Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Галю, поїхали з нами. Відпочинеш трохи. Скільки ж можна тільки робота-дім-робота, – казали подруги

– Галю, поїхали з нами. Відпочинеш трохи. Скільки ж можна тільки робота-дім-робота, – казали подруги

Viktor
26 Вересня, 202526 Вересня, 2025 Коментарі Вимкнено до – Галю, поїхали з нами. Відпочинеш трохи. Скільки ж можна тільки робота-дім-робота, – казали подруги

Мені вже за 60, та я уже 10 років я працюю в Італії. Приїхала сюди ще тоді, коли мій син тільки одружився. Сказати, що було важко – то нічого не сказати, але я не нарікаю, бо знаю, для чого я тут.

Мій син Тарас і невістка Оксанка будують дім. Молоді. Хочуть мати своє гніздечко, а не тулитися в моїй старій хаті. Я це розумію,  тому і гарую тут, як віл, і кожен євро складаю, щоб їм допомогти. Я віддаю все – гроші, посилки, речі, а  собі – залишаю тільки на найнеобхідніше.

Ось на цих вихідних збиралися мої подруги – Марія, Ганна і Рая – на море поїхати. Кажуть:

– Галю, поїхали з нами. Відпочинеш трохи. Скільки ж можна тільки робота-дім-робота.

Я усміхнулась, а в середині аж защеміло. Бо так, хочеться, але не можу.

– Дівчата, без мене. Я посилку маю відправити. Пакет крупи, олію, трохи одежі. Хай дітям буде. Оксанка казала, що фарбу купили, будуть кімнати малювати.

Марія лише ухмильнулась:

– Та вони, може, й краще живуть за тебе. А ти себе у всьому обмежуєш. Подумай трохи й про себе.

– Я думаю, але, коли я бачу, як син руки в цементі, а невістка з мокрою головою бігає між дітьми і фарбою – то як я можу в Італії на пляжі лежати?

Подруги поїхали без мене. Відправили фото – море, сонце, коктейлі. Я ж пішла на пошту відправляти посилку аж на 26 кілограмів. Вже й поштарка мене знає. Усміхається:

– Сеньйора Галіна, знову Україна?

– Так. Як завжди, – відповідаю.

І серце тисне, бо скучила. Бо онука ще не бачила наживо. Все на відео. Бо як приїжджаю — то на місяць, і то швидко пролітає.

Якось у неділю дзвоню додому:

– Тарасе, як ви?

– Мамо, робимо фасад, але вже на фініші. Твоя допомога – то спасіння. Без тебе б ми ще 3 роки будували.

Тоді Оксанка взяла слухавку:

– Мамо, дякуємо вам. Ми знаємо, що ви для нас своє життя ставите на паузу. Ми вам колись ще море покажемо, але разом.

Я мовчала, а сльози котились. Бо знаєте – не шкода. Як діти твої – добрі, вдячні, працюють, шанують тебе – то не шкода нічого.

Я – свекруха, але теж – мама. І я просто хочу, щоб мої діти мали те, чого я не мала. Бо хата – то не просто стіни. То місце, де буде тепло. І де завжди чекатимуть мене, коли я повернуся.

Які стосунки у вас з дітьми? Допомагаєте їм?

Навігація записів

ТОЙ САМИЙ! Смачний пляцок з дитинства “Арахісовий”. Хрусткий з ніжною структурою та горіхово-карамельним смаком
Ніна вже йшла спати, як раптом прийшло повідомлення з незнайомого номера: «Мами не стало. Поминки 1 листопада». Ніна не спала всю ніч, а вранці, вона вирушила до села, де жила мати. Біля її хати стояли чотири машини. Ніна з квітами увійшла в двір. Там стояв довгий стіл і дерев’яні лави. З дому вийшла її сестра з купою тарілок. Ніна кинулася до неї і заплакала. – Ніно, заспокойся, – раптом засміялась та. – З мамою все добре

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Viktor
23 Травня, 202623 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Цікаве за сьогодні

  • – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один
  • – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.
  • Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.
  • Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки ..: — Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно!Люда лише зітхнула, повернувшись, і пробурмотіла:— Напевно, в минулому житті я заслужила таке..
  • – Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну. – Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будинок хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує
  • — Денисе, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала я, застібаючи блискавку на валізі. Всередині мене все вигоріло. Ні сліз, ні істерик, ні бажання кидатися на шию з криками «як ти можеш!» — Марино, ну… мама в чомусь права, — промурмотів він, нарешті піднявши на мене погляд. У його очах не було ні жалю, ні провини. Тільки роздратування від того, що я затягую неприємну сцену.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes