Так минув тиждень. Щоночі – виття. Олег ставав все злішим, свекруха голосила про погані знаки. А Марина продовжувала носити собаці їжу. Але собака все одно худнув на очах. – Слухай, Марино, – сказала сусідка Галя через паркан, – а ти знаєш, чий це собака? – Бродячий, напевно.
Марина вперше почула виття в суботу, коли поверталася з нічної зміни. Протяжне, тужливе – від нього мурашки по спині. Зупинила машину біля будинку, прислухалася. Виття долинало звідкись з боку їхньої ділянки. Вийшла з машини – і побачила. Біля самого паркану, там, де росте стара горобина, сидів пес. Невеликий, рудуватий, худий так, що проступали ребра. Морда … Read more