Головнокомандувач Збройних сил України генерал Олександр Сирський заявив, що в ситуації, коли російська окупаційна армія має суттєву перевагу у живій силі, Україна зосередиться на нарощуванні безпілотної складової, роботизованих платформ. Дійсно, Україна може стати першою у світі країною, в якої на лінії бойового зіткнення не буде особового складу та яка воюватиме за допомогою роботизованої техніки, якою з безпечної відстані управлятимуть оператори. Де-факто йдеться про нові стандарти ведення бойових дій.
Що для цього потрібно? Перш за все об’єднання навколо цієї ідеї провідних аналітиків, інженерів та вітчизняних виробників, які вже сьогодні готові виконати це завдання для української армії. Щойно це стане можливим, ворожі “м’ясні” штурми вже не матимуть жодного ефекту.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив авіаексперт Анатолій Храпчинський.
– Під час свого свіжого інтерв’ю главком ЗСУ генерал Олександр Сирський заявив, що у світі є лише кілька систем ППО, здатних перехопити “Орєшнік”. Україна таких на озброєнні не має, але працює над створенням власних систем ППО, а також ракетної системи, не гіршої за Patriot, яка могла б відігравати роль стримувального фактора. За вашими даними, скільки “Орєшніків” наразі є в Росії? Деякі джерела стверджують, що Росія не змогла поставити їхнє виробництво на конвеєр. Завдяки чому Україна може розробити такі ефективні засоби ППО?
– Якщо ми говоримо про безпосередню загрозу з боку “Орєшніка”, треба зрозуміти, що насправді у світі існує близько семи систем, які можуть бути залучені для перехоплення таких ракет. Тут, безумовно, йдеться про протиракетну оборону – про вищий ешелон систем ППО, системи, які можуть перехоплювати ракети поза атмосферою. Там ракети використовують не силу аеродинаміки, а додаткові двигуни, які коригують наведення на ціль. Це кінетичне знищення, тобто влучання в саму ракету, в той час як більшість систем ППО підриває певний вибуховий елемент поряд.
Отже, якщо говорити про найбільш ефективні системи, які Україна могла б отримати, то це американська THAAD та ізраїльська Arrow. Тим паче, що нещодавно США передали таку систему Ізраїлю, і вона показала себе ефективною проти міжконтинентальних балістичних ракет. Отже, можемо констатувати, що насправді систем мало. Більшість систем стаціонарні. Зокрема, такі системи стоять у Польщі та в Румунії.
Щодо власних спроможностей, то треба зрозуміти, що Україна за часів Радянського Союзу запропонувала велику кількість рішень у засобах ураження і в системах ППО, тому що в нас є і “Квант-Радіолокація”, і “Південмаш”, і “Луч”. У нас є достатньо виробничих потужностей і достатньо “м’язової пам’яті”, яка б дозволила нам це виготовити.
У нас є деякі розробки. Наразі наші підприємства працюють над створенням систем, які могли б бути не гіршими за Patriot і вирішувати більшість проблем, з якими стикається Україна.
Щодо самого “Орєшніка”. Я завжди згадую старий жарт. Коли питали, яка найпотужніша зброя, відповідали: крейсер “Аврора”. Чому? Бо він один раз вистрелив – і 75 років руїни. Тут треба зрозуміти, що насправді “Орєшнік” більшою мірою засіб психологічного тиску, ніж реальна зброя. Тому що на таких відстанях він малоефективний. Це по-перше. По-друге, виготовляти таку ракету росіянам дуже складно, тому що більшість комплектуючих, яких потребує Росія, – західні, й Китаєм вони не обійдуться.
На мою думку, “Орєшнік” – це просто перероблений “Ярс”. Це ракета, яка себе зарекомендувала. Її дещо модернізували, аби використати на малій відстані, тому що будь-яка міжконтинентальна ракета неефективна на відстані до двох тисяч кілометрів. І те світіння, яке ми бачили, пов’язане саме з тим, що ракету було застосовано на коротку відстань.
Тому я б більше боявся не так “Орєшніка”, як крилатих ракет, “Кинджалів”, “Іскандерів”, усього того, що й так прилітає по Україні. Але ми маємо протидію. Зрозуміло, що не в усіх містах ми можемо протидіяти балістичним ракетам, не скрізь ми можемо протидіяти переробленим радянським С-300 системам, які працюють по наземних цілях.
Отже, я вважаю, що більше проблем із тим, чим нас закидає РФ, тим паче, що більшість цих засобів ураження може нести ядерні боєголовки.
– Генерал Сирський також визнав, що виграти війну в обороні неможливо. За його словами, Україна має впроваджувати те, в чому вона має перевагу, а саме – безпілотні системи. Генерал розповів, що наразі відбувається нарощування безпілотної складової, розвиваються роботизовані платформи. Чи вважаєте ви, що саме завдяки новим технологіям, безпілотним системам можна суттєво покращити ситуацію на фронті навіть в умовах, коли ворог значно переважає чисельно?
– Почнемо з того, коли ми кажемо про наземні роботизовані системи, безпілотні комплекси, ми кажемо про те, що це ефективна заміна особовому складу. Це заміна, яка більш витривала, яка не боїться поранень і може працювати далі тощо.
Насправді у нас є унікальна можливість стати першою країною у світі, яка воюватиме роботизованою технікою, у якої на лінії бойового зіткнення не буде особового складу. Але за умови, що ця роботизована техніка працюватиме злагоджено, й наші оператори працюватимуть на безпечній відстані від театру бойових дій.
Насправді більшість “м’ясних” штурмів із боку РФ можна якісно відпрацювати за рахунок роботизованої техніки. Наземні системи можуть замінувати підходи, розвідники визначають, звідки проривається ворог, дрони-камікадзе можуть бити по піхоті чи важкій техніці під час спроби заходження. Додаткові можливості з’являються і з застосуванням класичних систем ураження, коли ми кажемо про застосування артилерійського, мінометного вогню за координатами, які нам видають розвідувальні безпілотники.
Треба також розуміти, що більшість ворожих спроб атакувати нас своїми безпілотними системами можна унеможливити за рахунок засобів радіоелектронної боротьби. Ба більше, ми можемо застосовувати засоби РЕБ не лише як засіб захисту, але ще і як елемент створення імітації роботи.
Наразі ми перебуваємо в переломному моменті, коли можемо запропонувати рішення за рахунок роботизованої техніки, а не особового складу. Для цього треба суттєво змінювати підхід. Тут потрібні колосальні зміни в Збройних силах України, адже ми рухаємося до стандартів НАТО. Проте варто зазначити, що стандарти НАТО не передбачали такої великої кількості роботизованої техніки. Саме тому ми кажемо про те, що Україна може стати першою у світі країною, яка повністю замінить особовий склад на роботизовану техніку та задасть нові стандарти ведення бойових дій.
Але для цього треба в рази збільшувати можливості наших виробничих потужностей. Приватні компанії на 100% готові забезпечити Сили оборони такими засобами, але потрібен стратегічний підхід, зокрема формування технічних завдань, які будуть актуальні протягом тривалого проміжку часу. Йдеться про створення певної інституції, технологічну ставку, про яку згадував президент. Потрібні якісні аналітики, якісні інженери, які оброблятимуть всю інформацію з лінії бойового зіткнення і пропонуватимуть дієві рішення. Потрібно формувати чітку потребу на різні типи озброєння і тактику їхнього застосування.
У такому разі, якою б не була кількість особового складу ворога, чим більше високотехнологічного озброєння ми поставимо, тим швидше зможемо подолати “м’ясні” штурми ворога.
