Зараз я живу в Італії і, коли приїжджаю додому, то бачу як мій дім перетворюється на руїну, а все через мій характер.

Ми з чоловіком прожили добре життя вдвох. Збудували гарний будинок, якого ще ніхто не мав на той час в нашому селі. Перебрались туди із нашими спинами – Богданом та Олегом. Життя складалось якнайкраще, поки чоловік не зібрав речі та не пішов до молодшої панянки в інше село.

Я вдруге заміж так і не вийшла, все синів доглядала та ростила. Школа, університет.

Коли старший – Богдан – закінчував навчання йому прийшло запрошення по обміну студентами і він на пів року поїхав до Канади. Там познайомився з чудовими людьми і по поверненню відразу поїхав на роботу до товариша в Італію.

В Богдана тоді і наречена була, яку він за рік забрав до себе. Ще за 2 роки вони розписались та відгуляли гарне весілля в Україні. Коли повернулись до Італії, то й мене з собою забрали.

Спершу я просто з ними жила, тоді онучку доглядала, яка у них вже в Італії народилась. Згодом і сама вийшла на роботу – в рибний цех, де син був директором.

Вдома, в Україні залишився молодший син – Олег. Він сам хазяйнував у моєму будинку, доки не повідомив, що теж одружується.

Молодша невістка Катя хороша дівчина. Оскільки вона ще мала молодших брата та сестру, то переїхала жити до Олега у мій будинок.

Відразу почала там свої порядки наводити та змінювати багато чого. Не скажу, все було гарно та до ладу, але така її поведінка мене дуже дратувала.

Коли у них народився син, ми всі разом приїхали з Італії на хрестини. Тоді я ще більше побачила, що Катя поводиться в домі як господиня.

– Це не лише ваш будинок, а й мій та Богдана, тому, якщо хочете щось тут робити чи змінювати, то питайте дозволу – сказала я молодшому сину з невісткою.

Після цих слів Олег і Катя почали свій дім зводити, навпроти нашого. Олег майстер по дереву та коваль добрий, свою майстерню має і його вироби купують у сусідніх областях. Тому, коли він звернувся за допомогою до друзів, яких має чимало, всі радо йому допомогли.

І от за 4 роки у сина з невісткою вже стояв зведений їх дім – двоповерховий палац, куди вони й перебрались.

Коли я приїжджала, то вони радо мене запрошували в гості, але до мене ні ногою. Не раз я бачила, що мого біля дому безлад та трава не скошена, а бур’ян уже й на порозі росте, та дітям до того байдуже. Вони свій дім доглядають, а мій закинули. Як попрошу Олега, що зремонтувати, то він і не поспішає.

– Цей будинок нехай буде вашим дітям, тільки пригляньте за ним – кажу Олегу.

– Ми ще збудуємо для дітей, сили і здоров’я є. А то твій дім.

Як я берегла той будинок для своїх синів, а він їм виявився непотрібним і тепер просто руйнується, бо там ніхто не живе.

Не знаю, чому я тоді так сина образила тими словами про хату. Він і досі мене не пробачив. Тепер то розумію, що не варто було того говорити, хай би господарювали діти, але вже пізно.