– Марино, ти там, сподіваюся, торт печеш не так, як завжди? Бо минулорічний сухий був, як цеглина. Їсти неможливо! – кричала свекруха в телефон

Коментарі Вимкнено до – Марино, ти там, сподіваюся, торт печеш не так, як завжди? Бо минулорічний сухий був, як цеглина. Їсти неможливо! – кричала свекруха в телефон

Після того, як не стало батька Андрія, ми з чоловіком вирішили: тепер на кожне велике свято будемо запрошувати свекруху до нас, щоб не залишалась сама. Ірина Вікторівна пенсіонерка, 69 років, живе одна, характер – ще той вибуховий коктейль, але все ж мати мого чоловіка.

Цього разу ми запросили її на день народження доньки. Для мене це особливий день: я завжди печу торт та готую святковий стіл, на якому кожен має свою улюблену страву. Ми з Андрієм так і домовилися, і він запросив Ірину Вікторівну:

– Мамо, приходьте на день народження Віки. Марина вже все придумала, буде і торт, і холодець, і різні салати, і навіть ваша улюблена шинка.

Вона погодилась. Я вже почала готуватися, настрій був святковий. Але за день до свята, в суботу, мені телефонує свекруха:

– Марино, ти там, сподіваюся, торт печеш не так, як завжди? Бо твій минулорічний сухий був, як цеглина. Їсти неможливо!

Я ледь не впустила телефон.

– Вибачте, але всі гості хвалили, – кажу свекрусі.

А Ірина Вікторівна мене перебиває:

– Та що вони розуміють! Торт має бути пишний і м’який, як у мене. А ще дивися мені, щоб ковбаса була домашня, а не твій магазинний сурогат!

– Ірино Вікторівно, я роблю, як звикла моя сім’я. І ніхто не скаржиться.

– Ага, твоя сім’я… Ти мене взагалі не вважаєш за людину, робиш все по-своєму, а я потім повинна сидіти й давитися тим, що ти наварганила.

– Якщо вам так не подобається, то не йдіть на наші свята, просто привітайте і все, самі собі печіть й варганьте так, як хочете!

Свекруха кинула слухавку.

Наступного дня ми святкували без неї. Діти сміялися, допомагали мені накривати стіл. Торт вийшов гарний, ковбаса – смачна, все було чудово.

Андрій сидів задумливий. Коли всі розійшлися, він обійняв мене і тихо сказав:

– Знаєш, мені навіть легше без маминих криків, але вона цього не пробачить.

– То нехай думає, що говорить, – відповіла я. 

– Мама ніколи не визнає, що була неправа, – сумно всміхнувся Андрій.

Я ж подумала: а може, і добре. Бо святкувати свято з постійними докорами – це зовсім не святкувати.

Як вважаєте, хто з нас не правий? Як би вчинили на моєму місці?

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.