Відпустка добігла кінця. Повернення до міста вже не здавалося Олені поверненням у клітку. Це був вихід на нову арену. Андрій та Марія підвезли її до самого під’їзду. — Пам’ятай, що ми завжди на зв’язку, — Марія міцно обійняла її. — І не смій знову закриватися в собі! Іван допоміг їй донести речі до дверей. — Я зателефоную завтра? — запитав він. — Обов’язково, — всміхнулася Олена. Вона увійшла в квартиру. Тут було чисто — Василь Степанович, як і обіцяв, наглядав за порядком. На столі стояла невелика ваза з гілочками верби. Олена провела рукою по поверхні столу. Тут більше не пахло «втомою» Петра. Тут пахло її свободою. Першим ділом вона пішла до ательє. Але не для того, щоб працювати в другу зміну. Вона написала заяву на звільнення. — Ви з глузду з’їхали, Олено! — вигукнула директорка. — Ви ж наша найкраща майстриня! Хто дошиватиме замовлення? — Я більше не шию замовлення, — спокійно відповіла Олена. — Я починаю свою справу
Ніч за вікном була густою, наче вишневий кисіль. Вона огортала невеликий будинок, проникаючи в кожну шпарину холодним подихом ранньої весни. Олена здригнулася уві сні. Їй снилося щось дивно знайоме — запах свіжоскошеної трави, сонце, що лоскоче щоки, і мамин сміх, легкий, як пух кульбаби. Але раптом сонце почало бліднути, а замість сміху пролунав важкий, гнітючий … Read more