Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Бeзлюдні пляжі та бур’яни! На що росіяни перетворили легендарний український курорт. Відео

Бeзлюдні пляжі та бур’яни! На що росіяни перетворили легендарний український курорт. Відео

Viktor
27 Липня, 202527 Липня, 2025 Коментарі Вимкнено до Бeзлюдні пляжі та бур’яни! На що росіяни перетворили легендарний український курорт. Відео

Безлюдні пляжі та бур’яни!

На що росіяни перетворили легендарний український курорт.

Деталі

Шалено популярний колись курорт тепер майже безлюдний.

Під російською окупацією чимало курортів Азовського моря, раніше популярних та багатолюдних, занепадають і перетворюються на пустку.

Не оминула ця участь і популярний курорт Бердянськ, що був захоплений Росією у 2022 році, пише Telegraf.

Як видно на опублікованих у мережі відео, у розпал курортного сезону на вулицях майже немає людей.

На кадрах показано пляж, море та центр міста, де критично мало людей. Варто нагадати, що до війни Бердянськ був шалено популярним та приймав тисячі відпочивальників, тож контраст із сьогоднішньою ситуацією разючий.

Також саме місто також поступово занепадає та заростає бур’янами.

Пляжі курорту також потроху дичавіють та заростають травою. Серед відпочивальників – здебільного місцеві жителі.

“У воду люди ходять неохоче, адже там можна натрапити не тільки на міни, а й на медуз та водорослі.

До слова, їх сезон вже почався і Азовське море поступово стає непридатним для купання на окремих ділянках”, – пише видання.

Окрім того, пише Telegraf, вже кілька років “місцева влада” засипає пісок у фонтан Бердянської коси замість води.

“Точна причина такого рішення не відома, але ймовірніше справа не просто у поломці системи, а в тому що немає води для фонтану або ресурсу для його роботи”, – пише видання.

На що росіяни перетворюють українські курорти

Слід зазначити, що це не єдиний курорт, який росіяни перетворили на пустку. Раніше стало відомо, який вигляд має Білосарайська коса на Донеччині.

Повідомляється, що на курорті майже немає людей, десятки турбаз стоять покинуті, а в море неможливо зайти через нашестя медуз.

Також стало відомо, який вигляд має окупована Кирилівка на Запоріжжі. На відео можна побачити, що на одному з пляжів курорту майже нікого немає, попри те, що зараз розпал сезону. Вода в морі каламутна, а вздовж берега плавають водорості.

Джерело

Навігація записів

Зeленський поговорив з Мaкроном: домовилися про ППО і “Мірaжі”
Удр РФ по Дніпру: загuнула 21-річна Лaриса Стягaйло та її чoловік. 

Related Articles

“Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Viktor
29 Квітня, 202629 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до “Мою мaтіp не xвилює, що скоро я наpоджуватиму втpетє і моїй сім’ї доведеться тіснитися в однокімнатній кваpтирі. Недавно взагалі таке мені зaявила, що я мало не вuбуxнула вiд злоcті!”

Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Viktor
18 Квітня, 202618 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Пeреплутані биpки в пoлоговому: він ріс у сyсідньому сeлі, поки його спрaвжні батьки-лікарі виховували чyжого cина

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Цікаве за сьогодні

  • Марина завжди знала: власна квартира — це не просто стіни, це свобода. Свобода зачинити двері й опинитись у світі, де не треба виправдовуватись, перепрошувати, догоджати. Особливо коли живеш зі свекрухою.
  • – І нащо мені такий старий? Замість меблів? – Степан дивився на мене ошелешений. Такого він точно не чекав
  • Моя мама віддала мене бабусі, коли мені було лише 4 роки. Як бабусі не стало, мама виставила мене з її будинку.
  • Олена прокинулася, як завжди, ще до світанку. Пічка давно погасла, в хаті було зимно, але вона вже звикла до такого. За ці роки вона навчилася жити без чоловіка – без тепла, без опори, без слова підтримки. Їй було всього тридцять два, коли доля вирвала в неї Івана, її чоловіка. Двоє дітей – Марічка й Андрійко – залишилися на її руках, а разом із ними – город, худоба, поле й старенька хата, яку треба було втримати.
  • Як ти можеш нас покинути в такий складний час? — плакала вона, пакуючи мені банку з варенням. — Ми ж одна сім’я! — Мамо, я не покину вас. Я буду допомагати фінансово. Але мені треба спати хоча б п’ять годин на добу, щоб мене не звільнили, — намагалася пояснити я. І я допомагала. Перші місяці самостійного життя були дивними. Я нарешті відчула, що таке тиша. Я вчилася господарювати на власній кухні, готувала смачні обіди. Оскільки я жила одна, їжі завжди залишалося забагато. Кожні вихідні я завантажувала повний багажник продуктів і їхала до них. Пам’ятаю, як перші рази Віка була мені вдячна. Вона обіймала мене, називала «найкращою сестрою у світі». Приносити пакунки з якісним дитячим харчуванням, м’яким м’ясом для мами та новими іграшками для племінника було приємно. Це давало мені відчуття того, що я — опора. Але вдячність — річ крихка. Вона швидко розчиняється в рутині. Через пів року мої візити перестали бути святом, вони стали нормою. Віка вже не чекала мене з радістю, вона чекала мене зі списком. — Ти що, не бачиш, що дитина виросла з усіх комбінезонів? — замість «привіт» казала вона
  • Ой, почалося… — вона закотила очі. — Ви, мамочки з правильними дітками, завжди знаєте, як краще. Тільки життя — воно не по книжках. Мій Денис росте вільним, а ваш — як на шнурочку. Побачимо, хто з них краще пристосується. І вони пішли. Просто пішли, залишивши нас із брудною ковдрою і зіпсованим настроєм. Я сіла назад на траву. Мої думки мимоволі повернулися в дитинство. Я згадала свою бабусю Ганну. Вона жила в селі і завжди казала: “Дитина — це чисте полотно, що ти на ньому намалюєш, те й буде світ бачити”. Пам’ятаю, як одного разу я, ще зовсім мала, зірвала яблуко в сусідському саду. Бабуся не сварила мене гучно. Вона просто взяла мене за руку, ми пішли до сусідки, тьоті Галі, і я мала сама попросити вибачення. — Сором — це не коли в тебе мало грошей, — казала тоді бабуся. — Сором — це коли в тебе мало совісті. Того дня тьотя Галя дала мені цілий кошик яблук, але я запам’ятала на все життя: чуже — це кордон, який не можна переходити без запрошення
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes