Від дідуся Вірі дісталася добра спадщина, якщо можна було так сказати. – У тебе, сину, є все. Вашій сім’ї достатньо, – сказав дід Віри синові перед відходом із життя, – внук мій забезпечений вами, а ось Віру ви обділили, дуже обділили. У мене майна не так багато, як у вас, але я все Вірі залишаю. … Read more
Баба Катя сьогодні з ранку пече пиріжки з капустою, муркочучи щось собі під ніс. Ну а чого не муркотіти – настрій добрий, та й не турбує сьогодні нічого. Вчора син приїжджав, онука на три дні привіз, канікули у Михайлика зимові. Тепер ось бабуся пиріжками хоче онука побалувати. Зліпить пиріжок, та й усміхнеться. Зліпить інший, та … Read more
– Перепросити? – тихо спитала вона. – Знаєш що, Борю… Перепрошуй сам. А я піду збирати речі. – Та куди ти підеш проти ночі? – Боря розгубився. – До подруги. У хостел. На вокзал. Куди завгодно, аби від вас якомога далі! Інна Русланівна переможно посміхнулася невістці у спину. … – Це що, страйк чи художня … Read more
– Ти вже закінчила свій будинок, мамо? Коли переїжджаємо? – питає мене дочка. – Нам уже не терпиться все побачити, давай, Новий рік ми там уже зустрінемо, адже стіл є, кухня є, і диван є, а що нам ще більше треба? – Зачекай, – кажу. – Про Новий рік я подумаю, а про переїзд ще … Read more
– Ой, яка вона у вас руда, та вся в ластовинні, ха-ха-ха! – веселився татів друг Сергій, коли побачив його трирічну доньку Олесю. — Ну, припустимо, не руда, а русява, вся в мене, а ластовиння в маму, це так, — відповідав другу тато. Олеся була ще маленька, але ця фраза дядька Сергія запала їй в … Read more
Зазвичай я приїздила до Павла двiчi на мiсяць у суботу вранцi. Одна нiч у поїздi — i от я засинаю у Львовi, а прокидаюсь у Києвi. На вокзалi, радiсний i усмiхнений, мене чекає наречений. Два днi щастя! А в недiлю ввечерi я знов сiдаю у потяг, щоб у понедiлок, просто з вокзалу, їхати на роботу. … Read more
Минуло вже п’ять років, як ми зіграли весілля… Мені зараз 60 років, а чоловікові – 65 років… Нічого дивного, що я вийшла заміж у 55 років… У наш час всяке буває… Дивно те, що це – мій перший шлюб і перший шлюб мого чоловіка… І заміж, уявіть собі, я не збиралася виходити ніколи! Ще в молодості, коли … Read more
– А хіба тобі щось потрібно, мамо? Адже в тебе все є! Я ось Ігорю і кажу, що найкращий подарунок – це наша присутність. Ну, хіба не так? – каже мені моя дочка Наталя. – Звичайно, дочко, – спокійно відповідаю я. – Приїжджайте в неділю, десь о другій годині, буду рада вас бачити. Я поклала … Read more
Коли твій квиток додому стає для рідних дітей проблемою, а не святом, починаєш розуміти, що за десять років на чужині ти перетворилася з матері на звичайний банківський переказ. Ольга стояла на пероні, міцно стискаючи в руках телефон, і відчувала, як усередині щось обривається. Вона звикла до важкої праці, до чужої мови, до самотності довгими вечорами, … Read more
Під Вінницею, де Південний Буг ліниво огинає скелясті береги, розкинулося селище Лука-Мелешківська. Саме тут, у добротному цегляному будинку з охайним садком, мешкали Віра Сергіївна та Ігор Павлович. Того вечора сонце повільно сідало за горизонт, фарбуючи яблуні в багрянець, а на веранді панувала оманлива тиша. Віра Сергіївна зі дзенькотом поставила тонку порцелянову чашку на блюдце. Її … Read more