– Ти, Світлано, нісенітницею маєшся, – сказав свекор, відсуваючи тарілку з магазинними пельменями. – Все граєш у начальницю, а чоловік голодний ходить!

– Ти, Світлано, нісенітницею маєшся, – сказав Василь Петрович, відсуваючи  тарілку з магазинними  пельменями. – Все граєш у начальницю, а чоловік голодний ходить. Я налила собі чаю і подумала: «Мовчи, Світлано, мовчи!» Але ж ні. Якщо десь у паралельному всесвіті й жила та, інша Світлана, яка б мовчала, то я мовчати не вміла. Я була тут, у цьому … Read more

І вишенька на торті – нескінченні розмови про хвороби, політику та про те, як раніше було краще. А тепер до цього дуету додається тітка Зіна – жінка-гучномовець, яка вважає своїм обов’язком коментувати кожен мій крок та переставляти банки на кухні, бо «так зручніше». Я подивилася на чоловіка, він був абсолютно впевнений у своїй правоті. Для нього це було просте рішення: він добрий син, виявив турботу, а те, що ця турбота лягає бетонною плитою на мої плечі – це деталі.

Вечір п’ятниці, ви вже подумки наливаєте собі чай із чебрецем, вмикаєте улюблений серіал, а потім ваш світ перевертається однією фразою. – Люба, до речі, мама з тіткою Зіною в понеділок приїжджають, поживуть у нас місяць, їм треба здоров’я поправити, по лікарях походити. Чоловік сказав це між справою, ніби повідомив, що завтра дощ, чи хліб закінчився. … Read more

Море і сонце все далі віддалялися від Лесі. Вона уявила, як всю відпустку буде не на пляжі лежати, а клеїти шпалери в жаркій квартирі свекрухи, і зрозуміла, що вона цього просто не витримає. Їй просто необхідно відпочити. Тому через пів години Леся підійшла до свого чоловіка і досить спокійно заявила

– Миколо, ну як же ж так? Ми ж цей відпочинок давно планували. Леся мало не плакала. Вона весь рік мріяла про цю відпустку, вони гроші так довго збирали, вже навіть тур вибрали. – Ну що ж я можу зробити? Мама заслабла, треба залишитися вдома. Потім якось зʼїздимо, – буркнув чоловік. – Коли, потім? Я … Read more

Такий у мене характер, нікому не даю спуску – ні підопічним, ні рідні, ні дітям, мене навіть називають залізною леді. Дітям я сказала, що як вони відучаться – буде у них своє житло, але все залежить від їх поведінки і навчання. 

Коли я з’явилася на світ, мої батьки самі були майже діти: мамі 17 років, а татові 18. Жили ми неблагополучно: батьки віддавали мене до бабусь і дідусів, так як вони постійно займалися з’ясовуванням стосунків. Ніхто за мною особливо не дивився, не виховував, як могла, так і виживала. Коли я пішла з дому в гуртожиток і … Read more

– Треба, не треба. Звідки тобі знати, що в селі треба? Павла завтра надішлемо. Нехай подивиться. За дрова не переживай. Грошей давай скільки можеш. Якщо що, домовлюся – після віддаси. Ти сама працюєш?

– Ви не підкажете, коли автобус під’їде? – запитала Ліза, провівши на зупинці більше години. – Ой, мила, як же ти тут опинилася? Автобус у нас тільки двічі на тиждень ходить. – Як двічі? А якщо в місто потрібно? – Таксі тут немає. Потрібно шукати попутну машину. Більше ніяк. Тут живуть люди похилого віку. Родичі … Read more

– Слухай уважно та запам’ятай! Нікуди я не зникла. Я пішла сама! Записку ти, сподіваюсь, знайшов? От і чудово. Дій згідно з інструкцією. І поліцію скасуй, не ганьбись

– Твій благовірний вже третю годину мені дзвонить, божеволіє! А ти тут, у мене вдома чайок попиваєш із печивом! Ну, обрегочешся… Подруга стояла переді мною, скуйовджена, в якомусь смішному халаті в трояндочках, і розмахувала слухавкою, як прапором. На зв’язку, мабуть, «був» мій Діма, який справді, судячи з кількості пропущених на моєму телефоні, страшенно переживав за … Read more

Світлана зовсім випадково дізналася, що її син має дитину. Дівчина на ім’я Оксана постукала у двері: -Ви мама Олега? Мене звуть Оксана, ми зустрічалися раніше з вашим сином, але потім розл училися. -Так, я його мама. Але Олега зараз немає вдома, ви проходите. -А це добре, що його нема. Я прийшла до вас. Напевно він вам не розповідав, але я наро дила три місяці тому сина. Мені нічого від Олега не потрібне. Просто моя бабуся дитячий ліkар, ми б хотіли дізнатися у вас з роду хтось хворів чимось? Про всяк випадок питаю, для бабусиного спокою. Але дитина здоpова, з нею все добре.

Світлана зовсім випадково дізналася, що її син має дитину. Дівчина на ім’я Оксана постукала у двері: -Ви мама Олега? Мене звуть Оксана, ми зустрічалися раніше з вашим сином, але потім розл училися. -Так, я його мама. Але Олега зараз немає вдома, ви проходите. -А це добре, що його нема. Я прийшла до вас. Напевно він … Read more

– 2500 гривень на такі дурниці? І не соромно зараз бездумно гроші витрачати! – Я не могла мовчки спостерігати, як невістка грошима мого сина розпоряджається. Сама ж ні копійки в дім не приносить. Тож вирішила висловити свою думку, і це подіяло. Лишень обернулось страшним скандалом.

Днями син приїхав з роботи раніше і запропонував нам з невісткою поїхати в гіпермаркет, купити всілякі потрібні речі. Річ у тім, що Денис ремонт в коридорі доробляє,  вже залишились самі дрібнички. Я подумала, що може придбаю до свята нову салатницю –  попередню невістка випадково розбила. Тож ми усі разом зібралися й поїхали. Гіпермаркет величезний, будівельний. … Read more

Пластикова виделка стала останньою краплею в цьому чаюванні. Ніна несподівано заплакала. Вона поставила тарілку на кухонний стіл і, ховаючи очі, почала швидко збиратися. — Мені пора… я вже спізнююся. Спасибі всім. — Ніно, почекай, – схаменулася мати. Ніна завмерла в дверях. Вона чомусь подумала, що мати приготувала подарунок і хоче зараз його вручити. — Ніно, а ти гардероб міняти не будеш? Чобітки чорненькі з минулого року залишилися в тебе? Катьці взуття потрібне

— Це, Ніночко, від мене подарунок, – свекруха простягнула коробку і м’яко посміхнулася. Коробочка була невелика, загорнута в пакувальний папір, блискучий, червоний. Можна було подумати, що це книжка або блокнот невеликого формату в м’якій обкладинці, але за вагою така легка. Ніна згадала про подарунок уже наступного дня, коли чоловік і свекруха поїхали на роботу. Нічого … Read more

Ледве тримаючись на ногах, я вийшла у двір. Сніг майже не падав. І побачила її сліди. Ті самі – маленькі, акуратні, рівні. Від хвіртки до ґанку і назад. Такі, як вона завжди залишала. Я стояла і дивилася на них довго-довго. І питала у Бога – Як так може бути, що ще вчора людина ходила по землі, залишаючи свої сліди, а сьогодні її вже немає? Сліди є, а людини немає!

Я крикнула у вікно: – Мамо, ти чого так рано? Замерзнеш! Вона обернулася, помахала лопатою на знак привітання: – Для вас, ледарів, намагаюся. А наступного дня матері не стало… Я й досі не можу спокійно проходити повз наше подвір’я… Щоразу, коли бачу цю доріжку, серце стискається так, ніби хтось його рукою схопив. Це я зробила … Read more