Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • ЖИТТЯ
  • – 120 тисяч на пам’ятник для живої людини? Може ще скульптуру в повний ріст замовити? – Коли дружина розповіла про забаганку своєї матусі, я мало не впав

– 120 тисяч на пам’ятник для живої людини? Може ще скульптуру в повний ріст замовити? – Коли дружина розповіла про забаганку своєї матусі, я мало не впав

Viktor
10 Грудня, 202410 Грудня, 2024 Коментарі Вимкнено до – 120 тисяч на пам’ятник для живої людини? Може ще скульптуру в повний ріст замовити? – Коли дружина розповіла про забаганку своєї матусі, я мало не впав

Моя теща – далеко не цукор, та я ми мусимо з нею жити. Після весілля оселились окремо і все було чудово. Та згодом сталася в нашій сім’ї біда – раптово помер тесть. Дружина дуже важко це пережила, адже він був гарним дбайливим батьком. А згодом якось вона прийшла додому і сказала.

 – Мама залишилась одна, ми мусимо до неї переїхати, бо сама вона не впорається!

 – Так їй всього 65 років!

 – І що? Татові було 67 і його вже нема!

Дружина просила, тому врешті я погодився. Крім того, ми подумали, що так буде краще для дітей. І зекономимо на оренді житла. Щойно ми переїхали, Галина Михайлівна почала вигадувати для нас завдання. За пів року я зробив в її квартирі ремонт і купив нову техніку і деякі меблі.

Та нещодавно ми робили тестю пам’ятник. Обрали невеличкий скромний, але з каменю. І тут, коли все було готове, теща раптом за вечерею заявила:

 – Я хочу, щоб і мені вже пам’ятник зробили!

 – Нащо?

 – Багато хто так робить! Тим паче потім дорожче буде! Крім того, я хочу сама обрати такий, щоб мені подобався!

 – Хіба ж це нормально? Живій людині пам’ятник на цвинтарі!

 – Без дати, її потім собі додасте, та й клопоту менше матимете! Вам краще!

Врешті ми погодились. Просто дружина дуже хотіла їй догодити. А тоді вона пішла з Галиною Михайлівною обирати пам’ятник. Коли вони повернулись, теща була дуже задоволена. А от дружина – ні.

 – Слухай, мама обрала, ми вже все замовили!

 – Добре, це ж головне!

 – Та річ у тім, що вона мало не найдорожчий обрала. Високий з червоного граніту.

  – Нічого собі. І скільки він коштує?

 – 120 тисяч гривень. Нам дозволили розділити цю суму на чотири місяці. 

 – Ти що? Та можна ж хату в селі купити! Де я візьму стільки грошей!

 – Ми мусимо знайти їх! Врешті батьківська квартира ж нам залишиться!

 – Але твоя мама може ще 20 років прожити. Згодом скаже, що хоче інакший пам’ятник. Що знову будемо переробляти?

Я шокований, не знаю, що робити. Аби втілити забаганку тещі доведеться в борги по самі вуха залізти. А нам все ж ще жити якось треба. Що б ви на таке сказали? І взагалі, як гадаєте, це нормально?

IrynaS

Навігація записів

Пісний шоколадний кекс: виходить дуже м’яким і ароматним
Вже 20 років мій чоловік ставиться до мене, як до служанки. Давно б розлучилася, але Петро мене աантажує…

Related Articles

— Добрий ранок, донечко! — голос у мами рівний, лагідний. — Ні, яка ж пожежа. Це я просто вирішила скористатися твоєю вчорашньою порадою. І теж трошки «нічого не робити». Аня застигла, кліпаючи очима.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до — Добрий ранок, донечко! — голос у мами рівний, лагідний. — Ні, яка ж пожежа. Це я просто вирішила скористатися твоєю вчорашньою порадою. І теж трошки «нічого не робити». Аня застигла, кліпаючи очима.

Єдиний син ошелешив нас тим, що хоче одружитися — йому ж всього 22 роки. Але ми з чоловіком вирішили, що перечити не будемо, адже ми самі свого часу одружилися дуже молодими. Чоловікові ледь виповнилося 22, а мені 19. Значить, така доля. Та й наречена нам подобалася: Мар’янка вчилася з сином в університеті в одній групі. Коли ми зрозуміли, що справа вирішено, почали готуватися до торжества. Ми вирішили, що оскільки Віктор у нас єдиний син, треба робити йому весілля. Як годиться, зібралися ми з чоловіком до батьків цієї Мар’яни, нашої майбутньої невістки, в гості. Про дівчину ми нічого не знали, так, бачили її кілька разів з нашим сином. Вона розповідала, що живе разом з мамою в селі, недалеко від нашого міста. Так що ми поїхали свататися. Про свій приїзд, майбутньої свахи ми, звичайно, попередили заздалегідь. Чоловік купив квіти, я спекла торт і ми вирушили на знайомство з майбутньою, так би мовити, сім’єю. По приїзду, перше, що нас вразило, це дуже чистий і охайний двір.

Viktor
1 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Єдиний син ошелешив нас тим, що хоче одружитися — йому ж всього 22 роки. Але ми з чоловіком вирішили, що перечити не будемо, адже ми самі свого часу одружилися дуже молодими. Чоловікові ледь виповнилося 22, а мені 19. Значить, така доля. Та й наречена нам подобалася: Мар’янка вчилася з сином в університеті в одній групі. Коли ми зрозуміли, що справа вирішено, почали готуватися до торжества. Ми вирішили, що оскільки Віктор у нас єдиний син, треба робити йому весілля. Як годиться, зібралися ми з чоловіком до батьків цієї Мар’яни, нашої майбутньої невістки, в гості. Про дівчину ми нічого не знали, так, бачили її кілька разів з нашим сином. Вона розповідала, що живе разом з мамою в селі, недалеко від нашого міста. Так що ми поїхали свататися. Про свій приїзд, майбутньої свахи ми, звичайно, попередили заздалегідь. Чоловік купив квіти, я спекла торт і ми вирушили на знайомство з майбутньою, так би мовити, сім’єю. По приїзду, перше, що нас вразило, це дуже чистий і охайний двір.

П’ятдесят вісім — цифра у паспорті, але аж ніяк не на обличчі. Акуратна зачіска, легкий штрих туші на віях і те саме плаття, яке вдало підкреслює фігуру й додає загадковості. Чоловік запросив на«романтичне» побачення. Не на швидку каву, а саме на«романтичне» побачення. та замість «романтичного» столу….Я застала «романтичний сюрприз» на який там зовсім не чекала…Він подивився мені прямо в очі й сказав декілька слів, від яких я просто замніміла…

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до П’ятдесят вісім — цифра у паспорті, але аж ніяк не на обличчі. Акуратна зачіска, легкий штрих туші на віях і те саме плаття, яке вдало підкреслює фігуру й додає загадковості. Чоловік запросив на«романтичне» побачення. Не на швидку каву, а саме на«романтичне» побачення. та замість «романтичного» столу….Я застала «романтичний сюрприз» на який там зовсім не чекала…Він подивився мені прямо в очі й сказав декілька слів, від яких я просто замніміла…

Цікаве за сьогодні

  • — Добрий ранок, донечко! — голос у мами рівний, лагідний. — Ні, яка ж пожежа. Це я просто вирішила скористатися твоєю вчорашньою порадою. І теж трошки «нічого не робити». Аня застигла, кліпаючи очима.
  • Єдиний син ошелешив нас тим, що хоче одружитися — йому ж всього 22 роки. Але ми з чоловіком вирішили, що перечити не будемо, адже ми самі свого часу одружилися дуже молодими. Чоловікові ледь виповнилося 22, а мені 19. Значить, така доля. Та й наречена нам подобалася: Мар’янка вчилася з сином в університеті в одній групі. Коли ми зрозуміли, що справа вирішено, почали готуватися до торжества. Ми вирішили, що оскільки Віктор у нас єдиний син, треба робити йому весілля. Як годиться, зібралися ми з чоловіком до батьків цієї Мар’яни, нашої майбутньої невістки, в гості. Про дівчину ми нічого не знали, так, бачили її кілька разів з нашим сином. Вона розповідала, що живе разом з мамою в селі, недалеко від нашого міста. Так що ми поїхали свататися. Про свій приїзд, майбутньої свахи ми, звичайно, попередили заздалегідь. Чоловік купив квіти, я спекла торт і ми вирушили на знайомство з майбутньою, так би мовити, сім’єю. По приїзду, перше, що нас вразило, це дуже чистий і охайний двір.
  • П’ятдесят вісім — цифра у паспорті, але аж ніяк не на обличчі. Акуратна зачіска, легкий штрих туші на віях і те саме плаття, яке вдало підкреслює фігуру й додає загадковості. Чоловік запросив на«романтичне» побачення. Не на швидку каву, а саме на«романтичне» побачення. та замість «романтичного» столу….Я застала «романтичний сюрприз» на який там зовсім не чекала…Він подивився мені прямо в очі й сказав декілька слів, від яких я просто замніміла…
  • У селі, язиками чесали: «Двічі в ту саму річку лізуть». Весілля було тихим. Тільки діти, куми та декілька найближчих друзів. Ганна була не в білій сукні, а в гарній вишиванці з блакитними квітами — символом надії
  • — Ну треба ж, характер прорізався, — сказала вона вголос. — Нічого. Погуляє пару днів, гроші закінчаться — приповзе. Куди він подінеться? Він же безпорадний. Він же без мене — нуль
  • Її очам відкрилася дивна картина: за столом сиділи племінники і з задоволенням облизували морозиво в стаканчиках. Навпроти них на стільці сидів Єгор і із заздрістю ковтав слину, спостерігаючи за тим, з якими емоціями їдять діти Артема.Хлопчик настільки був захоплений цим видовищем, що не відразу помітив матір, яка зайшла в будинок.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes