– Світлано, я не хочу тобі диктувати, що робити. Це твоє рішення. Тільки нагадую: ти опинилася на вулиці в шістнадцять. І все, що маєш, – лише твоя заслуга. Ти нікому нічого не винна

by

― У тебе немає совісті! ― кричав у слухавку знайомий і водночас чужий голос. ― Невдячна! Я тебе з пелюшок вигодовувала, виховувала, а що натомість? Тепер хочеш мене на вулицю вигнати, як шкідливу кішку? ― Мамо, я нікого нікуди не виганяла. І в тому, що сталося, винен тільки Коля, нехай сам розбирається зі своїми проблемами. … Read more

Бабусю, а скільки коштують у вас горіхи? Жінка підняла голову. На Людмилу подивилися добрі, неймовірно втомлені очі, оточені сіткою глибоких зморшок. — Ой, добрий вечір, доню, — голос бабусі трохи тремтів від холоду. — Та небагато вони коштують. Я й дешевше віддам, аби тільки вже розійшлося все. Бо мені ще на автобус встигнути треба, а він останній через пів години. — Ви далеко живете? — Людмила відчула, як холодний вітер пробирається під її пальто, і їй стало ніяково від того, що вона стоїть тут у дорогому взутті, а ця жінка мерзне на бетоні. — У селі, дитино… Вишневе називається. Тут воно ніби й недалеко, але поки доїдеш, поки до хати дійдеш — то вже й ніч. Людмила подивилася на товар. Чотири пакети горіхів, три банки огірків і маленька баночка з чимось червоним, схожим на малину. — Я заберу все, — несподівано для самої себе сказала Людмила

by

Людмила поверталася з роботи, як завжди, пізно. У місті вже вмикалися ліхтарі, вікна багатоповерхівок світилися теплим жовтим світлом, а вона ще тільки йшла додому — неквапом, ніби й не поспішала нікуди. І на це були свої причини. По-перше, вона справді любила свою роботу. У свої тридцять п’ять років Людмила вже очолювала великий відділ у логістичній … Read more

Після розлучення я залишилася майже без усього, що вважала своїм життям. У мене лишилася тільки стара мамина хата в карпатському селі — та сама, куди я роками збиралася поїхати “якось потім”. Я приїхала туди з однією валізою, переконана, що просто сховаюся від чужих поглядів хоча б на кілька тижнів.Та я навіть уявити не змогла, який «сюрприз» на мене там чекатиме..

by

Іноді життя руйнується не гучно, а майже беззвучно: під стукіт суддівського молотка, під шурхіт паперів, під погляд людини, яку ти колись любила. Марина думала, що після розлучення втратила все: дітей, дім, повагу, майбутнє. Але стара мамина хата в карпатському селі приховувала не просто родинну таємницю. Вона зберігала доказ того, що її мати бачила набагато далі, … Read more

— Мамо, ми завтра їдемо до Європи. Я вже продала твою дачу біля моря і татову машину.. А потім додала таким рівним голосом, ніби йшлося про старий сервант:— Я залишу тобі тридцять відсотків. На якийсь час вистачить.Я лише усміхнулася.— Розумію… — Але ти забула одну річ.

by

Я думала, що після смерті чоловіка найважчим буде навчитися прокидатися в порожній квартирі. Але виявилося, що набагато болючіше — почути від власної доньки, що твоє життя вже поділили без тебе. Я сиділа в коридорі районної поліклініки на Оболоні, коли задзвонив телефон. Крісло підо мною було зелене, пластикове, холодне, таке, що його легко мити й неможливо … Read more

Андрію! Швидко прокидайся, — тихо мовила дружина. — Тобі хтось телефонує. Мабуть, щось термінове. Андрій розплющив очі, кілька секунд вдивлявся в стелю, а потім, побачивши телефон, різко підхопився. Він взяв слухавку і вийшов на балкон. Вона бачила крізь скло. Його спина напружилася, він почав міряти балкон кроками, різко киваючи головою. — Так. Я зрозумів. Коли? Ні, сьогодні ніяк. Добре, завтра вранці буду. Зрозумів, — долетіли до Олени уривки фраз. Олена відчула, як у середині зав’язався тугий вузол. У його тоні була напруга, яку вона не чула вже дуже давно. — Хто це був, Андрію? — запитала вона. — Робота, Оленко. Керівництво вимагає, щоб я був на місці завтра о дев’ятій ранку. Треба збиратися. Поїду нічним експресом у Київ. Він почав швидко збирати речі. — Може, я з тобою поїду? Давно хотіла відвідати подругу в Києві, — раптом запропонувала вона. Андрій завмер. На мить у його очах промайнув страх. — Ні, Олено, не вигадуй. Я буду бігати по кабінетах, мені буде не до прогулянок. Сиди вдома, відпочивай. Я повернуся за два дні. Але в душі дружини поселився серйозний неспокій

by

Місто Трускавець завжди мало свій особливий ритм. Тут час не біжить, а повільно тече, наче мінеральна вода по тонких трубках бюветів. Ранки тут пахнуть вологою хвоєю, свіжою випічкою з місцевих пекарень та легким ароматом сірки, що доноситься від джерел. Саме тут, у квартирі з панорамними вікнами, що виходили на Курортний парк, Олена відчувала себе абсолютно … Read more

Андрій Михайлович викликав Марину до себе. В його кабінеті панувала напружена атмосфера. За столом сиділа дружина начальника, Інна, яка з неприхованою ворожістю дивилася на Марину. Андрій, не звертаючи на дівчину уваги, стояв біля вікна. Інна, не витримавши, звинуватила Марину в тому, що та заграє з її чоловіком. Марина була мяко кажучи здивована такими звинуваченнями…

by

 Маринко, зайди до мене, – голос Андрія Михайловича у слухавці звучав тихо і якось не так як завжди. Такого тону Марина за три роки роботи не чула. Серце тьохнуло. Вона поправила комірець білої блузки, обсмикнула спідницю і провела рукою по волоссю. Перед дверима директорського кабінету затрималася на секунду, глибоко вдихнула. – Може, через ті договори? … Read more

Олексій приїхав один раз у червні, без Христини. У тієї знайшлися якісь справи. Ольга не стала розпитувати, просто зраділа – нагодувала борщем, видала старі батьківські шльопанці, і вони вдвох до вечора підв’язували помідори, розмовляючи ні про що. Альоша сміявся, жартував, і Ольга думала: ну ось, нормальний хлопець, просто дружина молода, не розуміє ще нічого.

by

– Синку, коли приїдете? – Запитала Ольга. – Я вже все підготувала. Розсаду, підгодовування, інструменти. Тільки на вас чекаю. На тому кінці замовкли. Ольга чекала на відповідь, але тиша затягувалася, стаючи обтяжливою. Вона відчула, як наростає ніяковість, і мимоволі спохмурніла. – Мамо, тут така справа … – Олексій заговорив трохи швидше, ніж звичайно. – У … Read more

От докінчимо із будівництвом хати і повезу я тебе, Марієчко, на відпочинок. Та згас чоловік, як та свічка

by

Ще ніколи Марія не відчувала себе такою самотньою. І наче велика рідня є у неї, та й, зрештою, сім’я. Щоправда, єдина донечка із зятем та внучкою мешкають у сусідньому місті. Та хоч щодня зідзвонюються і годинами говорять по телефону, із настанням сутінків до неї приходить ота самотність. Марія з острахом і небажанням очікувала ночі, знала, … Read more

Катя вийшла з роботи, але додому їй не хотілося йти. Вона пройшла кілька метрів і сіла на лавку у невеликому сквері.

by

Катя вийшла з роботи, але додому їй не хотілося йти. Вона пройшла кілька метрів і сіла на лавку у невеликому сквері. Повз поспішали перехожі. Магазин, де працювала Катя, закривався об одинадцятій вечора, виходила вона не раніше половини дванадцятої. В цей час людей на вулицях зовсім небагато. – От і добре, – подумала Катя. Усі вони … Read more

— Просто приїхали! — сестра по-господарськи вмостилася на гойдалці, яку я купила минулого місяця. — До рідної сестри вже й заїхати не можна? Батьки дзвонили, сказали, ти тут райський сад влаштувала. Ось, привезла племінників на свіже повітря. — Свіже повітря — це чудово. Але ти пам’ятаєш, що відмовилася від цієї дачі? — Ой, ну почалося… — Надя махнула рукою. — Хто знає, що я сказала два роки тому. Це ж батьківський дім, наше спільне гніздо.

by

— Варя, ти з глузду з’їхала, віддавати за цей сарай свої останні заощадження? — Надія з презирством відсунула носком туфлі пожухлу гілку малини. — Тут же стільки роботи, а натомість — відро кислої смородини. Я мовчки дивилася на старий батьківський будинок. Так, фарба облупилася, ґанок небезпечно просів, а теплиця стояла без скла, нагадуючи скелет доісторичної … Read more