Категорія: ЖИТТЯ

Пластикова виделка стала останньою краплею в цьому чаюванні. Ніна несподівано заплакала. Вона поставила тарілку на кухонний стіл і, ховаючи очі, почала швидко збиратися. — Мені пора… я вже спізнююся. Спасибі всім. — Ніно, почекай, – схаменулася мати. Ніна завмерла в дверях. Вона чомусь подумала, що мати приготувала подарунок і хоче зараз його вручити. — Ніно, а ти гардероб міняти не будеш? Чобітки чорненькі з минулого року залишилися в тебе? Катьці взуття потрібне

Коментарі Вимкнено до Пластикова виделка стала останньою краплею в цьому чаюванні. Ніна несподівано заплакала. Вона поставила тарілку на кухонний стіл і, ховаючи очі, почала швидко збиратися. — Мені пора… я вже спізнююся. Спасибі всім. — Ніно, почекай, – схаменулася мати. Ніна завмерла в дверях. Вона чомусь подумала, що мати приготувала подарунок і хоче зараз його вручити. — Ніно, а ти гардероб міняти не будеш? Чобітки чорненькі з минулого року залишилися в тебе? Катьці взуття потрібне

— Це, Ніночко, від мене подарунок, – свекруха простягнула коробку і м’яко посміхнулася. Коробочка була невелика, загорнута в пакувальний папір,…

– Вітя, мене підвищили! – голос Анастасії зірвався на смішний писк, поки вона знімала черевики прямо на ходу. – Уявляєш? З преміями буде майже п’ятдесят тисяч! Ура! Вона увірвалася до вітальні, готова застрибнути чоловікові на шию. Але завмерла на порозі.

Коментарі Вимкнено до – Вітя, мене підвищили! – голос Анастасії зірвався на смішний писк, поки вона знімала черевики прямо на ходу. – Уявляєш? З преміями буде майже п’ятдесят тисяч! Ура! Вона увірвалася до вітальні, готова застрибнути чоловікові на шию. Але завмерла на порозі.

– Вітя, мене підвищили! – голос Анастасії зірвався на смішний писк, поки вона знімала  черевики прямо на ходу. – Уявляєш? З преміями…

— Як це? — А ось так. Він мене просто не впізнав. Ми ж з ним всього один раз в житті бачилися, та й то десять років тому. Якщо чесно, я сама його не відразу впізнала. Якби він не показав свій паспорт, я б так і не зрозуміла, з ким маю справу. — Паспорт? — нічого не розуміючи, перепитала Іра. — Навіщо він тобі показував свої документи? Ти що, на вокзал влаштувалася працювати?

Коментарі Вимкнено до — Як це? — А ось так. Він мене просто не впізнав. Ми ж з ним всього один раз в житті бачилися, та й то десять років тому. Якщо чесно, я сама його не відразу впізнала. Якби він не показав свій паспорт, я б так і не зрозуміла, з ким маю справу. — Паспорт? — нічого не розуміючи, перепитала Іра. — Навіщо він тобі показував свої документи? Ти що, на вокзал влаштувалася працювати?

— Ірко, тримайся! Я зараз повідомлю новину, але ти не впадай у паніку, — голос Віки був дуже схвильованим. —…

 Ми ще молоді й спокійно можемо піти різними дорогами. Я зустрів іншу і покохав її. З нею в мене все зовсім не так, як із тобою. Вона інша. Непередбачувана, яскрава, в ній такий вулкан пристрастей! Ти маєш зрозуміти і відпустити мене без істерик. Ну, домовилися? Домовилися? Про що можна тут домовитися? Про те, що він, щасливий, йде в інше життя, а вона залишається повільно страждати, не розуміючи, що їй тепер робити з цим життям? А, ось як! Значить, ще й квартиру продати потрібно? Місце, де вони були такі щасливі удвох. Щоб нічого вже не нагадувало Валентині про її шлюб.

Коментарі Вимкнено до  Ми ще молоді й спокійно можемо піти різними дорогами. Я зустрів іншу і покохав її. З нею в мене все зовсім не так, як із тобою. Вона інша. Непередбачувана, яскрава, в ній такий вулкан пристрастей! Ти маєш зрозуміти і відпустити мене без істерик. Ну, домовилися? Домовилися? Про що можна тут домовитися? Про те, що він, щасливий, йде в інше життя, а вона залишається повільно страждати, не розуміючи, що їй тепер робити з цим життям? А, ось як! Значить, ще й квартиру продати потрібно? Місце, де вони були такі щасливі удвох. Щоб нічого вже не нагадувало Валентині про її шлюб.

– Ти знаєш, я йду, – сказав чоловік за сніданком. Його слова прозвучали буденно і навіть якось байдуже. – Йду…

Я виховувала 2 доньок сама. Чоловік нас покинув давним-давно та й аліментів ні копійки не давав. Але думала, що бодай Ольга та Марія виростуть гарними жінками. Однак, старшій 27, молодшій 25 і вони досі сидять в мене на шиї. Я сама плачу і за комуналку, і за продукти, і за ремонт. І я, здається, вигадала план, як провчити доньок. Але боюся, що після такого вони мене точно…

Коментарі Вимкнено до Я виховувала 2 доньок сама. Чоловік нас покинув давним-давно та й аліментів ні копійки не давав. Але думала, що бодай Ольга та Марія виростуть гарними жінками. Однак, старшій 27, молодшій 25 і вони досі сидять в мене на шиї. Я сама плачу і за комуналку, і за продукти, і за ремонт. І я, здається, вигадала план, як провчити доньок. Але боюся, що після такого вони мене точно…

Я завжди дотримувалася тієї думки, що якщо дитина поводиться погано, то в цьому винні лише батьки. Вірила, що саме в…

Коли Зіні було 6, моєї дружини не стало. Після цього я жодного дня не прожив для себе. На по хоронах дружини я пообіцяв їй, що до кінця днів своїх буду піклуватися про нашу доньку і любити її за нас двох. Моя Зіна росла розумницею. Вона вчилася на одні п’ятірки, допомагала мені по дому, готувала прямо як мама: смачно — пальчики оближеш. Час минав, Зінка вступила до університету своїми силами. Там її успішність помітно впала, але це було неважливо, адже дочка паралельно працювала і, як і раніше, допомагала мені по господарству. Пізніше Зінуля познайомилася з Михайлом, а незабаром і мене з ним познайомила. Він здався мені хорошим хлопцем, і я дуже зрадів, коли діти сказали, що вирішили жити зі мною після весілля.

Коментарі Вимкнено до Коли Зіні було 6, моєї дружини не стало. Після цього я жодного дня не прожив для себе. На по хоронах дружини я пообіцяв їй, що до кінця днів своїх буду піклуватися про нашу доньку і любити її за нас двох. Моя Зіна росла розумницею. Вона вчилася на одні п’ятірки, допомагала мені по дому, готувала прямо як мама: смачно — пальчики оближеш. Час минав, Зінка вступила до університету своїми силами. Там її успішність помітно впала, але це було неважливо, адже дочка паралельно працювала і, як і раніше, допомагала мені по господарству. Пізніше Зінуля познайомилася з Михайлом, а незабаром і мене з ним познайомила. Він здався мені хорошим хлопцем, і я дуже зрадів, коли діти сказали, що вирішили жити зі мною після весілля.

Коли Зіні було 6, моєї дружини не стало. Після цього я жодного дня не прожив для себе. На по хоронах…

Ти хоч на мить задумалася, що ти наробила?! — Богдан з кинув ключі від машини на поличку. Вікторія стояла біля вікна. На ній була смарагдова сукня, яку чоловік обрав для неї до святкування Нового року. — Облиш, Богдане, — сказала дружина, ледь тримаючи рівновагу. — Усі просто відпочивали. Було весело. — Весело?! — Богдан сказав голосніше. — Ти влаштувала справжнє шоу. Танцювала на столі! Перед генеральним деректором! Перед людьми, якими я керую! — І що з того? Це ж новорічний корпоратив, а не прийом у посольстві. — Інші дружини трималися гідно, розмовляли про літературу чи подорожі! А ти вилізла на стіл, танцювала і співала «Червону руту» на всю залу! Марчук усе зняв на відео! Завтра весь холдинг буде пересилати це один одному в Телеграмі! Вікторія повільно розвернулася. У її очах не було й тіні каяття. Лише холодний виклик, який Богдан раніше ніколи не помічав за своєю «тихою» дружиною. — Можливо, нехай подивляться? Може, їм корисно побачити щось живе, окрім твоїх звітів та графіків. Богдан став думати чи йому завтра на роботу іти

Коментарі Вимкнено до Ти хоч на мить задумалася, що ти наробила?! — Богдан з кинув ключі від машини на поличку. Вікторія стояла біля вікна. На ній була смарагдова сукня, яку чоловік обрав для неї до святкування Нового року. — Облиш, Богдане, — сказала дружина, ледь тримаючи рівновагу. — Усі просто відпочивали. Було весело. — Весело?! — Богдан сказав голосніше. — Ти влаштувала справжнє шоу. Танцювала на столі! Перед генеральним деректором! Перед людьми, якими я керую! — І що з того? Це ж новорічний корпоратив, а не прийом у посольстві. — Інші дружини трималися гідно, розмовляли про літературу чи подорожі! А ти вилізла на стіл, танцювала і співала «Червону руту» на всю залу! Марчук усе зняв на відео! Завтра весь холдинг буде пересилати це один одному в Телеграмі! Вікторія повільно розвернулася. У її очах не було й тіні каяття. Лише холодний виклик, який Богдан раніше ніколи не помічав за своєю «тихою» дружиною. — Можливо, нехай подивляться? Може, їм корисно побачити щось живе, окрім твоїх звітів та графіків. Богдан став думати чи йому завтра на роботу іти

— Ти хоч на мить задумалася, що ти наробила?! — Богдан з кинув ключі від машини на дубову консоль у…

– Тому що моєму синові – можна все! А тобі – ні! Ти тут не головний, зрозумів? – Голос був рівним, буденним, без тіні сумніву. – Живеш у моєму будинку – живи за моїми правилами!

Коментарі Вимкнено до – Тому що моєму синові – можна все! А тобі – ні! Ти тут не головний, зрозумів? – Голос був рівним, буденним, без тіні сумніву. – Живеш у моєму будинку – живи за моїми правилами!

“– Тому що моєму синові – можна все! А тобі – ні! Ти тут не головний, зрозумів? – Голос був…

— Ой, Оленко, вибач, заради бога, що такий безлад тут! Я вже й сама не своя, все з Вітенькою вожуся-вожуся, а до будинку руки зовсім не доходять… Ти вже не ображайся… Ну що робити, довелося прибирати квартиру. Посуд перемила, підлоги протерла, пил витерла, вечерю приготувала. Віктор поїв, помітно повеселішав. — Оленко, як же смачно! — ледь не зі сльозами на очах каже. — Я вже й зовсім забув, що таке нормальна домашня їжа…

Коментарі Вимкнено до — Ой, Оленко, вибач, заради бога, що такий безлад тут! Я вже й сама не своя, все з Вітенькою вожуся-вожуся, а до будинку руки зовсім не доходять… Ти вже не ображайся… Ну що робити, довелося прибирати квартиру. Посуд перемила, підлоги протерла, пил витерла, вечерю приготувала. Віктор поїв, помітно повеселішав. — Оленко, як же смачно! — ледь не зі сльозами на очах каже. — Я вже й зовсім забув, що таке нормальна домашня їжа…

— Та ні, у мене немає чоловіка! Я розлучена! — сказала я, відповідаючи на пізній дзвінок. — Ваш чоловік, —…

– Не завжди? Катя! Він навіть про продукти не може подумати. Про бардак я взагалі мовчу. Та він у голодний рік тебе залишить без шматка хліба. Катя зітхнула. – Ну… він же не зраджує. І руки не простягає. – Та до чого тут це? – Марина спалахнула. – Приниження буває не лише фізичним. Він плює на твої почуття. Хіба це не боляче?

Коментарі Вимкнено до – Не завжди? Катя! Він навіть про продукти не може подумати. Про бардак я взагалі мовчу. Та він у голодний рік тебе залишить без шматка хліба. Катя зітхнула. – Ну… він же не зраджує. І руки не простягає. – Та до чого тут це? – Марина спалахнула. – Приниження буває не лише фізичним. Він плює на твої почуття. Хіба це не боляче?

– Рома, а де продукти? – Катя зупинилася біля столу, не вірячи своїм очам. – Чому ти їх не купив?…