Настю я з раннього дитинства знаю. Ми в одному дворі жили, так і потоваришували. Я завжди до неї, як до сестри ставилась. Ми виросли давно, вже власні сім’ї маємо. В мене син вже не малий, я сама працюю багато. В Насті ж троє дітей і вона домогосподарка.
Та мене вже давно дратує один момент. Подруга увесь час на життя скаржиться, а змінювати нічого не хоче. От я не розумію, чому її чоловік не намагається більше заробити. Його ж навіть до війська не беруть, може й на заробітки поїхати. Та Настя лишень увесь час у всіх гроші позичає. Я завжди даю їй, та понад місяць тому в мене попросила гроші моя мама. Вона вирішила встановлювати нові вікна, аби взимку тепліше було. Звісно, я мала допомогти. І саме тоді до мене навідалась Настя:
– Позич 5 тисяч на тиждень!
– Я зараз не дуже можу, маю мамі 30 тисяч на вікна дати.
– Та я за тиждень поверну.
– Дивись, лиш точно за тиждень. Добре, бо я геть без грошей залишусь.

І ось минув тиждень, а грошей мені ніхто не несе. Я почала дзвонити подрузі, а вона все казала, що почекай ще день. Так тривало цілий місяць. Вона мене серйозно підставила. Мені самій довелося позичати. Врешті подзвонила Насті та посварилась із нею. І що зробила моя подруга. Думаєте, прийшла й перепросила. Ні! Вона прийшла на вечір, коли всі були вдома і принесла мішечок купюр, по гривні, дві, навіть копійки там були.
– Що це таке?
– На тобі твій борг! Не могла вже зачекати! Подруга, називається!
– Я місяць чекала, хоча ми про тиждень домовлялись!
– Через тебе мені довелось в дітей скарбнички повідкривати!
Уявляєте, вона ще й присоромила мене. Та гроші я взяла, віднесла на наступний день в банк. Утім з Настею більше спілкуватися не хочу. І в борг більше нікому не дам. Чудово знаю, що мене кілька тижнів і знову проситиме. А марно. А ви як би вчинили на моєму місці? Пробачили б подрузі таку витівку?
IrynaS