Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • “Чoму ви кар аєте Укpаїну?” Тpaмпу зaдали незpучне питання. Що він вiдповів?

“Чoму ви кар аєте Укpаїну?” Тpaмпу зaдали незpучне питання. Що він вiдповів?

Viktor
7 Липня, 20257 Липня, 2025 Коментарі Вимкнено до “Чoму ви кар аєте Укpаїну?” Тpaмпу зaдали незpучне питання. Що він вiдповів?

Редакція американського таблоїда The New York Post у пʼятницю опублікувала звернення до президента США Дональда Трампа із закликом відновити постачання всієї військової допомоги Україні.

Про це повідомляє “Європейська правда”.

Редакційний матеріал The New York Post звертає увагу, що після заклику Трампа до владіміра путіна припинити агресію то здійснив найбільший обстріл Києва з початку повномасштабного вторгнення.

“То чому, пане президенте, Ваша адміністрація карає Україну?” – питають автори статті.

Вони також нагадують про рішення Пентагону призупинити постачання Україні засобів протиповітряної оборони і питають, “чому ми загрожуємо покинути її”.

Редакційний колектив NYP наголошує, що переконання, нібито військова допомога Україні якось шкодить США і не відповідає їхнім інтересам, є “повністю далеким від істини”.

“Путін готовий пролити кров свого народу в останній спробі втримати імперію.

Якщо ми дозволимо йому досягти успіху, якщо ми допоможемо йому досягти успіху, це загрожуватиме не тільки Європі. Це покаже Китаю, що наші союзи нестійкі, а терпіння коротке”, – ідеться у статті.

Журналісти підкреслюють, що господар Кремля розуміє тільки силу і “продовжуватиме ображати і ігнорувати вас, якщо Сполучені Штати не зобов’яжуться захищати Київ”.

“Падіння України – не та катастрофа, в якій можна звинуватити когось іншого або яку можна списати на незначні обставини.

Вона дестабілізує світ, послабить Америку і негативно позначиться на вашому президентстві. Не відступайте”, – підсумовує колектив NYP.

The New York Post вважається улюбленою газетою Дональда Трампа, яку йому подають кожного ранку перед початком роботи в Білому домі.

Таблоїд відомий тим, що послідовно підтримував нинішнього президента США.

Зазначимо, що напередодні видання публікувало ще одну редакційну статтю на підтримку України, а в лютому прямо закликало Трампа не вірити путіну.

Джерело

Навігація записів

У Києві власник люксового Bentley Bentayga розбив його через день після купівлі. Фото
Під прицілом стрaтегічний зaвод: у роcійському Краcнозaводську прогриміла серія вuбухів. Відео

Related Articles

“Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Viktor
29 Квітня, 202629 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до “Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Цікаве за сьогодні

  • Марина завжди знала: власна квартира — це не просто стіни, це свобода. Свобода зачинити двері й опинитись у світі, де не треба виправдовуватись, перепрошувати, догоджати. Особливо коли живеш зі свекрухою.
  • – І нащо мені такий старий? Замість меблів? – Степан дивився на мене ошелешений. Такого він точно не чекав
  • Моя мама віддала мене бабусі, коли мені було лише 4 роки. Як бабусі не стало, мама виставила мене з її будинку.
  • Олена прокинулася, як завжди, ще до світанку. Пічка давно погасла, в хаті було зимно, але вона вже звикла до такого. За ці роки вона навчилася жити без чоловіка – без тепла, без опори, без слова підтримки. Їй було всього тридцять два, коли доля вирвала в неї Івана, її чоловіка. Двоє дітей – Марічка й Андрійко – залишилися на її руках, а разом із ними – город, худоба, поле й старенька хата, яку треба було втримати.
  • Як ти можеш нас покинути в такий складний час? — плакала вона, пакуючи мені банку з варенням. — Ми ж одна сім’я! — Мамо, я не покину вас. Я буду допомагати фінансово. Але мені треба спати хоча б п’ять годин на добу, щоб мене не звільнили, — намагалася пояснити я. І я допомагала. Перші місяці самостійного життя були дивними. Я нарешті відчула, що таке тиша. Я вчилася господарювати на власній кухні, готувала смачні обіди. Оскільки я жила одна, їжі завжди залишалося забагато. Кожні вихідні я завантажувала повний багажник продуктів і їхала до них. Пам’ятаю, як перші рази Віка була мені вдячна. Вона обіймала мене, називала «найкращою сестрою у світі». Приносити пакунки з якісним дитячим харчуванням, м’яким м’ясом для мами та новими іграшками для племінника було приємно. Це давало мені відчуття того, що я — опора. Але вдячність — річ крихка. Вона швидко розчиняється в рутині. Через пів року мої візити перестали бути святом, вони стали нормою. Віка вже не чекала мене з радістю, вона чекала мене зі списком. — Ти що, не бачиш, що дитина виросла з усіх комбінезонів? — замість «привіт» казала вона
  • Ой, почалося… — вона закотила очі. — Ви, мамочки з правильними дітками, завжди знаєте, як краще. Тільки життя — воно не по книжках. Мій Денис росте вільним, а ваш — як на шнурочку. Побачимо, хто з них краще пристосується. І вони пішли. Просто пішли, залишивши нас із брудною ковдрою і зіпсованим настроєм. Я сіла назад на траву. Мої думки мимоволі повернулися в дитинство. Я згадала свою бабусю Ганну. Вона жила в селі і завжди казала: “Дитина — це чисте полотно, що ти на ньому намалюєш, те й буде світ бачити”. Пам’ятаю, як одного разу я, ще зовсім мала, зірвала яблуко в сусідському саду. Бабуся не сварила мене гучно. Вона просто взяла мене за руку, ми пішли до сусідки, тьоті Галі, і я мала сама попросити вибачення. — Сором — це не коли в тебе мало грошей, — казала тоді бабуся. — Сором — це коли в тебе мало совісті. Того дня тьотя Галя дала мені цілий кошик яблук, але я запам’ятала на все життя: чуже — це кордон, який не можна переходити без запрошення
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes