Знаєш, Олено, я за сина боялася. Він у мене як той транзистор — перегорів колись і не хотів світитися. Дивлюся я на тебе… Ти жінка тепла. Велика, добра, справжня. У нас в роду всі жінки були міцні, на таких земля тримається. А худорляві — то для вітру. Ти мені головне скажи: ти мого сина не образиш? Бо він хоч і дорослий, а в душі все той же хлопчик з розбитим серцем. Олена розплакалася прямо за столом. Марія Степанівна підійшла, обняла її за масивні плечі й прошепотіла: — Ну, ну… Годі сирість розводити. Давай краще розказуй, як ти ті котлети робиш, Андрій казав, що вони у тебе хмаринки нагадують. Це було благословення. Андрій дивував Олену щодня
«Я більше ніколи не дозволю жодному чоловіку зіпсувати мені настрій, не те що життя», — саме цю фразу Олена повторювала собі щоранку, дивлячись у дзеркало, яке вже давно перестало бути її другом. У тридцять п’ять років вона відчувала себе так, ніби прожила всі дев’яносто. За плечима залишилися два шлюби, які висмоктали з неї всі соки, … Read more