоловік у моєму житті. Мені не хочеться заводити нові стосунки. Моєю найбільшою nомилкою було те, що я не любила себе. Я дбала про чоловіка, про дітей, доглядала їх. Хотіла бути гарною дружиною. Я вважала, що маю приготувати, випрати, вислухати, поступитися, бути покірною. Але я nомилилася: це нікому не потрібно.
  • Що ти сказав? — перепитала вона, наче почула щось іноземною мовою. — Ми переїжджаємо. Я вже знайшов варіант. Двокімнатна на Виставці. Завтра завозимо речі. — Ти з глузду з’їхав? — пані Галина схопилася за серце. — Гроші на вітер? Чужим людям у кишеню? Коли в тебе тут три кімнати, ремонт, усе налагоджено! Я для кого цю квартиру берегла, пил з кожної полиці здувала? Щоб ти невістці підтакував і матір на старості кидав? — Я вас не кидаю, мамо, — Тарас нарешті подивився їй у вічі. — Але я не хочу більше обирати між двома жінками, яких люблю. Я хочу повертатися додому і відпочивати, а не працювати миротворцем. — Це вона тебе накрутила! — пані Галина тицьнула пальцем у мій бік. — Це вона, змія, сина від матері відвертає! Бачте, їй тісно! А де ж тобі було не тісно, як ти сюди з валізою прийшла? Я мовчала. Мені було боляче це чути, але я знала: якщо я зараз відкрию рота, переїзд перетвориться на криваву бійню. — Мамо, досить, — відрізав Тарас. — Питання закрите
  • Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes