Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Не пустили матір з дитиною: чим закінчився скандал з укриттям “для обраних” у Києві

Не пустили матір з дитиною: чим закінчився скандал з укриттям “для обраних” у Києві

Viktor
26 Листопада, 202526 Листопада, 2025 Коментарі Вимкнено до Не пустили матір з дитиною: чим закінчився скандал з укриттям “для обраних” у Києві

У ніч на 25 листопада під час масованого обстрілу Києва в укритті на вулиці Івана Виговського, 20А, у Подільському районі стався резонансний випадок.

69-річна місцева мешканка заблокувала доступ до однієї з кімнат укриття жінці з дитиною, мотивуючи це тим, що приміщення нібито облаштували «для себе». На відео, яке поширили в соцмережах, чути, як вона посилає перелякану матір з дитиною «до чортової матері».

Після виклику поліції на місце прибули патрульні, які запобігли ескалації конфлікту. Столична поліція повідомила, що доступ до приміщення обмежувала 69-річна місцева жителька, яка разом з іншими мешканцями самовільно облаштувала одну з кімнат меблями для власного комфорту. Водночас, всі інші приміщення укриття були у вільному доступі для користування.

Пенсіонерку притягнули до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП («дрібне хуліганство»). Поліцейські наголосили, що жодні приміщення укриттів не можуть бути закритими від людей під час тривог.

Жінка, яка тікала від ракет разом із дитиною, — Олександра, вчителька. Вона розповіла, що вже тривалий час помічає кімнати «для обраних» у цьому сховищі, які закривалися на ключ.

«Ми давно ходимо до укриття і спостерігаємо, що є кімнати “для обраних”, які зачиняються. Це не є нормою, суперечить законодавству», — каже вона.

Олександра розповіла, що туалет також був закритий, а в той час, як сім’ї з дітьми лежали в холодному коридорі, у закритих кімнатах по кілька людей користувалися комфортом, аргументуючи це тим, що облаштовували їх власним коштом.
Коли вона попросила впустити її з дитиною, господарка кімнати, за словами Олександри, відмовила й сказала, що не хоче чути, як «плачуть чужі діти». Після втручання поліції жінка погодилася відкрити доступ, але забрала своє майно та навіть диван.

«Я не претендую на її диван, у мене є термокилим», — сказала Олександра та додала, що важливо залишатися людяними, особливо під час війни.

У Київській міській державній адміністрації повідомили, що за минулу ніч отримали шість заяв від громадян про недопуск до укриттів у різних районах столиці. У Департаменті муніципальної безпеки заявили, що кожен випадок буде розглянуто окремо.

Адвокат Сергій Старенький пояснив, що такі дії можуть мати ознаки кримінального порушення. Йдеться про статтю 135 кримінального кодексу України “Залишення в небезпеці”. Якщо дане укриття є зареєстрованим укриттям, то до нього доступ має бути безперешкодним.

Він додав, що умисне обмеження доступу до сховища під час небезпеки може призвести до серйозної відповідальності, особливо якщо це спричинить травми або інші наслідки.

Навігація записів

Родина суддів отримує 6 млн. грн. доходу та доплату в 5 тис … на продукти
Мирний план США виявився російським: опублікували вражаючі докази…

Related Articles

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Viktor
10 Березня, 202610 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до А я – чоловік. І для мене – будь-яка жінка прекрасна. Навіть начальниця, яка мене терпіти не може. Ви думаєте, я не знаю, що ви готуєте наказ про моє звільнення? – Так, готую! А знаєте, чому я вас хочу звільнити? – Звичайно, знаю. Тому що я вас не боюся. – Ні, не тому! Ви мене не боїтеся! Ви мене не поважаєте! І всі мої накази пропускаєте повз вуха! І тому з таким майстром ділянки нам не по дорозі.

Цікаве за сьогодні

  • – Дай 200 євро дітям на гуртки! – Мені набридло онуків утримувати. Я для дітей лиш гаманець, ніхто не цінує
  • Оксано! Відчиняй негайно! — свекруха стукала в двері. — Вам що там, позакладало?! Де мій син? Що ви знову не поділили? Оксана підійшла до дверей. Вона спокійно промовила крізь замкову щілину: — Він стоїть поруч із вами, Ніно Петрівно. Дивіться під ноги — там його баули. — Які баули?! Ти що, з глузду з’їхала, невістко?! Ти сина з хати виставила? Серед білого дня? — Виставила. Бо терпець увірвався. Тепер він ваш, Ніно Петрівно. Повертаю в цілості. — Та як ти смієш?! Це квартира мого сина! Ми корову продали, свиней здали, щоб вам на той внесок двадцять років тому назбирати! Ми в полі спини гнули, щоб дитина в місті людиною була! — Була, — погодилася Оксана. — Двадцять років тому ви дали сто тисяч. Я їх вам повернула за два роки, з усіма відсотками, пам’ятаєте? Ви ще тоді на ті гроші нову огорожу ставили й трактор купували. З того часу ми вам нічого не винні. А ви звикли командувати. Приїжджали без дзвінка, перевіряли мої каструлі, робили зауваження. А Степан підтакував: «Мати завжди правду каже!». Ну от тепер нехай мати йому й каже, що робити. А я хочу тиші
  • Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе
  • Днями Маргарита цілком серйозно сказала чоловікові, що подає на розлучення, і як він житиме далі — то вже не її клопіт. Думала, може хоч це його струсне, бо ж їсти йому щось треба буде. Але він не сприйняв її слів усерйоз і продовжує жити у своєму ритмі: лежить, сидить, у вікно дивиться, їсть і спить.
  • За два роки заміжжя жінка навчилася планувати бюджет так, щоб вистачало не тільки на власні потреби, але і на допомогу близьким. Працювала головним бухгалтером у торговій компанії, отримувала двадцять дві тисячі гривень на місяць, і це дозволяло жити гідно. Павло, чоловік Марини, останні чотири місяці перебував у стані «пошуку себе». Після звільнення з посади менеджера з продажу через конфлікт з керівництвом чоловік ніяк не міг знайти підходящу роботу.
  • -Пощастило Віктору з дружиною – хороша така, мила, добра. Мені б таку дружину, – думав Андрій, дивлячись на Марію
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes