Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Галю, сім’я – це святе. Треба один одному допомагати. Он, Людка – сама з дітьми, чоловік у Польщі. Гриць он хворіє. А ми поки можемо – мусимо тягнути. Бог нам здоров’я дав – от і дякуємо йому працею, – каже свекруха

– Галю, сім’я – це святе. Треба один одному допомагати. Он, Людка – сама з дітьми, чоловік у Польщі. Гриць он хворіє. А ми поки можемо – мусимо тягнути. Бог нам здоров’я дав – от і дякуємо йому працею, – каже свекруха

Viktor
17 Вересня, 2025 Коментарі Вимкнено до – Галю, сім’я – це святе. Треба один одному допомагати. Он, Людка – сама з дітьми, чоловік у Польщі. Гриць он хворіє. А ми поки можемо – мусимо тягнути. Бог нам здоров’я дав – от і дякуємо йому працею, – каже свекруха

Ми живемо з чоловіком у його рідному селі – Березина, що на Житомирщині. Ще коли виходила заміж, знала, що буду жити з його мамою. Але тоді була закохана, молода, думала: “Та нічого, якось буде…”. Ну от “якось” і є вже десятий рік.

Свекруха – Марія Павлівна – жінка працьовита, ще й яка. У неї все під лінієчку, все в неї має бути найкраще: і буряки, і морква, і м’ята, і кріп, і качки, і кури, і два порося – обов’язково, бо як це без сала. І, звісно, картопля – десять соток, не менше.

– Мамо, давайте хоч цього року менше картоплі посадимо, бо ж ви знаєте, що потім я сама її й копаю, і тягаю, — сказала я ще весною.

– Ой, та що ти, Галю, поки земля дає – треба садити! А ти що, не їси? Чоловік твій не їсть? А он Людка з Славком приїжджають, їм же теж треба дати.

– Та я не проти, але ж вони не садять, не полють і не копають.

– Ну не для себе ж я стараюся, а для вас усіх. А хто ще зробить, як не ми з тобою? 

Так і живемо. Чоловік мій Василь на роботі – він тракторист, цілими днями в полях. А я вдома – двоє дітей, хата, господарка. І на город, і до курей, і в льох – усе на мені. Свекруха теж ніби старається, але їй уже під сімдесят, все сповільнилося. Але командувати – це її стихія.

Недавно дощі пройшли – земля стала м’яка. Вирішили копати картоплю. Ну як “вирішили” – сказала мені, що треба.

– Завтра зранку вийдеш рано, поки не жарко, будемо копати. Я з трактористом домовилась – підгоре.

– Добре, а хто ще буде? Може, Людка приїде? Чи Гриць?

– Та нащо ти їх чекаєш? Вони по роботах. Приїдуть, коли треба буде картоплю забрати. 

Так і було. Я одна зранку вийшла. Після дощів – грязюка, ноги грузнуть. Копала до самого вечора. Спину потім два дні не розігнути. А в суботу – здрастє! – вся родина з’їхалась.

– Галю, де мішки з картоплею? — питає зовиця Людка.

– У сараї. Там три мішки я вже для вас поскладала.

– А, добре. Тільки ти нам ще моркви трошки накинь і бурячка, як минулого року. І огірків трохи – я ж закрутки не встигла зробити.

– А копати, садити, полоти хто буде? – не стрималась я.

зробити.

– Та ти ж удома, тобі ближче. І, між іншим, мама ж для всіх старається.

А свекруха стоїть, мовчить, тільки підтакує.

Я вже не раз їй казала:

– Мамо, ну ви ж бачите – всі тільки наготове приїжджають. А я вже не можу. Мені не тридцять. Ані відпочинку, ані подяки.

– Галю, сім’я – це святе. Треба один одному допомагати. Он, Людка – сама з дітьми, чоловік у Польщі. Гриць он хворіє. А ми поки можемо – мусимо тягнути. Бог нам здоров’я дав – от і дякуємо йому працею.

Я вже й не сперечаюся. Просто стиха роблю своє. Але, знаєте, з кожним роком усе важче. І не стільки фізично, як морально. Бо коли стаєш для всіх просто “руками”, коли тебе сприймають не як людину, а як робочу силу – тоді навіть найсолодша картопля гірка.

Що б ви робили на моєму місці? Дайте пораду, бо скоро впаду з ніг з тією сім’єю і допомогою.

Навігація записів

Дев’ять смачних варіантів святкових бутербродів
5 xв тoмy…Kopoль Чapльз бepeтьcя зa вiйнy в Укpaїнi.Heгaйнo вuклuкaв Тpaмпa

Related Articles

– А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один

– І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Viktor
23 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.

Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Viktor
23 Травня, 202623 Травня, 2026 Коментарі Вимкнено до Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.

Цікаве за сьогодні

  • – А ти не перебільшуєш? Невже й справді думаєш, що всі жінки настільки меркантильні? – Не думаю, – впевнений! Тож досі один
  • – І де вони збираються жити усі разом, коли в них завжди фінансові труднощі? – обережно поцікавилася Наталя, хоч уже здогадувалася, до чого йдеться. – Поки що орендували невеличку квартиру на краю міста, але там проблеми з пропискою. А дітей до школи без реєстрації не дуже хочуть брати, – Микола схвильовано встав і почав ходити колами. – Район там так собі, транспорт ходить не дуже, та й сусіди галасливі попалися їм.
  • Тихенько відчинивши двері до квартири батьків чоловіка, Аліна почула, що за спиною говорить свекруха.
  • Василь, опустивши голову, поплентався до дверей. Але невдовзі з коридору пролунали звуки ..: — Галю, припини! Я просто поговорити пішов! Нічого такого не було, чесно!Люда лише зітхнула, повернувшись, і пробурмотіла:— Напевно, в минулому житті я заслужила таке..
  • – Продаємо тут будинок і їдемо назад в Україну. – Як це їдемо? У мене хороша робота, пристойна зарплата, ти теж працюєш, будинок хороший. Син закінчить інститут і теж сюди перебереться. Мене тут все влаштовує
  • — Денисе, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала я, застібаючи блискавку на валізі. Всередині мене все вигоріло. Ні сліз, ні істерик, ні бажання кидатися на шию з криками «як ти можеш!» — Марино, ну… мама в чомусь права, — промурмотів він, нарешті піднявши на мене погляд. У його очах не було ні жалю, ні провини. Тільки роздратування від того, що я затягую неприємну сцену.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes