Тієї ночі він бурмотів уві сні хмільним, незв’язним шепотом. Марина чула уривки фраз.– Він правий, Сергію… Каже, хто вона мені? Чужа кров… Виросте – і знай як звали… А брат… брат завжди брат… На нього можна покластися… У старості хто склянку води подасть? Вона? Вона мені ніхто?..

Марина стояла біля плити, перевертала на сковороді рум’яні сирники. Ліза, її дванадцятирічна дочка, сиділа за кухонним столом і захоплено розповідала вітчиму про шкільну олімпіаду з біології. Вона жестикулювала, очі горіли. – І уяви, тату, я одна в усьому класі знала, скільки камер у серці у змії! – випалила вона, задихаючись від захвату. Денис посміхнувся, відсунув … Read more

Це наша родинна традиція! Ми ж одна сім’я, хіба забула?!” – кричала свекруха. Я не розумію одного – що це за мода така в родичів пішла? Чому от всі гадають, що от просто це наш священний обов’язок?.. Такі “традиції” вже не сила терпіти, тому нарешті вирішила поставити крапку.

У мого Остапа дуже велика родина. Троє старших братів, їх жінки. Потім батьки, дві тітки зі сторони свекрухи Ольги Михайлівни та дядько зі сторони свекра Павла Олексійовича. Ну і племінники, двоюрідні сестри та брати, похресники. Кожна гостина перетворюється на балаган. А скільки ті родичі жеруть…Вибачте, ну вони точно не їдять, а просто жеруть. Кожному треба … Read more

Я вирішила розповісти про дивну поведінку свекрухи подругам, на що вони мені сказали: – Так не буває. – Вона щось замислила. – Не довіряй їй. Це мене насторожувало ще більше. Коли я хотіла запросити гостей і запитала дозволу, відповідь Галини Михайлівни мене щиро вразила.

Ніколи не думала, що мені пощастить зі свекрухою. Коли ми з чоловіком одружились – власного житла у нас не було, винаймати квартиру дорого, а у моїх батьків ще двоє дітей живе. Тож, коли мама Богдана запропонувала нам жити з ними у трикімнатній квартирі, ми погодились. Тим більше, що він їх єдиний син. Я дуже переймалася, … Read more

Братику! Ну ти даєш, який палац відгрохав! А можна в тебе пару днів пожити? У відрядженні недалеко, а в готелі гроші віддавати шкода

Оксана стояла біля вікна другого поверху і дивилася на ділянку, де робітники добивали останні дошки на терасі. Будинок їхньої мрії нарешті набув завершеного вигляду. Три роки планів, нескінченні суперечки з проєктантом, кредити, нерви — і ось він, їхній заміський будинок під Києвом: панорамні вікна від підлоги до стелі, камін, вид на сосновий ліс. — Сашко, … Read more

Минув рік. Настя і Богдан більше не вигадували казок про ремонт. Якщо телефонував хтось із тих, хто хотів просто пожити на дурняк, Настя спокійно відповідала: — Вибачте, ми цього року приймаємо гостей тільки за попередньою домовленістю і на платній основі, бо витрати дуже зросли. Більшість відсіювалася сама собою. На диво, Олена та Люда більше не дзвонили — мабуть, образа була сильнішою за бажання безкоштовного моря. Мама Насті спочатку трохи побурчала, але побачивши, що донька стала спокійнішою і щасливішою, теж заспокоїлася. А в серпні до них знову приїхав Сашко. Цього разу сам. Він підпрацював на канікулах, зібрав трохи грошей і привіз Насті величезний букет її улюблених лілій та купу делікатесів для Богдана. — Я просто хотів подякувати, — сказав він, ніяковіючи. — Те літо врятувало мої стосунки з батьками. Я зрозумів, як це — коли тебе поважають, і як важливо поважати інших

Кажуть, що справжній характер родичів пізнається не за святковим столом, а тоді, коли ти переїжджаєш жити до моря. — І навіщо ми взагалі сюди переїхали? — вкотре запитала Настя, безсило опускаючись на стілець і дивлячись на гору немитого посуду в раковині. — Хто ж знав, Настюше, що так усе закрутиться? Хто ж міг подумати, що … Read more

— Сьогодні п’ятниця, де твоя зарплата?! — незадоволено запитав чоловік у Зої, зайшовши до кухні. — Мені вона потрібна. Жінка завмерла біля плити, де помішувала овочеве рагу і готувала млинці. Дерев’яна ложка застигла в її руці, а погляд втупився в киплячу суміш перців і баклажанів. Третій місяць поспіль Данило задавав їй одне й те саме питання.

— Сьогодні п’ятниця, де твоя зарплата?! — незадоволено запитав чоловік у Зої, зайшовши до кухні. — Мені вона потрібна. Жінка завмерла біля плити, де помішувала овочеве рагу і готувала млинці. Дерев’яна ложка застигла в її руці, а погляд втупився в киплячу суміш перців і баклажанів. Третій місяць поспіль Данило задавав їй одне й те саме … Read more

– Мені захотілося чогось іншого, а ми з тобою багато років прожили і кохання пішло, залишилася звичка. Так що Іринко прощавай, іду я. Дітям я сам поясню, думаю, що вони зрозуміють мене, а якщо ні, то не знаю… Хай як хочуть. Жінка не повірила своїм вухам. Але Вадим таки пішов…

– Мені захотілося чогось іншого, а ми з тобою багато років прожили і кохання пішло, залишилася звичка. Так що Іринко прощавай, іду я. Дітям я сам поясню, думаю, що вони зрозуміють мене, а якщо ні, то не знаю… Хай як хочуть. ЖІнка не повірила своїм вухам. Але Вадим таки пішов… – Ну і йди! – … Read more

— Що, подобається дивитися, як діти плачуть? — дорікнула Кірі якась жінка в норковій шубці, — сама, мабуть, жере в три горла, а дітям якісь копійки на льодяник шкодуєш? — Ось він, приклад сучасної матусі! Зовсім безсердечні, — підтримала даму інша презентабельно одягнена покупниця, — вони для себе живуть!

— Та що ти постійно дзвониш з приводу цих грошей? — кричав Арсеній на колишню дружину, — ну немає їх у мене, розумієш? Немає! Я, між іншим, двох дітей виховую, ти хоча б трохи уявляєш, які це витрати?! — Уявляю, — тихо відповідала Кіра, — Сеня, у мене взагалі-то теж двоє дітей. Наших, між іншим, … Read more

– Я ж так і не робив подарунків своїй Валі. Все ніколи було. Та й пустощами це вважав. А ти дивися, Сергій готовий жити надголодь, аби радість доставити дружині. – Отже, і справді любить. А я сам люблю Валю? До весілля, здавалося, любив. А потім якось усе стерлося. Жили, як живемо. Згадати нічого. Одна метушня. Ех, життя-буття!

Я ж так і не робив подарунків своїй Валі. Все ніколи було. Та й пустощами це вважав. А ти дивися, Сергій готовий жити надголодь, аби радість доставити дружині. – Отже, і справді любить. А я сам люблю Валю? До весілля, здавалося, любив. А потім якось усе стерлося. Жили, як живемо. Згадати нічого. Одна метушня. Ех, … Read more

Зупинка громадського транспорту з’явилася перед ним раптово — стара, з облупленою фарбою та тріщиною на склі, яка нагадувала карту невідомої країни. Там, під дірявим навісом, стояла дівчина. Вона була промокла наскрізь. Максим не міг пояснити собі, чому він зупинився. — Вам є куди йти? — запитав він, важко дихаючи від бігу. Дівчина не відповіла. Вона лише сильніше притиснула до себе дитину. Він гарячково засунув руку в кишеню, витяг зв’язку ключів і швидко відчепив один — той, що з брелоком у вигляді маленького будиночка. Це були ключі від заміського будинку, куди він приїжджав лише влітку. Потім дістав візитівку, на звороті якої швидко написав адресу. — Послухайте, їдьте сюди. Це за містом, там тепло, у холодильнику є продукти. Візьміть таксі, ось… — він витяг із гаманця кілька великих купюр, не рахуючи, і силоміць вклав їй у холодну, тремтячу руку разом із ключем. — Їдьте негайно, ви ж застудите дитину

Зупинка громадського транспорту з’явилася перед ним раптово — стара, з облупленою фарбою та тріщиною на склі, яка нагадувала карту невідомої країни. Там, під дірявим навісом, стояла дівчина. Вона була промокла наскрізь. Максим не міг пояснити собі, чому він зупинився. — Вам є куди йти? — запитав він, важко дихаючи від бігу. Дівчина не відповіла. Вона лише сильніше притиснула … Read more