– Я просто хочу, щоб ти все робила, як треба, тільки й усього! А ти не робиш! – А як треба, це як? – Як мама, – відповів він

Коментарі Вимкнено до – Я просто хочу, щоб ти все робила, як треба, тільки й усього! А ти не робиш! – А як треба, це як? – Як мама, – відповів він

– Я просто хочу, щоб ти все робила, як треба, тільки й усього! А ти не робиш! – А як…

– Ну привіт, матусю! – сказав той, коли зайшов у хату. – Повернулася? А ми ж тобі казали, що місто не для тебе!

Коментарі Вимкнено до – Ну привіт, матусю! – сказав той, коли зайшов у хату. – Повернулася? А ми ж тобі казали, що місто не для тебе!

– Ну привіт, матусю! – сказав той, коли зайшов у хату. – Повернулася? А ми ж тобі казали, що місто…

Данило тільки на прощання з батьком й приїхав. Грошей привіз, поховали тата — і він одразу назад. То все невістка, Настя, мені лихо кує. У мене ж там онучка й онук ростуть. Уже великі, мабуть, а я їх так ні разу й не бачила. — Гена мій уже шістнадцать років як спочив. Царство небесне… Після того й покотилося все кубарем. Кирило жив із нами, з дружиною та трьома дітками, одне за одним. Я на пенсію пішла і все з ними, світу білого не бачила.

Коментарі Вимкнено до Данило тільки на прощання з батьком й приїхав. Грошей привіз, поховали тата — і він одразу назад. То все невістка, Настя, мені лихо кує. У мене ж там онучка й онук ростуть. Уже великі, мабуть, а я їх так ні разу й не бачила. — Гена мій уже шістнадцать років як спочив. Царство небесне… Після того й покотилося все кубарем. Кирило жив із нами, з дружиною та трьома дітками, одне за одним. Я на пенсію пішла і все з ними, світу білого не бачила.

— Ну, чого ти плачеш? — сусідка по палаті лагідно погладила її по голові. — Другий день уже в нас,…

У суботу Ліля пішла на ставок — покататися на ковзанах. Жужа, як завжди, причепилася слідом. Дівчинка сміялася, кружляла на льоду, а собака сиділа на березі і спостерігала. — Дивись, як я вмію! — крикнула Ліля і помчала до середини ставка. Лід тонко задзвенів. Потім — тріск. І Ліля провалилася.

Коментарі Вимкнено до У суботу Ліля пішла на ставок — покататися на ковзанах. Жужа, як завжди, причепилася слідом. Дівчинка сміялася, кружляла на льоду, а собака сиділа на березі і спостерігала. — Дивись, як я вмію! — крикнула Ліля і помчала до середини ставка. Лід тонко задзвенів. Потім — тріск. І Ліля провалилася.

— Дідусю, дивись! — Ліля прилипла носом до вікна. — Собачка! За хвірткою металася дворняга. Чорна, брудна, зі стирчащими ребрами….

– Ти ж сам казав, що сина хочеш? – дивувалася Тетяна – Ну не так одразу, не встиг ще з тобою я налюбитись, а ти вже й дитя задумала, – Микола так дивно сказав це, ніби це було без його згоди

Коментарі Вимкнено до – Ти ж сам казав, що сина хочеш? – дивувалася Тетяна – Ну не так одразу, не встиг ще з тобою я налюбитись, а ти вже й дитя задумала, – Микола так дивно сказав це, ніби це було без його згоди

– Ти ж сам казав, що сина хочеш? – дивувалася Тетяна – Ну не так одразу, не встиг ще з…

Хочу той мотоцикл знайти. Або такий самий, точнісінько такий. Щоб він хоч на старості років знову те почуття відчув. Знову хлопчиком себе відчув

Коментарі Вимкнено до Хочу той мотоцикл знайти. Або такий самий, точнісінько такий. Щоб він хоч на старості років знову те почуття відчув. Знову хлопчиком себе відчув

Прийшла до мене якось на початку літа Лідія Ігнатіївна, дружина нашого столяра, Григорія Микитовича. Вони в селі як два старих…

– Ми тут живемо! – Зінаїда вип’яла груди. – Це наш дім! А ти хто взагалі? Чоловік дістав теку, розгорнув. – Я власник. Будинок куплено місяць тому, всі документи в порядку. Бажаєте подивитись? Зінаїда вихопила папери, зім’яла їх у руках, намагаючись розгледіти. Віктор зазирнув через плече. Обличчя в нього стало сірим. – Який підпис? – Зінаїда жбурнула листи йому в груди. – Не може бути! Вона б сказала! Ми тут зареєстровані!

Коментарі Вимкнено до – Ми тут живемо! – Зінаїда вип’яла груди. – Це наш дім! А ти хто взагалі? Чоловік дістав теку, розгорнув. – Я власник. Будинок куплено місяць тому, всі документи в порядку. Бажаєте подивитись? Зінаїда вихопила папери, зім’яла їх у руках, намагаючись розгледіти. Віктор зазирнув через плече. Обличчя в нього стало сірим. – Який підпис? – Зінаїда жбурнула листи йому в груди. – Не може бути! Вона б сказала! Ми тут зареєстровані!

Рідня чоловіка приїхала заселятися з речами, але дізналася біля воріт, що будинку в них більше немає Зінаїда довбала кулаком у…

– Я йду від тебе, Ромо – сказала вона і продовжила бризкатися духами. – Тобто, як іду? До кого? Куди? – До іншого чоловіка. Чи ти думав, що я вічно буду твої витівки терпіти? Хочу – ночую, хочу – не ночую. Такого я не терпітиму!

Коментарі Вимкнено до – Я йду від тебе, Ромо – сказала вона і продовжила бризкатися духами. – Тобто, як іду? До кого? Куди? – До іншого чоловіка. Чи ти думав, що я вічно буду твої витівки терпіти? Хочу – ночую, хочу – не ночую. Такого я не терпітиму!

– Я йду від тебе, Ромо – сказала вона і продовжила бризкатися духами. – Тобто, як іду? До кого? Куди?…

– А даремно. Такі речі не можна забувати. Такі спогади зігрівають душу – в моменти, коли буває погано. А пам’ятаєш, як вона хвилювалася на розписі в РАЦСі? Я тоді дивилася на неї і думала: – Боже, вона ж зовсім дитина. І ти теж хвилювався. У тебе тремтіли руки, коли ти одягав їй обручку на палець. До речі, а де твоя обручка?

Коментарі Вимкнено до – А даремно. Такі речі не можна забувати. Такі спогади зігрівають душу – в моменти, коли буває погано. А пам’ятаєш, як вона хвилювалася на розписі в РАЦСі? Я тоді дивилася на неї і думала: – Боже, вона ж зовсім дитина. І ти теж хвилювався. У тебе тремтіли руки, коли ти одягав їй обручку на палець. До речі, а де твоя обручка?

Він йшов до мами, щоб поскаржитися на життя. Миколі було вже сорок років, і скаржитися він давно розучився. Але останнім…

Усе, Мар’яно! Це кінець! — Світлана влетіла в коридор і впала на новий диван. — Я подаю на розлучення. Не можу більше жити з ним! — Світлано, обережніше, диван світлий. Що знову сталося? Андрій знову затримався на роботі? — Ой, Мар’яно, от не починай! Тобі б лише про свої меблі думати! У мене життя руйнується, а ти про плями! У тебе завжди все так: квартира в новобудові, підвищення, ідеальний чоловік. А на мене тобі просто начхати! — Я не байдужа, Світлано. Просто ми з Олегом два роки відкладали кожну гривню на це житло. Мені воно дороге. То що Андрій? — Та що Андрій! Уяви собі, я вчора просто заскочила до дівчат у кафе після зміни. Мала право розслабитися? Приходжу о десятій, а він влаштовує сцену, розпитує все: де я була, чому діти не нагодовані, чому в хаті безлад. Уявляєш? Називає мене безвідповідальною! А потім ще й тебе в приклад ставить. Мовляв, глянь на Мар’янку: вона і проєкти в IT закриває, і вдома в неї все блищить, і Олег завжди задоволений. Терпіти цього не можу

Коментарі Вимкнено до Усе, Мар’яно! Це кінець! — Світлана влетіла в коридор і впала на новий диван. — Я подаю на розлучення. Не можу більше жити з ним! — Світлано, обережніше, диван світлий. Що знову сталося? Андрій знову затримався на роботі? — Ой, Мар’яно, от не починай! Тобі б лише про свої меблі думати! У мене життя руйнується, а ти про плями! У тебе завжди все так: квартира в новобудові, підвищення, ідеальний чоловік. А на мене тобі просто начхати! — Я не байдужа, Світлано. Просто ми з Олегом два роки відкладали кожну гривню на це житло. Мені воно дороге. То що Андрій? — Та що Андрій! Уяви собі, я вчора просто заскочила до дівчат у кафе після зміни. Мала право розслабитися? Приходжу о десятій, а він влаштовує сцену, розпитує все: де я була, чому діти не нагодовані, чому в хаті безлад. Уявляєш? Називає мене безвідповідальною! А потім ще й тебе в приклад ставить. Мовляв, глянь на Мар’янку: вона і проєкти в IT закриває, і вдома в неї все блищить, і Олег завжди задоволений. Терпіти цього не можу

Вечірній Київ повільно занурювався у сутінки, розцвітаючи вогнями ліхтарів на Позняках. У новій квартирі Мар’яни ще пахло свіжим ламінатом та…