Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – Галю, сім’я – це святе. Треба один одному допомагати. Он, Людка – сама з дітьми, чоловік у Польщі. Гриць он хворіє. А ми поки можемо – мусимо тягнути. Бог нам здоров’я дав – от і дякуємо йому працею, – каже свекруха

– Галю, сім’я – це святе. Треба один одному допомагати. Он, Людка – сама з дітьми, чоловік у Польщі. Гриць он хворіє. А ми поки можемо – мусимо тягнути. Бог нам здоров’я дав – от і дякуємо йому працею, – каже свекруха

Viktor
17 Вересня, 2025 Коментарі Вимкнено до – Галю, сім’я – це святе. Треба один одному допомагати. Он, Людка – сама з дітьми, чоловік у Польщі. Гриць он хворіє. А ми поки можемо – мусимо тягнути. Бог нам здоров’я дав – от і дякуємо йому працею, – каже свекруха

Ми живемо з чоловіком у його рідному селі – Березина, що на Житомирщині. Ще коли виходила заміж, знала, що буду жити з його мамою. Але тоді була закохана, молода, думала: “Та нічого, якось буде…”. Ну от “якось” і є вже десятий рік.

Свекруха – Марія Павлівна – жінка працьовита, ще й яка. У неї все під лінієчку, все в неї має бути найкраще: і буряки, і морква, і м’ята, і кріп, і качки, і кури, і два порося – обов’язково, бо як це без сала. І, звісно, картопля – десять соток, не менше.

– Мамо, давайте хоч цього року менше картоплі посадимо, бо ж ви знаєте, що потім я сама її й копаю, і тягаю, — сказала я ще весною.

– Ой, та що ти, Галю, поки земля дає – треба садити! А ти що, не їси? Чоловік твій не їсть? А он Людка з Славком приїжджають, їм же теж треба дати.

– Та я не проти, але ж вони не садять, не полють і не копають.

– Ну не для себе ж я стараюся, а для вас усіх. А хто ще зробить, як не ми з тобою? 

Так і живемо. Чоловік мій Василь на роботі – він тракторист, цілими днями в полях. А я вдома – двоє дітей, хата, господарка. І на город, і до курей, і в льох – усе на мені. Свекруха теж ніби старається, але їй уже під сімдесят, все сповільнилося. Але командувати – це її стихія.

Недавно дощі пройшли – земля стала м’яка. Вирішили копати картоплю. Ну як “вирішили” – сказала мені, що треба.

– Завтра зранку вийдеш рано, поки не жарко, будемо копати. Я з трактористом домовилась – підгоре.

– Добре, а хто ще буде? Може, Людка приїде? Чи Гриць?

– Та нащо ти їх чекаєш? Вони по роботах. Приїдуть, коли треба буде картоплю забрати. 

Так і було. Я одна зранку вийшла. Після дощів – грязюка, ноги грузнуть. Копала до самого вечора. Спину потім два дні не розігнути. А в суботу – здрастє! – вся родина з’їхалась.

– Галю, де мішки з картоплею? — питає зовиця Людка.

– У сараї. Там три мішки я вже для вас поскладала.

– А, добре. Тільки ти нам ще моркви трошки накинь і бурячка, як минулого року. І огірків трохи – я ж закрутки не встигла зробити.

– А копати, садити, полоти хто буде? – не стрималась я.

зробити.

– Та ти ж удома, тобі ближче. І, між іншим, мама ж для всіх старається.

А свекруха стоїть, мовчить, тільки підтакує.

Я вже не раз їй казала:

– Мамо, ну ви ж бачите – всі тільки наготове приїжджають. А я вже не можу. Мені не тридцять. Ані відпочинку, ані подяки.

– Галю, сім’я – це святе. Треба один одному допомагати. Он, Людка – сама з дітьми, чоловік у Польщі. Гриць он хворіє. А ми поки можемо – мусимо тягнути. Бог нам здоров’я дав – от і дякуємо йому працею.

Я вже й не сперечаюся. Просто стиха роблю своє. Але, знаєте, з кожним роком усе важче. І не стільки фізично, як морально. Бо коли стаєш для всіх просто “руками”, коли тебе сприймають не як людину, а як робочу силу – тоді навіть найсолодша картопля гірка.

Що б ви робили на моєму місці? Дайте пораду, бо скоро впаду з ніг з тією сім’єю і допомогою.

Навігація записів

Дев’ять смачних варіантів святкових бутербродів
5 xв тoмy…Kopoль Чapльз бepeтьcя зa вiйнy в Укpaїнi.Heгaйнo вuклuкaв Тpaмпa

Related Articles

– Те, що сьогодні тут з’явилися ви – це таке щастя!..– Дивно. – На обличчі у Тетяни з’явилася недовірлива усмішка. – Ви приходите до мене одна, заявляєте, що ваша дочка – це дочка мого чоловіка, і хочете, щоб я повірила вам на слово? Невже я схожа на таку наївну жінку?

Viktor
11 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до – Те, що сьогодні тут з’явилися ви – це таке щастя!..– Дивно. – На обличчі у Тетяни з’явилася недовірлива усмішка. – Ви приходите до мене одна, заявляєте, що ваша дочка – це дочка мого чоловіка, і хочете, щоб я повірила вам на слово? Невже я схожа на таку наївну жінку?

― А що тут ще можна подумати?! Чи ти не придумав гідного пояснення цьому? Тоді у тебе буде на це багато часу, ― Ліза вказала на сумку, що самотньо стояла біля дивана, і судорожно стиснула руки. ― Іди, Артем. Я не хочу тебе більше бачити.

Viktor
11 Лютого, 202611 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до ― А що тут ще можна подумати?! Чи ти не придумав гідного пояснення цьому? Тоді у тебе буде на це багато часу, ― Ліза вказала на сумку, що самотньо стояла біля дивана, і судорожно стиснула руки. ― Іди, Артем. Я не хочу тебе більше бачити.

Дякую тобі, синочку, за все!— Щоправда, — я, хотіла для тебе невістку симпатичнішу й більш.. Ну та годі…— Та, що є, теж зійде! Зала завмерла. Андрій зблід. Я встала. Повільно, не поспішаючи.— Можна мені теж сказати тост? .. — Олено, сонечко, ти не могла б мені допомогти? — Галина Петрівна дзвонила завжди в найбільш невідповідний момент, ніби відчувала, коли я щойно присіла після роботи. — У мене тут комуналка прийшла, а пенсії до кінця місяця не вистачить. Ти ж знаєш, як зараз усе дорого…

Viktor
11 Лютого, 202611 Лютого, 2026 Коментарі Вимкнено до Дякую тобі, синочку, за все!— Щоправда, — я, хотіла для тебе невістку симпатичнішу й більш.. Ну та годі…— Та, що є, теж зійде! Зала завмерла. Андрій зблід. Я встала. Повільно, не поспішаючи.— Можна мені теж сказати тост? .. — Олено, сонечко, ти не могла б мені допомогти? — Галина Петрівна дзвонила завжди в найбільш невідповідний момент, ніби відчувала, коли я щойно присіла після роботи. — У мене тут комуналка прийшла, а пенсії до кінця місяця не вистачить. Ти ж знаєш, як зараз усе дорого…

Цікаве за сьогодні

  • – Те, що сьогодні тут з’явилися ви – це таке щастя!..– Дивно. – На обличчі у Тетяни з’явилася недовірлива усмішка. – Ви приходите до мене одна, заявляєте, що ваша дочка – це дочка мого чоловіка, і хочете, щоб я повірила вам на слово? Невже я схожа на таку наївну жінку?
  • ― А що тут ще можна подумати?! Чи ти не придумав гідного пояснення цьому? Тоді у тебе буде на це багато часу, ― Ліза вказала на сумку, що самотньо стояла біля дивана, і судорожно стиснула руки. ― Іди, Артем. Я не хочу тебе більше бачити.
  • Дякую тобі, синочку, за все!— Щоправда, — я, хотіла для тебе невістку симпатичнішу й більш.. Ну та годі…— Та, що є, теж зійде! Зала завмерла. Андрій зблід. Я встала. Повільно, не поспішаючи.— Можна мені теж сказати тост? .. — Олено, сонечко, ти не могла б мені допомогти? — Галина Петрівна дзвонила завжди в найбільш невідповідний момент, ніби відчувала, коли я щойно присіла після роботи. — У мене тут комуналка прийшла, а пенсії до кінця місяця не вистачить. Ти ж знаєш, як зараз усе дорого…
  • Знайомі напросилися на дачу «на шашлики», але приїхали з порожніми руками. Замість м’яса їм підсмажила кабачки. Чим усе закінчилося….напевно догадуєтесь…
  • – Знаєш, так буває: вдома – це чудовий хлопець, а як хтось з’являється сторонній, він одразу починає говорити про дружину всяке і навіть не помічає цього. Знаєш, чому так виходить? – Чому?
  • – Алло, Вітя… – Приїжджай швидше. Тата не стало… – Мамо, я зараз зайнятий – Подзвони Світлані. – Синку, тата не стало! – ахнула Надія Петрівна.– Мамо, справді, подзвони Світлані. Вона краще з усім впорається. А я як тільки звільнюся, то зразу підʼїду… Син поклав слухавку.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes