Не думала, що у 27 життя моє вже матиме такі круті повороти, а найближчі люди завдадуть найбільшого болю.
Коли я була на третьому курсі університету, занедужав тато. Мама його доглядала, всі гроші йшли на лікування. Мама постійно була поруч з татом і не могла працювати. Мала я ще старшу сестру, яка на той час тільки пішла в декрет. Тож заробляти на татове лікування довелось мені.
– Доню, знаю, що не маю права тебе про це просити, але лише ти можеш допомогти врятувати тата.
Так я поїхала на заробітки. В університеті взяла академ відпустку. Думала, що швидко повернусь до навчання, яке зможу поєднувати з роботою. Та все було геть інакше. Сил вистачало лише на те, щоб нічого не робити після роботи, а лише спати.
Так на чужині я провела майже 4 роки. Тато одужував, мама хвалилась його успіхами. Та згодом тата все одно не стало. Ми врятували його від однієї хвороби, а його підступно забрала інша. Я хотіла повернутись, але мама переконувала:
– Ти приїдеш зараз. Немає роботи ні у мене, ні у тебе. Поки влаштуєшся, а жити ж якось треба. Попрацюй ще рік-два та й вертайся.
Я послухала. Все, що заробляла надсилала мамі додому, а вона складала. Провела на чужині ще 2 роки і приїхала. Повернулась у батьківський дім.
Мама вмовила мене зробити в хаті ремонт. Ми перекрили дах, змінили підлогу, стелю та двері у всьому будинку. Зробили ремонт в кожній кімнаті. Змінили меблі та сантехніку. На це пішли майже всі гроші, які я заробила за 2 роки. Хата стала, як лялечка.
Згодом у мами був день народження. Я тільки влаштувалась на нову роботу в Україні, тому повідомила:
– Або я купую тобі подарунок, або роблю день народження.
Мама обрала друге. Я організувала святковий стіл, на який витратила 5 тисяч. Саме свято проходило вдома. Я в той день не змогла відпроситись з роботи, тому повернулась ввечері. В будинку повно незнайомих людей, мама захмеліла. Я зайшла, простягнула їй букет квітів та привітала, а у відповідь почула:
– От так і виходить. Я виховала двох дітей, а любить мене лише одна. Старша має двох дітей і ніде не працює, а подарувала нову постіль і сукню, а молодша – букетик та й по всьому.
Мені від сорому і образи хотілось крізь землю провадитись. Як швидко мама забула все, що я для неї зробила. Та я не стала виправдовуватись, а пішла у свою кімнату. Наступного дня, як всі ще спали, зібрала речі і поїхала в місто, до подруги. Мама телефонувала і писала. Просила пробачення:
– То не я говорила, а вино. Вибач, доню.
Та я не хочу слухати. Я стільки всього для неї зробила, а мама так вчинила.
На днях збираюсь їхати за кордон, щоб заробити на своє житло. До мами повертатись не хочу. Сестра теж телефонує, що мене напоумити:
– Пробач маму, вона не хотіла тебе образити.
Сама ж у той час сиділа за столом і пишалась, бо її хвалили, а мене ганили. Та я не хочу повертатись до них і пробачати. Нехай тепер живуть часі як знають.
Як вважаєте, хто з нас правий? Що б ви робили на моєму місці?
