Категорія: ЖИТТЯ

– Ми розраховували на розуміння, а тут у вас егоїзм процвітає

Коментарі Вимкнено до – Ми розраховували на розуміння, а тут у вас егоїзм процвітає

Від дідуся Вірі дісталася добра спадщина, якщо можна було так сказати. – У тебе, сину, є все. Вашій сім’ї достатньо,…

– Дякую звичайно за пиріг, тільки я теж з ранку пиріжки затіяла, – усміхається старенька забираючи шматок пирога, – Ну зайвим не буде. Внучок з’їсть. Та й ти візьми пиріжків, і мамі, і собі. Бери Настя, пригощайся. – Дякую, бабо Катю, – бере дівчина з блюда пиріжок, – А про якого онука ви говорили?

Коментарі Вимкнено до – Дякую звичайно за пиріг, тільки я теж з ранку пиріжки затіяла, – усміхається старенька забираючи шматок пирога, – Ну зайвим не буде. Внучок з’їсть. Та й ти візьми пиріжків, і мамі, і собі. Бери Настя, пригощайся. – Дякую, бабо Катю, – бере дівчина з блюда пиріжок, – А про якого онука ви говорили?

Баба Катя сьогодні з ранку пече пиріжки з капустою, муркочучи щось собі під ніс. Ну а чого не муркотіти –…

– Борю, твоя мама не знає слова «тимчасово», – похмуро відповіла тоді Неля. – Вона знає слово “назавжди”. – Не перебільшуй. Вона тебе любить. По-своєму, звісно. І ось, через місяць життя під одним дахом, Неля зрозуміла, що «любов» Інни Русланівни виявляється у методичному її знищенні.

Коментарі Вимкнено до – Борю, твоя мама не знає слова «тимчасово», – похмуро відповіла тоді Неля. – Вона знає слово “назавжди”. – Не перебільшуй. Вона тебе любить. По-своєму, звісно. І ось, через місяць життя під одним дахом, Неля зрозуміла, що «любов» Інни Русланівни виявляється у методичному її знищенні.

– Перепросити? – тихо спитала вона. – Знаєш що, Борю… Перепрошуй сам. А я піду збирати речі. – Та куди…

Ти вже закінчила свій будинок, мамо? Коли переїжджаємо? – питає мене дочка. – Нам уже не терпиться все побачити, давай, Новий рік ми там уже зустрінемо, адже стіл є, кухня є, і диван є, а що нам ще більше треба? – Зачекай, – кажу. – Про Новий рік я подумаю, а про переїзд ще рано говорити, треба все спочатку там до ладу довести. Проблема в тому, що у цьому будинку хоче жити моя донька з зятем і онуками, але вона не знає, що у мене за цей час трохи плани змінилися і я не уявляю, як їй про це м’яко розповісти

Коментарі Вимкнено до Ти вже закінчила свій будинок, мамо? Коли переїжджаємо? – питає мене дочка. – Нам уже не терпиться все побачити, давай, Новий рік ми там уже зустрінемо, адже стіл є, кухня є, і диван є, а що нам ще більше треба? – Зачекай, – кажу. – Про Новий рік я подумаю, а про переїзд ще рано говорити, треба все спочатку там до ладу довести. Проблема в тому, що у цьому будинку хоче жити моя донька з зятем і онуками, але вона не знає, що у мене за цей час трохи плани змінилися і я не уявляю, як їй про це м’яко розповісти

– Ти вже закінчила свій будинок, мамо? Коли переїжджаємо? – питає мене дочка. – Нам уже не терпиться все побачити,…

— Чого ти від мене весь час ховаєшся, красуне? — Я не красуня, я Олеся, а ховаюся, бо ти мені дуже сподобався, — сміливо відповіла дівчина.В цей момент «танець» закінчився..І цей «танець» назавжди змінив її життя…

Коментарі Вимкнено до — Чого ти від мене весь час ховаєшся, красуне? — Я не красуня, я Олеся, а ховаюся, бо ти мені дуже сподобався, — сміливо відповіла дівчина.В цей момент «танець» закінчився..І цей «танець» назавжди змінив її життя…

– Ой, яка вона у вас руда, та вся в ластовинні, ха-ха-ха! – веселився татів друг Сергій, коли побачив його…

— Нiзащо. Я би все пробачила, тiльки не брехню. Ну, раз оступився, другий. Але стiльки часу морочити голову двом жiнкам — то занадто! Краще вiдразу вiдрiзати i забути. — Я теж не зможу бути з ним. А за тиждень Iра приїхала в гостi до мене. Я показала їй Львiв, водила на Високий Замок, у картинну галерею

Коментарі Вимкнено до — Нiзащо. Я би все пробачила, тiльки не брехню. Ну, раз оступився, другий. Але стiльки часу морочити голову двом жiнкам — то занадто! Краще вiдразу вiдрiзати i забути. — Я теж не зможу бути з ним. А за тиждень Iра приїхала в гостi до мене. Я показала їй Львiв, водила на Високий Замок, у картинну галерею

Зазвичай я приїздила до Павла двiчi на мiсяць у суботу вранцi. Одна нiч у поїздi — i от я засинаю…

Минуло вже п’ять років, як ми зіграли весілля… Мені зараз 60 років, а чоловікові – 65 років… Нічого дивного, що я вийшла заміж у 55 років…

Коментарі Вимкнено до Минуло вже п’ять років, як ми зіграли весілля… Мені зараз 60 років, а чоловікові – 65 років… Нічого дивного, що я вийшла заміж у 55 років…

Минуло вже п’ять років, як ми зіграли весілля… Мені зараз 60 років, а чоловікові – 65 років… Нічого дивного, що я…

– Навіть зараз, на мій ювілей, діти вирішили, що мамі-заробітчанці, у якої, на їхню думку, «все є» – жоден подарунок не потрібний, навіщо витрачатися

Коментарі Вимкнено до – Навіть зараз, на мій ювілей, діти вирішили, що мамі-заробітчанці, у якої, на їхню думку, «все є» – жоден подарунок не потрібний, навіщо витрачатися

– А хіба тобі щось потрібно, мамо? Адже в тебе все є! Я ось Ігорю і кажу, що найкращий подарунок…

Мамо… Ви це серйозно? Ну, тобто, ми теж скучили, але… Ви ж знаєте, у нас тут ремонт у розпалі. Майстри тільки половину зробили, скрізь пил, матеріали розкидані. Ми ще навіть вашу кімнату не починали приводити до ладу. Може, ви ще трохи там затримаєтеся? Поки все закінчимо? Ольга відчула, як холодний клубок підкочується до горла. Вона нічого не сказала, лише коротко відповіла, що подумає, і набрала номер старшого сина. Дмитро вислухав новину ще холодніше. Невістка, яка була поруч, навіть не намагалася притишити голос. — Мамо, а ви про нас подумали? — запитав син. — У нас же виплати за квартиру щомісяця. Суми чималі. Якщо ви зараз кинете роботу, як ми будемо з цим справлятися? Нам ще стільки років платити. Ви ж знаєте, які зараз часи, стабільності ніякої. Може, ви знайдете там іншу родину? Хоча б на рік-два

Коментарі Вимкнено до Мамо… Ви це серйозно? Ну, тобто, ми теж скучили, але… Ви ж знаєте, у нас тут ремонт у розпалі. Майстри тільки половину зробили, скрізь пил, матеріали розкидані. Ми ще навіть вашу кімнату не починали приводити до ладу. Може, ви ще трохи там затримаєтеся? Поки все закінчимо? Ольга відчула, як холодний клубок підкочується до горла. Вона нічого не сказала, лише коротко відповіла, що подумає, і набрала номер старшого сина. Дмитро вислухав новину ще холодніше. Невістка, яка була поруч, навіть не намагалася притишити голос. — Мамо, а ви про нас подумали? — запитав син. — У нас же виплати за квартиру щомісяця. Суми чималі. Якщо ви зараз кинете роботу, як ми будемо з цим справлятися? Нам ще стільки років платити. Ви ж знаєте, які зараз часи, стабільності ніякої. Може, ви знайдете там іншу родину? Хоча б на рік-два

Коли твій квиток додому стає для рідних дітей проблемою, а не святом, починаєш розуміти, що за десять років на чужині…

Маринко! Та що ти таке верзеш? — обурилася Віра словам сетри. — Ти думаєш, я своїх дітей не знаю? Альонка з Павликом — золоті діти. Вони кожні вихідні приїздять, допомагають нам з батьком в село. Марина, її молодша сестра, яка приїхала «на гостину», присунулася ближче. — Не знаєш ти їх, Віро, зовсім не знаєш! На власні вуха чула, як твоя Альона чоловікові на кухні казала: «Мама з татом зовсім від села не відмиваються, соромно мені перед партнерами по бізнесу їх показувати». А Павло тільки кивав та підтакував! Мовляв, треба б ці зв’язки потроху обривати, щоб імідж не псували. Віра Сергіївна завмерла. — Брешеш ти, — нарешті вимовила вона, але в очах уже забриніли сльози. — Та нащо мені брехати? — Марина з удаваною жалістю зітхнула і відрізала собі ще шматок пирога. — Зайшла я до них у Вінниці, думала, чаю поп’ємо. А вони на кухні зачинилися і шепочуться. Думали, я в передпокої взуття знімаю, а я вже біля дверей була. Все чула! Альонка ще так презирливо сказала: «Пора вже, мабуть, цей зв’язок з сільськими батьками перерізати»

Коментарі Вимкнено до Маринко! Та що ти таке верзеш? — обурилася Віра словам сетри. — Ти думаєш, я своїх дітей не знаю? Альонка з Павликом — золоті діти. Вони кожні вихідні приїздять, допомагають нам з батьком в село. Марина, її молодша сестра, яка приїхала «на гостину», присунулася ближче. — Не знаєш ти їх, Віро, зовсім не знаєш! На власні вуха чула, як твоя Альона чоловікові на кухні казала: «Мама з татом зовсім від села не відмиваються, соромно мені перед партнерами по бізнесу їх показувати». А Павло тільки кивав та підтакував! Мовляв, треба б ці зв’язки потроху обривати, щоб імідж не псували. Віра Сергіївна завмерла. — Брешеш ти, — нарешті вимовила вона, але в очах уже забриніли сльози. — Та нащо мені брехати? — Марина з удаваною жалістю зітхнула і відрізала собі ще шматок пирога. — Зайшла я до них у Вінниці, думала, чаю поп’ємо. А вони на кухні зачинилися і шепочуться. Думали, я в передпокої взуття знімаю, а я вже біля дверей була. Все чула! Альонка ще так презирливо сказала: «Пора вже, мабуть, цей зв’язок з сільськими батьками перерізати»

Під Вінницею, де Південний Буг ліниво огинає скелясті береги, розкинулося селище Лука-Мелешківська. Саме тут, у добротному цегляному будинку з охайним…