Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Всі ресурси вичерпані: “Укрзалізниця” просить про бюджетну підтримку та пропонує підвищити тарифи

Всі ресурси вичерпані: “Укрзалізниця” просить про бюджетну підтримку та пропонує підвищити тарифи

Viktor
5 Листопада, 20255 Листопада, 2025 Коментарі Вимкнено до Всі ресурси вичерпані: “Укрзалізниця” просить про бюджетну підтримку та пропонує підвищити тарифи

АТ “Укрзалізниця” через втрату 49% вантажних перевезень більше не може субсидіювати за їх рахунок збиткові пасажирські перевезення, тому пропонує збільшити вантажні тарифи на 41,5% у 2026 році та просить про бюджетну підтримку.

Як пише Delo.ua, про це  заявив заступник голови наглядової ради УЗ Сергій Лещенко під час виступу у Верховній Раді 5 листопада, передає “Інтерфакс-Україна”.

За його словами, внутрішні резерви залізниці для компенсації збитків пасажирських перевезень вичерпані.

Лещенко зауважив, що чистий збиток “Укрзалізниці” за 9 місяців 2025-го становить 7 мільярдів 195 мільйонів гривень, а збитки пасажирських перевезень торік — 18 мільярдів гривень.

Він пояснив, що всі роки діяла система, коли збитки пасажирських перевезень компенсувалися коштом вантажних.

 “Так чи інакше не уникнути індексації вантажних тарифів, але треба це робити поступово, для того, щоб не було шоків в промисловості, в два етапи. Нам треба хоча б індексувати до темпу роста цін виробників. Це може дати 22,5 млрд грн, якщо ми зробимо це наступного року з 1 січня та 1 липня – на 27,5% та 11%”, – зазначив Лещенко.

Він додав що ситуації з вантажними перевезеннями навряд чи покращиться, бо цього року втрачена практична всю вугільна галузь Донеччини, й остання шахта – “Білозірська” – вже також зупинена.

Крім того, у 2025 році було 800 атак на інфраструктуру залізниці із пошкодженням 3 тис. об’єктів.

“Щоб компенсувати збитки потрібна допомога платників податків України”, – наголосив заступник голови наглядової ради УЗ.

Лещенко повідомив, що обговорюється 16 млрд грн бюджетної допомоги 2026 року, щоб компенсувати збитки.

Нагадаємо, уряд вже спрямував  8 млрд грн на підтримку “Укрзалізниці”.
Джерело

Навігація записів

Кoли закiнчиться вiйна в Укpаїні: Чоpновол вiдверто вiдповіла. Деталі…
За нaродження дитини держава виплачуватиме 50 000 – Рaда ухвалила закон

Related Articles

“Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Viktor
29 Квітня, 202629 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до “Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Цікаве за сьогодні

  • Марина завжди знала: власна квартира — це не просто стіни, це свобода. Свобода зачинити двері й опинитись у світі, де не треба виправдовуватись, перепрошувати, догоджати. Особливо коли живеш зі свекрухою.
  • – І нащо мені такий старий? Замість меблів? – Степан дивився на мене ошелешений. Такого він точно не чекав
  • Моя мама віддала мене бабусі, коли мені було лише 4 роки. Як бабусі не стало, мама виставила мене з її будинку.
  • Олена прокинулася, як завжди, ще до світанку. Пічка давно погасла, в хаті було зимно, але вона вже звикла до такого. За ці роки вона навчилася жити без чоловіка – без тепла, без опори, без слова підтримки. Їй було всього тридцять два, коли доля вирвала в неї Івана, її чоловіка. Двоє дітей – Марічка й Андрійко – залишилися на її руках, а разом із ними – город, худоба, поле й старенька хата, яку треба було втримати.
  • Як ти можеш нас покинути в такий складний час? — плакала вона, пакуючи мені банку з варенням. — Ми ж одна сім’я! — Мамо, я не покину вас. Я буду допомагати фінансово. Але мені треба спати хоча б п’ять годин на добу, щоб мене не звільнили, — намагалася пояснити я. І я допомагала. Перші місяці самостійного життя були дивними. Я нарешті відчула, що таке тиша. Я вчилася господарювати на власній кухні, готувала смачні обіди. Оскільки я жила одна, їжі завжди залишалося забагато. Кожні вихідні я завантажувала повний багажник продуктів і їхала до них. Пам’ятаю, як перші рази Віка була мені вдячна. Вона обіймала мене, називала «найкращою сестрою у світі». Приносити пакунки з якісним дитячим харчуванням, м’яким м’ясом для мами та новими іграшками для племінника було приємно. Це давало мені відчуття того, що я — опора. Але вдячність — річ крихка. Вона швидко розчиняється в рутині. Через пів року мої візити перестали бути святом, вони стали нормою. Віка вже не чекала мене з радістю, вона чекала мене зі списком. — Ти що, не бачиш, що дитина виросла з усіх комбінезонів? — замість «привіт» казала вона
  • Ой, почалося… — вона закотила очі. — Ви, мамочки з правильними дітками, завжди знаєте, як краще. Тільки життя — воно не по книжках. Мій Денис росте вільним, а ваш — як на шнурочку. Побачимо, хто з них краще пристосується. І вони пішли. Просто пішли, залишивши нас із брудною ковдрою і зіпсованим настроєм. Я сіла назад на траву. Мої думки мимоволі повернулися в дитинство. Я згадала свою бабусю Ганну. Вона жила в селі і завжди казала: “Дитина — це чисте полотно, що ти на ньому намалюєш, те й буде світ бачити”. Пам’ятаю, як одного разу я, ще зовсім мала, зірвала яблуко в сусідському саду. Бабуся не сварила мене гучно. Вона просто взяла мене за руку, ми пішли до сусідки, тьоті Галі, і я мала сама попросити вибачення. — Сором — це не коли в тебе мало грошей, — казала тоді бабуся. — Сором — це коли в тебе мало совісті. Того дня тьотя Галя дала мені цілий кошик яблук, але я запам’ятала на все життя: чуже — це кордон, який не можна переходити без запрошення
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes