ЖИТТЯ

Я ж звикла колись купити собі свіжу булочку до чаю, або якийсь журнальчик-кросворд, або не найдешевший сир, а той, що смачніший. Тепер я стою в супермаркеті перед полицею і думаю: а чи не буде це зайвим? Перед очима одразу та сцена, як я потім знову підходжу до доньки по гроші. І рука сама тягнеться до найдешевшої пачки по акції

by

Мене звати Тамара, мені 62 роки. От уже два роки, як я переїхала жити до доньки. І знаєте, відтоді в мене не залишилося ні свого кутка, ні, по суті, своїх грошей. Раніше все було значно простіше і якось зрозуміліше. Я жила в невеликому райцентрі, у старенькій панельці. Квартира хоч і на четвертому поверсі без ліфта, … Read more

Мені було шістдесят п’ять, коли син забрав мене з Полтавщини до Києва, сказавши, що на пенсії я маю жити поруч із ним. Я повірила… це турбота. Але тієї ночі, коли рівно о третій ранку за стіною мого ліжка загуркотіла вода, я вперше побачила ..

by

Мені було шістдесят п’ять, коли я зрозуміла одну страшну річ: від минулого можна втекти, але воно все одно знайде тебе в найріднішому обличчі. Я все життя прожила в невеликому містечку на Полтавщині, викладала українську мову та літературу в старшій школі, виростила сина, поховала чоловіка й чесно дочекалася пенсії, мріючи лише про тишу, грядки з помідорами … Read more

Оленко, дитинко… Ти така наївна. Бізнес в нашій країні — це багно. Тебе затягне, і ти ще й мене за собою потягнеш. Я не можу на це піти. Не заради грошей, ні. Заради твого спокою. А через три дні все місто гуділо: Марія купила квартиру Ігорю. Прямо в центрі, з панорамними вікнами. Ігор був молодшим за Олену на п’ять років. Його найбільшим досягненням було те, що він вчасно приходив на обід, який готувала мама. Він ніколи не працював більше місяця на одному місці. То “колектив не той”, то “начальник дурень”, то “душа прагне творчості”. Тепер “творча душа” мала власні квадратні метри, за які мама віддала все, що збирала роками. — Знаєш, що мені сказав Ігор, коли я його привітала? — до Олени підійшла її подруга Катя. Вони сиділи в парку, спостерігаючи за тим, як осінь фарбує дерева. — Що він тепер великий власник? — гірко посміхнулася Олена. — Ні. Він сказав: “Нарешті мама зрозуміла, що в мене талант, і йому потрібен простір

by

Своїм треба допомагати тільки тоді, коли вони вже стоять на ногах, а коли ти внизу — готуйся, що рідна рука не підтягне вгору, а просто поправить ковдру, щоб тобі було зручніше падати. Ця думка пропекла Олену наскрізь, коли вона стояла на пероні, вдихаючи запах вокзальної кави та дешевого тютюну. Вона згадувала обличчя тітки Марії. Те … Read more

– А їх за документами немає. Савченко втрачає ці гроші. Щойно його юристи отримають позов, він зрозуміє, що у суді йому нічого не світить. І він піде за ними не до вас, а до вашої матері.

by

Телефонний дзвінок від сусідки по дачі застав Аліну в таксі на шляху з лікарні додому. – Аля, у тебе тут чужі люди шифер з даху знімають! Кажуть – господарі, – прокричала в слухавку пенсіонерка. Аліна попросила водія терміново розвернутися та поїхати у Гаврилівку. Вона лише дві години тому виписалася з хірургії після важкого перитоніту, і … Read more

— Аня не ображайся, але я подаю на розлучення. Ти, як риба холодна. Була б хоч господинею гарною, а то й цього в тебе немає

by

Аню всі вважали нерозумною. Із чоловіком вона жила вже п’ятнадцять років. У них було двоє дітей, Алісі чотирнадцять, а Сергію сім років. Чоловік бігав по жіночкам, практично цього не приховуючи. Перший раз він зрадив їй на другий день весілля, з офіціанткою. Н, а далі просто не порахувати. Подружки намагалися розплющити їй очі, але вона мило посміхалася … Read more

Сину! Ми з батьком вже вирішили все, — Галина Іванівна впевнено поклала свою долоню на руку Андрія. — Продаємо нашу ділянку під лісом. Отримаємо добрі кошти, додамо заощадження і дамо вам на перший внесок. Досить уже по чужих кутах та орендованих квартирах поневірятися. Андрій завмер. Наталя, його дружина, яка саме відкусила шматок домашнього пирога, теж заціпеніла. — Мамо, ви що? — Андрій обережно поставив чашку на стіл. — Яка ділянка? Ви ж там щоліта проводите час, батько там бджіл планував завести. — Переб’ємося як-небудь. Михайле, ну скажи їм! — Галина зиркнула на чоловіка. — Мати каже діло, — глухо промовив Михайло Петрович. — Сорок років ми ту землю плекали, але зараз там уже й паркан погнив, і дах на будці тече. А вам жити треба сьогодні. — Тату, ми самі назбираємо, — Андрій похитав головою. — Ще два-три роки і буде і у нас свій куточок. — Три роки! — Галина сплеснула руками. — Три роки жити «на чемоданах» з дитиною, яка от-от з’явиться? Наталя розгублено подивилася на свекруху. — Галина Іванівна, це ж величезна сума. Ми не можемо просто так взяти ваші статки. — Можете і візьмете, — відрізала свекруха. — Це не обговорюється, у суботу прийдуть дивитися землю

by

Ця історія бере свій початок у затишному містечку Бучач, що на Тернопільщині. Це край, де скелясті береги річки пам’ятають ще часи давніх воєвод, а стара ратуша й досі височіє над містом, нагадуючи про велич минулого. У таких маленьких містах новини розлітаються миттєво, а родинні зв’язки зазвичай міцніші за граніт. Тут особлива атмосфера, особливий колорит, який … Read more

— Багатство, Раїсо Захарівно, це не килим у кредит і не пір’я в салаті, — з легкою посмішкою, в якій проглядала сталь, промовила Таня. — Це виховання і вміння не принижувати гостя за своїм столом. — Не вона піде, — глухо сказав він. — А ми підемо.

by

Тетяна стояла перед дзеркалом у своїй величезній гардеробній, критично оглядаючи своє відображення: сьогодні вона їхала зустрічати Новий рік до свого хлопця — у його родину. На вішалках за нею висіли шовк, кашемір і оксамит відомих італійських брендів, але сьогодні її вибір припав на просту сіру трикотажну сукню. Вона добре сиділа, але не кричала про гроші. … Read more

А от Наталя трималася молодцем: не показувала, що діється на душі, часто всміхалася, пекла свої фірмові медовики та пляцки, знаючи, як тітка полюбляє солоденьке. Так потроху їхнє життя й увійшло в колію. — Вона ж у мене оптимістка! — хвалилася Ніна Іванівна, киваючи на небогу. — З нею завжди легко і світло на душі. Як сонечко ясне! І словом зігріє, і діло в неї в руках горить.

by

Ніні Іванівні вже перевалило за вісімдесят. Мешкала вона в невеликому селищі, яке, щиро кажучи, більше нагадувало забуте Богом село, бо половина хат там стояла пусткою. Колись жінка мала силу й хист до роботи: встигала і в колгоспі норму виробити, і вдома лад навести. Та й зараз, на схилі літ, намагалася давати собі раду сама, без … Read more

У мене весь час таке відчуття, що я одружена одразу на двох чоловіках, вечорами в хаті два чоловіка, їсти готую на трьох, прибираю теж. Тільки от шкода, що зарплату мені тільки один приносить на трьох, прибираю теж. Тільки от шкода, що зарплату мені тільки один приносить

by

У мене весь час таке відчуття, що я одружена одразу на двох чоловіках, вечорами в хаті два чоловіка, їсти готую на трьох, прибираю теж. Тільки от шкода, що зарплату мені тільки один приносить. Я вийшла заміж рік тому, живемо ми на моїй території, квартира невелика, однокімнатна, зараз я на 6-му місяці, чекаємо на малюка. Моєму … Read more

Я потягнулася до сумки за гаманцем, а Костянтин перехопив мою руку: — Ти що робиш? — Хочу оплатити свою половину. Він розсміявся, навіть офіціант посміхнувся: — Наталю, не треба. Це смішно виглядає. І приклав свою картку. Ми вийшли на вулицю, був початок травня, дуже тепло. Я сказала: — Костя, мені справді незручно. Давай хоча б я за себе заплачу. Він обійняв мене за плечі: — Слухай, у мене зарплата нормальна…

by

«Його зарплата — 67 тисячі, моя — 23 тисячі Коли в ресторані я дістала картку, він сказав: «Не сміши». Через 3 місяці почула: «Ти на мені їздиш»… …Вперше він відсунув мою картку в італійському ресторані в Центрі. Офіціант приніс термінал, рахунок буб три з половиною тисячі гривень — ми взяли морепродукти та пляшку вишуканого червоного. … Read more