Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • “Мoжна нам вашого прeзидента?”: Укрaїнська письменниця, яка живе в Парижі, розповіла, що фрaнцузи обoжнюють Зeленcького.

“Мoжна нам вашого прeзидента?”: Укрaїнська письменниця, яка живе в Парижі, розповіла, що фрaнцузи обoжнюють Зeленcького.

Viktor
8 Серпня, 20258 Серпня, 2025 Коментарі Вимкнено до “Мoжна нам вашого прeзидента?”: Укрaїнська письменниця, яка живе в Парижі, розповіла, що фрaнцузи обoжнюють Зeленcького.

“Можна нам вашого президента?” – саме таке запитання українка Марія Олекса, яка вже 15 років живе у Франції, неодноразово чула від своїх французьких колег. Вони захоплюються Володимиром Зеленським, вважають його взірцем лідера і навіть мріють бачити на чолі своєї країни. Водночас після нещодавньої зустрічі українського президента з Дональдом Трампом у США, багато хто у Франції відчув відвертий сором за поведінку американського політика. Про це письменниця та журналістка Марія Олекса розповіла в інтерв’ю телеведучій Марічці Падалко, передають Патріоти України.

За її словами, ставлення французів до Зеленського базується не лише на симпатії, а й на повазі до рішучих дій, харизми та вміння вести переговори. Французьке суспільство вважає, що саме таких політиків бракує в Європі.

“Французи обожнюють Зеленського. Кілька колег мені казали: “Можна нам вашого президента? Як війна закінчиться, ви нам його передайте? Бо в нас тут після Макрона можливо прийде Марін Ле Пен, а ми її не хочемо. Нам треба хтось, як Зеленський”. Чим подобається він французам? Мені складно сформулювати це одним словом: це і харизма, це і те, що французів здивувало, як повівся український президент на початку повномасштабного. Вони не очікували, що ця людина мобілізується, залишиться на місці, візьме на себе таку велику відповідальність. Думаю, вони ще його стилем захоплюються, тим, як він себе презентує, як він комунікує”, – сказала Марія Олекса.

Письменниця також зазначає, що французька публіка дуже уважно стежила за візитом Зеленського до США та його зустріччю з Дональдом Трампом. І реакція на поведінку американського експрезидента була миттєвою. “Мені всі колеги на наступний день подзвонили й сказали: “Нам так соромно за Трампа і за Венса. Ну, що це було, і взагалі, як так можна?” Всі стали на бік президента України”, – зауважила вона.

Не менш сильне враження на французів справив і дипломатичний стиль українського президента: “Ще вчора всі думали: “Ні, ми вам не дамо ні літаки, ні танки, нічого не дамо”. А сьогодні це вже реальність. І це мистецтво переговорів”.

Особливу роль у цьому відіграють і особисті контакти між лідерами. За словами письменниці, президент Франції Емманюель Макрон був одним із перших, хто зустрівся із Зеленським після конфліктного візиту до США. “Мене це не здивує, бо вони зідзвонюються мало не щодня. Я думаю, в них хороші стосунки та вони регулярно спілкуються. Це ж найвідоміший броманс у світі”, – з усмішкою зазначила вона.

Джерело

Навігація записів

Гaйдай та ще двоє фігурантів справи про кoрупцію при зaкупівлі БПЛА вийшли на волю: як таке стало можливим
Під прицілом був військовий аеродром: дрони атакyвали Міллeрово, спaлахнула пожежа. 

Related Articles

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Цікаве за сьогодні

  • – У нас немає житла. – А я тут до чого? Ви хочете жити тут? Ця квартира моєї мами, царство їй небесне. Де ви зустрічалися з моїм чоловіком, там і живіть.
  • Мої батьки зовсім не вимагали від мене такої щедрості, я сама хотіла зробити їм приємне.І, звичайно ж, я не забувала про себе. Своєї квартири у мене ще не було, зате була машина. Я звикла ні в чому собі не відмовляти, тому до якогось моменту я навіть не знала, що мені ще потрібно було для комфортного життя.
  • Мама телефонувала, — глухо мовив чоловік. — Каже, щоб завтра всі були в неї. Має якусь «надважливу справу». — Знову гроші потрібні? — Анжела піднялася, розминаючи затерплу спину. — Я ж уже записала її до обласної лікарні на вівторок. І ліки всі купила. — Не знаю, Анжел. Голос у неї був дивний. Такий, урочистий, чи що. За останні вісім місяців життя їхньої родини перетворилося на суцільний марафон по лікарнях. Не стало свекра і її одного сина Дениса і свекруха дуже здала. Відтоді Анжела повністю взяла на себе координацію лікування свекрухи: пошук ліків, найкращих реабілітологів та оплату рахунків. — Андрій з Іриною будуть? — запитала вона. — Так. І Марія з малим теж прийде. Ти знову про щось своє думаєш, про гроші? — Павло підійшов і обійняв дружину. — Рахую, Пашо. Ми за цей місяць виклали майже тридцять тисяч лише на процедури для мами. Ти зафіксував загальну суму? — Навіщо? — здивувався він. — Ми ж для мами стараємося. Гроші є, бізнес працює. — Просто цікаво, чи хтось інший хоч копійку вклав
  • Після маминої смерті я повернулася в лікарню забрати її речі. А коли з кишені халата випав складений учетверо клаптик паперу, я зрозуміла: мама встигла підготувати для мене щось…
  • Іван… — голос колишньої свекрухи затремтів. — Іван мене не навідує. Вже три роки, як не приїжджав. Тільки на Новий рік дзвонить, і то — на дві хвилини. У нього своя сім’я… четверо дітей. Дружина… вона… — старенька гірко посміхнулася. — Вона не така терпляча, як ти була, Катю. Вона з першого дня сказала: «Або я, або ваша мама». І він вибрав її. Переїхали в іншу область. Я там нікому не потрібна. Я мовчала. Я згадала, як вона колись казала: «Мій син мене ніколи не кине». Життя — дивна штука. Воно завжди повертає борги, але іноді у дуже жорстокій формі. — Я думала… що як краще зроблю… — Ганна Степанівна почала плакати. Це були тихі, сухі сльози старої людини, якій більше нема чого втрачати. — Думала, знайду йому багату, з характером, щоб у житті пробилася. А вийшло… як вийшло. Сама лишилася в тих трьох кімнатах. Пусто там, Катю. Тільки стіни холодні. Вона витерла очі хусткою. — Мені лікування треба… на коліно… — продовжила вона, ледь чутно. — Зовсім ходити не можу. А грошей нема. Пенсія — сльози. На ліки ледь вистачає. Сусіди хліб приносять, і на тому дякую… Іван каже, що в нього кредити, діти, школа… нема в нього для мене грошей. Я зупинила машину біля її під’їзду. Того самого під’їзду, з якого я колись вибігла з валізами
  • Чоловік не довіряв банкам, і вважав за краще вкладати гроші в реальне золото. Ну, на золоті зливки грошей не було, а на прикраси – цілком. Все, що дарувалося їй чи доньці, складалося у сейф. До певного часу прикраси Варю не цікавили. Лежать і лежать. Наче подарунок, але якийсь номінальний, але їй вони не потрібні. Невдовзі все змінюється.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes